Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:15

«Коли вщухне вітер» – зрозумілою мовою про трагедію кримських татар


Документальний фільм польських і українських кінематографістів розповідає про другу за сімдесят років спробу вигнати кримських татар з рідної землі

Хамза Караманоглу

Документальний фільм польських і українських кінематографістів розповідає про другу за сімдесят років спробу вигнати кримських татар з рідної землі. У фільмі немає закадрового тексту – говорять лише герої.

Три покоління кримських татар об'єднала картина польських і українських документалістів під назвою «Коли вщухне вітер». Чотири родини: старше покоління пережило депортацію, середнє народилось і виросло далеко від рідного Криму, молодше народилось в українському Криму. Всі разом тепер переживають російську анексію рідної землі.

Безіменні герої

Стрічка починається кадрами, схожими на сімейні фотопортрети. Ось тільки камера тремтить у руках оператора, українця Олександра Позднякова. «Я свідомо знімав без штатива, мій внутрішній стан передавала ця жива камера... Я вирішив, що хай десь буде не зовсім «чистий» кадр, зате буде емоційно і щиро», – сказав «Крим.Реалії» головний оператор фільму.

За його словами, зйомки одночасно відбувались у Криму і в Києві. Один із героїв на Майдані бере участь у колективних поминках жертв депортації 18 травня. Камера вихоплює обличчя ног'ая з натовпу: під час читання дуа (молитви) по його щоці котиться сльоза... Цей кадр – робота напарника Олександра Позднякова, який не називає свого прізвища: найближчим часом планує чергову поїздку до окупованого Росією Криму. Втім усі герої фільму теж безіменні... «Я сподіваюсь, немає потреби пояснювати, чому?» – каже режисер фільму Аньєла Габріель.

Ми шукали різних героїв і знайшли кілька поколінь, які пережили депортацію і повернулись до Криму

Вона розповіла, що перше знайомство з кримськими татарами в Україні відбулось незабаром після її приїзду до Києва. «Ми приїхали до Києва і потрапили в центр для вимушених переселенців, там зустріли сім'ю біженців із Криму, сім'ю лікаря, дуже мудрого. І він сказав, що його родичі – в Криму. Ми поїхали до Криму – там і познайомилися з ними. Ми шукали різних героїв, побували у Львові, познайомилися з багатьма кримськими татарами, які залишили Крим після анексії, і знайшли сім'ю, де було багато любові і туги за тими, хто залишився в Криму, – кілька поколінь, які пережили депортацію і повернулись до Криму» , – сказала Аньєла Габріель «Крим.Реалії».

Представник середнього покоління, який збудував новий будинок на рідній землі, не хоче залишати Крим, як він каже, «залишати будинок Путіну». Суть ставлення російського президента до кримських татар він образно пояснює, показуючи на житло ластівок під дахом свого будинку. «Він хоче зруйнувати це гніздо, знаючи, що ми не зможемо йому відповісти, у нього є сила, є така можливість, він хизується нею», – каже кримський татарин, який, судячи з пейзажу, живе неподалік від Гезлева (Євпаторія). Свою дочку він відправив разом з дружиною до Києва. У Будинку кіно, де проходив перший, закритий показ фільму, журналісти впізнали доньку головного героя. З часу зйомок минув рік, і Леніє тепер – студентка Київського політехнічного інституту.

«Батьки дуже чітко дають нам із братом зрозуміти, щоб ми після закінчення навчання обов'язково повертались додому. Їм там дуже важко зараз, так постаріли за цей рік», – із жалем говорить мініатюрна дівчина. Її брат стоїть поруч, але категорично відмовився від розмови з журналістами.

Земля

Кримська земля – самостійний і в певні моменти головний персонаж фільму. Всі герої фільму без винятку благоговійно ставляться до землі, про повернення на яку мріяли. Кримські татари, мати і син, обробляють свій город, самотній літній чоловік, сім'я якого виїхала на материк, садить гранат, укутує для захисту від холоду висаджені в ґрунт рослини, поливає те, що висадив у вазони. Горбок кримської землі виростає над могилою найстаршого героя фільму, який особливо болісно переживав анексію. «Дідусь, який помер, він дуже переживав, він згадував депортацію і ніби переживав її знову... в нових умовах... і дуже страждав, здається, це і прискорило його смерть», – вважає режисер Аньєла Габріель.

На роль землі у фільмі і в реальності після показу звернув увагу голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Він розповів історію, яка ілюструє ставлення кримських татар до рідної землі. «Коли тесть Мустафи Джемілєва, теж Мустафа-аг'а, вирушав пасти баранів, він набивав кишені горіхами. Я здивувався і запитав: ви будете їх їсти? Виявилось, що він чабанською палицею робив заглиблення в землі і саджав туди горіхи. Так робили наші предки», – зазначив Чубаров.

Ми жили поруч із цими людьми, нашими героями, земля для них дуже важлива, навколо неї все крутиться

Герої фільму, сім'я ног'аїв, на жорсткій і сухій землі степового Криму поруч із новим будинком виростила сад. «Ми жили поруч із цими людьми, нашими героями, земля для них дуже важлива, навколо неї все крутиться», – вважає оператор-постановник фільму Олександр Поздняков.

Знімальна група

У команді, яка два роки працювала над фільмом, – українці і поляки. Продюсер Мирослав Дембіньські – найстарший. Він – засновник компанії «Everest Film Studio», яка разом із каналом «Белсат» і Польським телебаченням зняла фільм.

Працювали над картиною два режисери – Аньєла Габріель і Тарас Дронь, який отримав кінематографічну освіту в Польщі. Оператор-постановник Олександр Поздняков також навчався своїй професії в польському місті Лодзь.

Фільм про кримських татар має стати вступом до розповіді про добро, про кохання, про надію​

«У нас було п'ять годин матеріалу, ми рік монтували, були чотири рази в Криму, два місяці в Києві, два роки тривала робота над фільмом. Ми хотіли, щоб назва фільму була метафоричною, щоб передавала почуття людей в окупації», – сказала «Крим.Реалії»​ Аньєла Габріель.

Робоча назва фільму «Тиха анексія» не прижилась. Саме життя підказало остаточний варіант. В одній зі сцен син сидить із матір'ю у спорожнілому після від'їзду дружини і дітей будинку. Вони скаржаться одне одному на біль у ногах, який виникає при зміні погоди. «Коли цей вітер стихне», – каже літня жінка, яка страждає від болю, фізичного і душевного...

Ця фраза здалась режисерам такою, що зображує суть їхньої розповіді. «Для нас у цьому оповіданні було важливим, що те, що відбувається з кримськими татарами є, в свою чергу, метафорою того, що переживають всі люди при тоталітарному режимі. Ми б хотіли, щоб фільм був зрозумілий усім, фільм про кримських татар має стати вступом до розповіді про добро, про кохання, про надію», – вважає режисер Аньєла Габріель.

Символом надії у фільмі стала правнучка літнього героя, яка народилась за кілька місяців до його смерті.

Оригінал публікації – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG