Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 04:52

Севастополь – «місто російської слави». Міф і викриття. (Закінчення)


Севастополь, архівне фото

Севастополь, архівне фото

Справжню історію Севастополя старанно замовчували і фальсифікували, натомість радянських громадян годували ударними дозами пропаганди і вигаданими подвигами

Сергій Громенко

(Рубрика «Точка зору»)

Суть найпоширенішого міфу про Севастополь я виклав у попередньому матеріалі. Почнемо з викриття маленької брехні, яку вважають великою правдою. Ідеться про те, що Севастополь нібито неприступний. Ця фраза настільки глибоко вкоренилась у підкірці більшості росіян і навіть українців, що знайомство з історичною реальністю багатьох шокує. Тим часом викладені нижче факти знайомі будь-якому школяреві.

По-перше, за весь час існування Севастополь пережив не дві облоги, а п'ять, тому пафосні медалі «За 3-ю оборону Севастополя» виглядають на грудях кримчан найбезглуздішим чином.

Серед цих облог дві дійсно відрізнялись інтенсивністю і тривалістю бойових дій, тому їх можна назвати «великими». Відомості про них можна знайти в кожному підручнику історії – це облога Севастополя в 1854-1855 роках під час Кримської війни і облога в 1941-1942 роках під час Другої світової війни.

Окрім того, місто пережило ще три «малі облоги», які не були в «каноні» і не стали частиною міфу про «місто російської слави».

1) Облога міста німецькими військами з 24 до 28 квітня 1918 року, захисники – червоногвардійці і матроси-чорноморці.

2) Облога міста Робітничо-селянською Червоною армією з 15 до 28 квітня 1919 року, захисники – французи.​

3) Облога міста Радянською армією з 16 квітня до 9-12 травня 1944 року, захисники – Вермахт. Як ви, напевно, пам'ятаєте, і в результаті «великих» облог російська/радянська армія поступилась містом ворогові. Загалом у всіх п'яти битвах за Севастополь захисники не змогли його відстояти жодного разу! Тож неприступність Севастополя існує лише в рядках гімну та уяві ура-патріотів, а в реальності місто брав кожен, хто цього хотів.

Ситуація зі «славою» захисників Севастополя виглядає краще, але і вона зіпсована радянським способом ведення війни. Якщо сутичку за місто між Російською імперією і європейською коаліцією в 1854-1855 роках можна вважати «лицарською» (наскільки це взагалі припустимо для 19 століття), то в 1941-1942 роках усе було зовсім інакше.

Ні в кого немає претензій до радянських солдатів і матросів, які виконали свій обов'язок до кінця, а ось до військового і політичного керівництва їх накопичилось чимало. Тільки типово комуністичним безжальним ставленням до бійців як до видаткового матеріалу можна пояснити те, що впродовж усієї битви за Севастополь Чорноморський флот більше відсиджувався у кавказьких портах, ніж підтримував захисників міста корабельним вогнем. І те, що 1942 року з приреченого Севастополя евакуювалось лише вище командування і партійні архіви, а рядових захисників кинули напризволяще. Цей епізод відмінно показали в сучасному фільмі «Незламна» (в російському прокаті – «Битва за Севастополь»). До речі, 1944 року Вермахт евакуйовував своїх солдатів з узбережжя до останнього.​

У результаті справжню історію Севастополя в 1941-1942 роках старанно замовчували і фальсифікували, натомість радянських громадян годували ударними дозами пропаганди і вигаданими подвигами.

Ну і, нарешті, чи доречно говорити про Севастополь у контексті двох «великих» оборон як про місто винятково «російської» слави? Будь-якій розумній людині ясно, що ні. Оскільки Російська імперія і Радянський Союз були офіційно багатоетнічними державами, то і військова слава Севастополя належить представникам усіх народів, які брали участь у його захисті.

Поясню це на прикладі українців. У середині 19 століття їхня частка у складі населення імперії перевищувала 17%, і це не рахуючи чорноморських козаків. Але оскільки в тогочасній Росії не призивали на службу цілі народи Кавказу і Середньої Азії, то сукупна частка східних слов'ян в армії (86%) була більша за їхню сумарну частку серед населення (67%) (Зайончковский П. Русский офицерский корпус накануне Первой мировой войны, М., 1998; Таннберг Т. Комплектование российской армии в первой половине XIX в. // Электронный научно-образовательный журнал «История». – 2012. – T.3. – Вып. 4). Нескладна пропорція показує нам, що солдатів-українців було майже 22%, і це тільки в піхоті! З 1853 року рекрутів Чорноморського флоту набирали переважно з населення Таврійської, Херсонської та Катеринославської губерній, тож до моменту облоги Севастополя мінімум третина матросів були українцями. Становили українці (і вихідці з українських земель у цілому) більшість у народному ополченні, як, втім, і в Чорноморському козацькому війську. Половину всіх регулярних кавалерійських полків російської армії комплектували на українських землях. У загальному і в цілому, від 25% до 40% захисників Севастополя в 1854-1855 роках становили уродженці України.

На найвідомішій літографії часів Кримської війни, присвяченій нижнім чинам, щонайменше двоє з п'яти – українці.

Тімм В. Солдати – герої оборони Севастополя, 1855 Джерело: Русский художественный листок.

Схожа ситуація спостерігалась у 1941-1942 роках. Як відомо, 1944 року українців у піхоті налічувалось 22,27% при 16,56% від загального населення СРСР (Артем'єв А. Братський бойовий союз народів СРСР у «Великій вітчизняній війні», М., 1975). Природно, на початку війни (до окупації України) ситуація була навіть краща. Отже, тільки половина захисників Севастополя і в 1854-1855 роках, і в 1941-1942 роках були росіянами, а мінімум кожен четвертий, а то і третій був родом з України.

Ось таке воно, «місто російської слави»!

Сергій Громенко – кримський історик і публіцист, співробітник Українського інституту національної пам'яті

Попередній матеріал – щодо найпоширенішого міфу про Севастополь

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG