Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 02:49

Таємні золоті копальні Алієвих (розслідування)


Лейла і Арзу Алієви на фотосесії

Лейла і Арзу Алієви на фотосесії

Сім’я президента Азербайджану контролює найбагатші в країні родовища золота, міді та срібла через мережу офшорних компаній, зареєстрованих у Панамі

Сім’я президента Азербайджану контролює найбагатші в країні родовища золота, міді та срібла через мережу офшорних компаній, зареєстрованих у Панамі. Про це стало відомо завдяки витоку документів панамської юридичної контори Mossack Fonseca.

Над розслідуванням працювали: Міранда Патруцич, Еліанор Роуз, Лейла Чамджич і Хадіджа Ісмаїлова

Джумшуд Асґерлі, 46-річний геолог, ветеран війни і батько трьох дітей, дуже засмутився, коли дізнався, що золотий рудник, на якому він працює, затримує його зарплату за місяць. Незабаром він і ще триста його колег отримали електронною поштою повідомлення, що вони перебувають у примусовій двомісячній відпустці.

«Через два місяці вони прислали ще одне повідомлення, в якому повідомляли, що відпустка продовжується на невизначений час і що нам будуть платити дві третини окладу», – розповідає Асґерлі.

Минуло вже майже два роки, але співробітники досі не отримали ні копійки, хоча продовжують числитися у штаті рудника і, згідно з азербайджанським законодавством, не мають права шукати іншу роботу. Люди були позбавлені всіх заощаджень і просто не знають, що їм робити.

Їхній роботодавець, Азербайджанська міжнародна гірничовидобувна компанія (AIMROC), виник невідомо звідки і відразу ж став другим найбільшим видобувником золота в країні. Потім вона зникла так само раптово, як і з’явилася, а кинуті напризволяще співробітники так і не дізналися, на кого ж насправді вони працювали.

У розпачі службовці стали стукати в двері різних урядових установ – від Міністерства праці та соціального захисту населення до парламенту і президента. «Усі вони вдавали, що поняття ні про що не мають», – розповідає Асґерлі.

Але роботодавці були насправді значно ближчими, ніж думали службовці: просто вони ховалися в офшорах. Одягнені за останньою модою, з дорогими сумками в руках, ці самі роботодавці дивилися на своїх кинутих співробітників зі сторінок газет і глянцевих журналів. Вони бадьоро посміхалися в камери головних телеканалів країни, перерізали стрічки на відкритті нових об’єктів, брали участь в урочистих церемоніях і виголошували здравиці за велич і процвітання Азербайджану.

Цими роботодавцями були дочки президента Азербайджану Алієва Лейла і Арзу.

Відповідну інформацію можна знайти в документах панамської юридичної фірми Mossack Fonseca, отриманих рік тому німецькою газетою «Зюддойче цайтунг», Міжнародним центром журналістських розслідувань, Центром дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP) і ще більш ніж сотнею медіапартнерів із 82 країн.

Золоті деньки

Дев’ять років тому президент Азербайджану передав шість золотоносних родовищ вартістю в мільярди доларів в користування чотирьох компаній: одна з них, Globex International LLP, була зареєстрована у Великобританії, три інші – Londex Resources S.A., Willy & Meyris S.A. і Fargate Mining Corporation – перебували в офшорних юрисдикціях. Насправді всі родовища перейшли в користування президентської родини.

У розслідуванні, проведеному в 2012 році журналісткою Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа і Центру дослідження корупції та організованої злочинності Хадіджею Ісмаїловою, було показано, що за компанією Globex International LLP, якій належало 11 відсотків консорціуму, були дочки президента Азербайджану.

Лейла (в центрі) і Арзу (зліва) Алієви з матір’ю

Лейла (в центрі) і Арзу (зліва) Алієви з матір’ю

Однак насправді частки дочок виявилися набагато більшими.

Як свідчать документи «панамського архіву», дочки Ільгама Алієва повністю контролюють зареєстровану на Панамі компанію Londex Resources S.A., якій належить 45 відсотків консорціуму. Таким чином, у цілому їхня частка становить 56 відсотків. Саме ця фірма, згідно з умовами угоди, була головною керуючою компанією, на ній же лежала відповідальність за переговори з урядом.

Компанія діяла від імені трьох інших партнерів, забезпечуючи фінансування видобутку і розробку родовищ.

Ніхто з родини Алієвих не відгукнувся на прохання про коментар, які неодноразово направляв на їхню адресу Центр дослідження корупції та організованої злочинності.

Що ж до трьох інших партнерів, то компанії Londex Resources S.A., власне, і належить Азербайджанська міжнародна гірничовидобувна компанія (AIMROC). Третя компанія, Fargate Mining Corporation, реєструвалася у той же день, що і Londex Resources S.A. Як свідчать документи «панамського архіву», її контролює близький приятель і бізнес-партнер Алієва Насіб Гасанов. Уряд стверджує, що четверта компанія консорціуму, Willy & Meyris S.A., теж зареєстрована на Панамі, проте журналістам Центру дослідження корупції та організованої злочинності не вдалося виявити жодних її слідів. Якщо подивитися на схему розподілу власності в інших підприємствах, що належали президентській сім’ї, логічно припустити, що і цією компанією володіє або хтось із членів сім’ї, або близька до сім’ї людина.

Як показують фінансові документи, що містяться в «панамському архіві», на організацію і управління видобутком золота компанія Londex Resources S.A. витратила майже 230 мільйонів доларів. У селі Човдар на заході Азербайджану був побудований переробний завод; і до раптового припинення своєї діяльності консорціум забезпечив видобуток золота на 30 мільйонів доларів.

Як могла раптово зникнути компанія з такими можливостями? Одне з припущень: що через непрозорість структури власності компанія зіткнулася з несподіваними труднощами при збуті золота; очікується, що консорціум ще може бути виставлений на продаж.

Працівники підприємств звинувачують у всіх своїх бідах компанію Londex Resources S.A. «Саме ця компанія була головною, вона і відповідальна за все, що сталося», – говорить Асґерлі.

У чому б не була причина припинення видобутку золота, той факт, що працівники підприємства майже два роки не отримують зарплату, свідчить як мінімум про управлінську некомпетентність і повну байдужість до людей.

Золота лихоманка Алієвих

У нульові роки село Човдар нічим не вирізнялося з-поміж інших гірських сіл Азербайджану – скромне селище в далекій глушині, в яке ночами нерідко навідувалися вовки та лисиці в надії поцупити з якогось двору кілька курей.

Вигляд на Човдарську шахту. Квітень 2012 року

Вигляд на Човдарську шахту. Квітень 2012 року

За археологічними знахідками легко відтворюється біографія цього селища: могильники бронзового століття, стародавня кавказько-албанська церква, середньовічні мусульманські городища. За словами істориків, які вивчали ці місця, такі знахідки характерні для всього цього регіону. Зараз же він, як і багато інших районів Азербайджану, заселений в основному переселенцями, що тікали з Нагірного Карабаху на самому початку 1990-х. Саме тоді спалахнув вірменсько-азербайджанський конфлікт, нове загострення якого відбулося впродовж останніх тижнів.

Була, однак, риса, що виділяє Човдар з-поміж інших поселень цього регіону: в його околицях виявили поклади золота загальною вартістю в 2,5 мільярда доларів. Човдар вважається найбагатшим золотоносним регіоном у країні, хоча є і кілька інших. Оскільки промисловий видобуток золота вимагає інвестицій і розвиненої інфраструктури, аж до розпаду Радянського Союзу ніхто не звертав на це родовище особливої уваги.

На тлі нафтового буму середини 1990-х до Азербайджану – в рамках державних угод про пайовий розподіл продукції – линув іноземний капітал: інвестори вкладали кошти і експертні знання в розробку родовищ, отримуючи натомість частку доходів підприємств.

У 1997 році модель пайового розподілу, яка створювалася для нафтової галузі, була поширена на видобуток міді і золота в трьох регіонах Азербайджану. Право на розробку родовищ тодішній президент Гейдар Алієв урочисто передав зареєстрованій в Делаварі американській компанії RV Investment Group Services LLC – сьогодні вона називається «Англо-азійською видобувною компанією», Anglo Asian Mining PLC. Керує цим підприємством іранський бізнесмен Реза Вазірі.

Спочатку Вазірі ніяк не вдавалося залучити потрібні інвестиції, і проект ледь не поховали, але його врятувало серйозне зростання цін на золото, що не припинялося майже десятиліття: якщо в 2001 році унція золота коштувала 350 доларів, то через десять років за неї давали вже 1800. Азербайджан всерйоз задумався про розробку золотих родовищ. У ЗМІ писали про будівництво великих, обладнаних за останнім словом техніки золотовидобувних шахт і переробних заводів, завдяки яким Азербайджан стане одним з найбільших постачальників золота в світі.

У червні 2005 року міністр екології та природних ресурсів Азербайджану Гюсейн Баґіров оголосив, що під час попередніх геологічних пошуків, що проводилися протягом трьох років, були виявлені 30 нових родовищ дорогоцінних металів, у тому числі чотири родовища золота. Особливу важливість становило родовище Човдар на заході Азербайджану.

Газети писали, що обсяги золотих запасів в Човдарі перевершують за обсягом всі інші родовища і що міністр Баґіров вже веде переговори про його розробку з іноземними компаніями.

Човдарська шахта. Квітень 2012 року

Човдарська шахта. Квітень 2012 року

Ось тільки ніхто не повідомляв, з якими саме. Йшлося про RV Investment Group Services LLC, представники якої в серпні 2005 року розповідали агентству Trend News про підготовку пропозицій для уряду Азербайджану щодо розробки Човдарського родовища. Фахівці компанії навіть з’їздили на місце.

До кінця 2005 року ціна золота практично подвоїлася і склала 600 доларів за унцію. RV Investment Group Services LLC розпочала будівництво підприємства, розрахованого на видобуток 20 тонн золота на родовищі Кедабек (Ґядабай) неподалік Човдара. Човдар в цьому контексті знову не згадувався.

Щоправда, за 12 тисяч кілометрів від Азербайджану, в далекій Панамі – одному з найпопулярніших місць для реєстрації компаній із закритою інформацією про власників – з’явилася нова фірма, Londex Resources S.A. Вона і стала провідною в консорціумі, до якого приєдналися ще три компанії. Від імені всього консорціуму саме ця фірма буде вести переговори з урядом і президентом Азербайджану та отримає права на розробку багатющих родовищ країни.

Прибуток для Алієва, втрати для країни

30 грудня 2006 року припало на суботу, в Азербайджані це був звичайний вихідний день. Це не завадило урядові країни нишком підписати угоду про передачу прав на розробку Човдара і п’яти інших родовищ консорціумові, який представляла Londex.

На відміну від угод, підписаних з RV Investment Group Services LLC, текст цього договору ніколи не публікувався. Єдина згадка про нього зустрічається в матеріалах парламентських слухань за червень 2007 року. Угода була ухвалена, незважаючи на те, що депутати скаржилися на непрозору структуру власності консорціуму, на те, що не був проведений нормальний у таких випадках конкурс, і на те, що жодна з компаній, які входили в консорціум, ніколи не займалася видобутком корисних копалин. Депутати говорили, що угода суперечить національним інтересам Азербайджану.

Під час слухань на необхідності ухвалити цю угоду наполягав Валег Алескеров (Аласґяров), голова Комітету з контролю за природними ресурсами Міллі Меджлісу, парламенту Азербайджану. Алескеров і нинішній президент Азербайджану Алієв в один і той же час працювали віце-президентами державної нафтової компанії; під час обговорень Алескеров заявив, що уряд провів переговори з трьома іншими компаніями, проте змушений був відхилити їхні заявки, бо вони вимагали ексклюзивних прав і не надавали ніяких гарантій.

Центрові дослідження корупції та організованої злочинності не вдалося виявити ніяких свідчень того, що тендер на розробку цього золотого родовища взагалі призначався.

Відповідно до умов угоди, консорціум отримував родовища в тридцятирічну оренду, а уряд – 30 відсотків від чистого прибутку консорціуму. Це набагато вигідніші умови, ніж ті, на яких кілька років до того був укладений договір з RV Investment Group Services LLC. Згідно з умовами цієї угоди, консорціум отримував 70 відсотків прибутку, тоді як RV Investment Group Services LLC отримував тільки 49 відсотків.

Алескеров особливо підкреслював той факт, що уряд, відповідно до умов угоди, отримував двомільйонний бонус. Однак, як свідчать фінансові документи, отримані Центром дослідження корупції та організованої злочинності, консорціум не виплатив цей бонус – і за невиплату йому виставлено пеню в розмірі 2,8 мільйона доларів. При тому, що невиплата бонусу є порушенням умов угоди, яке дає урядові право розірвати контракт, документи свідчать, що членів консорціуму така перспектива зовсім не турбувала. Аудитори, які досліджували фінансові папери, дійшли висновку, що уряд жодного разу не зажадав від консорціуму виплати цього бонусу.

Ба більше, консорціум отримував додаткові привілеї: він звільнявся від усіх податків, крім податку на прибуток (22%), і, в порівнянні з RV Investment Group Services LLC, отримував великі квоти на залучення іноземної робочої сили. Гірничовидобувна промисловість в Азербайджані не розвинена, тому можливість запрошувати висококваліфікованих іноземних фахівців має величезне значення для успішного ведення бізнесу.

«Як тільки угода була підписана, ми виявили, що умови в ній кращі, ніж наші, – заявив на умовах анонімності фахівець, що розбирається в справах компанії. – Напевно, справа в тому, що за цим всім стояли дочки».

Захід імперії: наївність чи жадібність?

Налагодити свій бізнес Алієвим вдалося досить швидко.

«Коли я влаштувався на роботу, вони вже вклали великі суми в проектну компанію і видобувне обладнання, були розроблені проекти видобутку і проведена експертиза мінералів, проте професіоналами в гірничовидобувній галузі вони, очевидно, не були», – говорить Карл Комартен, який з 2008-го до 2011 року очолював місцеву керуючу компанію AIMROC, засновану Londex Resources SA.

При ціні золота в 900 доларів за унцію компанія «скуповувала всі доступні об’єкти і проекти», не шкодуючи грошей. Комартен каже, що він припинив цю практику і зосередився на Човдарі, оскільки, за його уявленнями, родовище містило 1,3 мільйона унцій золота, що на той момент оцінювалося в мільярд доларів і більше.

Ціни продовжували зростати: за деякими оцінками, вони могли сягати і 3 тисяч доларів за унцію. На кону було три мільярди доларів, і Алієви розраховували на високий прибуток від вже вкладених коштів.

Комартен розповідає про «наївність» AIMROC. У Гянджі компанія придбала ділянку землі, яку передбачалося використовувати як геологорозвідувальну базу. Керівництво Londex Resources S.A. зупинило свій вибір саме на цій ділянці, тому що там була підземна печера, в якій вони збиралися переплавляти своє золото. «Сейф у нас вже є. Залишилося знайти золото. Так тоді жартували в компанії», – розповідає Комартен.

Він звільнився у середині 2011 року. За його словами, він не цілком схвалював напрямок розвитку, обраний власниками компанії. Вони вирішили прискорити реалізацію проекту, тоді як сам Комартен виступав за те, щоб закінчити спочатку повну оцінку родовища і довести до кінця всі інженерні дослідження.

Цілком можливо, що його відхід став однією з причин провалу. «Напевно, вони вирішили піти найкоротшим шляхом, якщо говорити технічно… Їм хотілося якомога швидше отримати прибуток», – розповідає Комартен.

Коли він пішов, компанія побудувала завод і запустила виробничий процес. Перший золотий зливок був отриманий наприкінці 2012 року. «Продуктивність була неоптимальна, тому їм довелося піти на всілякі хитрощі, щоб повернути вкладені кошти», – продовжує Комартен.

Проте, за свідченнями співробітників підприємства, компанії вдалося видати на-гора понад 2 тисяч кілограмів чистого золота. Після цього, в квітні 2014 року, виробництво раптово зупинилося. Офіс закрився, робітників відправили у відпустку. На дзвінки ніхто не відповідав.

Наджаф Маммадов, який завідував видобутком компанії з серпня 2012 року, згадує: «Видобуток золота відбувався дуже добре. Керівництво казало нам видавати, скажімо, 150 кілограмів золота на місяць. І ми видавали. Вони приїжджали на броньованих машинах і забирали його».

Проте робітників відправили в примусові відпустки.

27 червня 2014 року Арда Аркун, який очолював на той момент компанію AIMROC, розіслав усім співробітникам електронне повідомлення, в якому говорив, що він не зможе виплатити їм зарплати, оскільки «не має доступу до коштів», і висловлював надію, що в найближчому майбутньому гроші з’являться і «ми зможемо відновити золотовидобування».

«Ми робимо все можливе для отримання фінансування, необхідного для якнайшвидшого відновлення роботи. Проводяться зустрічі з представниками низки золотообробних компаній з метою продажу золота і відновлення видобутку в Човдарі», – мовилося в листі.

Більше співробітники не отримували від компанії ніяких повідомлень.

Комартен вважає, що Алієви просто нічого не розуміли в золотовидобуванні: «Є якась наївність або парадокс у тому, що люди, які досягли великих успіхів у галузі роздрібної торгівлі, фінансах або інших галузях – у транспортуванні, готельному бізнесі, – починають думати, що раз їм вдалося заробити величезні гроші в інших секторах економіки, то і у видобутку корисних копалин вони досягнуть успіху. І це навіть не дуже складно, але дещо знати все-таки потрібно. Ми називаємо таких інвесторів «дурними грошима».

Консорціум, на відміну від інших азербайджанських підприємств, не пішов і традиційним для галузі шляхом і не став котируватися на Лондонській (або будь-якій іншій) біржі.

«Переважна більшість видобувних компаній – компанії публічні. Приватними можуть бути або дуже дрібні підприємства, або підприємства з малорозвинених країн. Щоб запустити видобуток, потрібні величезні гроші. Тобто для того, щоб приватно фінансувати видобуток, треба бути неймовірно багатою людиною», – пояснює на умовах анонімності фахівець, який мав справу з компанією AIMROC.

AIMROC не фігурувала в котируваннях бірж. Обсяги видобутку теж ніде не розкривалися. Власне, право не розголошувати цю інформацію закріплювалося за нею умовами державної угоди про пайовий розподіл продукції.

На відміну від інших видобувних компаній, які залучали кошти на розвідку корисних копалин на ринку капіталу, Londex Resources S.A. взяла величезні кредити в декількох банках, включаючи два, що належать родині: Xalq Bank і Pasha Bank. Обидва заробляли на державних депозитах, вкладах держкомпаній і органів державної влади.

За даними на кінець 2012 року, Londex Resources S.A. отримала від банків 145 мільйонів доларів. Немає ніяких підтверджень того, що ці гроші були повернені назад. Водночас компанія витратила майже 230 мільйонів доларів на запуск процесу видобутку золота.

Що чекає AIMROC надалі, залишається незрозумілим. В останньому річному звіті компанії говориться: «Виробничий процес наразі зупинено через відсутність фінансування, проте члени ради директорів впевнені, що гроші будуть знайдені, після чого відновиться і процес видобутку».

За словами співробітників компанії, офіційні особи з Міністерства екології та природних ресурсів говорили їм, що, починаючи з липня 2014 року, Londex Resources S.A. безуспішно намагається продати свої частки в підприємстві. За словами офіційного представника, «всі проблеми, напевно, будуть вирішені тільки після продажу».

Робітники залишилися ні з чим

Сьогодні шахта, яка повинна була забезпечити світле майбутнє всього селища, стоїть покинутою. Журналісти Центру дослідження корупції та організованої злочинності нещодавно піднялися в прилеглі до селища гори спеціально, щоб оглянути шахту. Останні кілька кілометрів дороги були звичайною ґрунтовкою. П’ять кілометрів, які відділяють занедбану товарну станцію залізниці від входу до шахти, абсолютно порожні. Навколо немає жодної будівлі.

Вдалині, на пагорбі біля входу до шахти, виднілися новобудови – житло для робітників. Охоронець, що стояв на вході, підтвердив, що шахта вже «кілька років» закрита. Як тільки журналіст, вийшовши з машини, дістав мобільний телефон, охоронець наказав водієві негайно покинути територію.

В очі впадали злидні, що панують навколо. У Човдарі, де жили більшість з трьохсот працівників шахти, жити нема на що. Від старих будинків, вибитих вікон і дверей, що криво висять, віє бідністю. Щоб зігрітися, люди кутаються в якесь лахміття.

Багатьох неможливість влаштуватися на іншу роботу поставила в дуже складні життєві ситуації.

Ях’я Вердієв у минулому працював на шахті: «Я взяв кредит у банку. Після того, як нам припинили платити зарплату, я перестав виплачувати кредит. Банк подав на мене в суд, і я два дні провів у в’язниці. Не розумію, чому мене затримують за те, що я не сплачую кредит, а компанію, у якій триста осіб уже кілька років сидять без зарплати, навіть знайти не можуть».

Робітники розповідають про колегу, який у результаті всього цього позбувся квартири і тепер змушений винаймати житло.

Інший робітник Парвіз Ісаєв міркує так: «Ми всі ризикували життям. Ціанід і інші хімікати для здоров’я не корисні. Але нам потрібна була робота. Ми всі живемо в Азербайджані, але урядові начхати на наші проблеми. Ми не знаємо, куди йти і хто нам може допомогти. Навіть суди… Незрозуміло, що робити».

Останній промінь надії

Барнабі Пейс, який бере участь у роботі неурядової організації Global Witness, бачить ситуацію так: «Серйозні підозри в корупції, які не можуть не виникнути у зв’язку з цим випадком, переконують у необхідності розкриття інформації про власників і керуючих компаній. Особливо це важливо, коли йдеться про компанії, зайняті видобутком природних копалин».

Global Witness закликає покласти край зловживанням, заборонивши реєстрацію таких компаній в анонімних офшорах і створивши відкриті реєстри їхніх власників і керуючих.

«Компанії з закритою інформацією про власників – надійні укриття для терористів і диктаторів, для злочинців, які відмивають гроші, і для шахраїв, які ухиляються від податків. Давно настав час вигнати їх із цих укриттів, змусивши публікувати інформацію про структуру власності та управління компаній. Це дуже ускладнило б життя злочинцям у всьому світі», – говорить він.

Але азербайджанським шахтарям це вже не допоможе.

Наприкінці січня 2016 року і потім іще раз у березні десятки працівників золотовидобувних шахт вийшли на демонстрації до будівель Міністерства праці та соціального захисту населення, Міністерства екології та природних ресурсів, до адміністрації президента і парламенту.

«Ми просто хочемо, щоб нам заплатили наші гроші, – говорить геолог Асґерлі, який уже майже два роки не отримує зарплати. – Але ніхто нам не може допомогти».

«Усі говорять, що це не їхня зона відповідальності», – розповідає інший учасник демонстрації, Мегман Ісмаїлов.

Співробітник Мічиганського університету Зограб Ісмаїл, фахівець із використання доходів від продажу нафти, інвестицій у громадській сфері і держуправління, констатує: «Ми спостерігаємо результат конфлікту інтересів. Державні чиновники мовчать. Численні протести робітників не приносять ніяких результатів. Всі розуміють, що з цією компанією нічого зробити неможливо. Робітникам не платять, уряд мовчить. Це відбувається тому, що влада не має жодних важелів тиску на цю «міжнародну» компанію».

Влада радить робітникам звертатися до суду. Це їхня остання надія. Однак мало хто вірить, що суд зможе їм чимось допомогти. Двоє, однак, вирішили довіритися системі.

У лютому Асґерлі подав до суду на компанію Алієвих Londex Resources S.A. з вимогою виплати його заробітку. Ясамальский районний суд, в юрисдикції якого перебуває офіс компанії, передав справу в Хатайський районний суд, бо юридична адреса Londex була саме в цьому районі.

Слухання повинні були відбутися 6 квітня. Асґерлі каже, що він читав, що ці компанії перебувають у власності президентської сім’ї, але прямо імен ніхто не називає: «Для мене все стане ясно після розгляду справи в суді. Подивимося, наскільки справедливим виявиться суд. Подивимося».

Над розслідуванням працювали: Міранда Патруцич, Еліанор Роуз, Лейла Чамджич і Хадіджа Ісмаїлова

У підготовці матеріалу брали участь також Ірена Вельська, Лейла Сарчевіч, Стелла Рок та журналісти Радіо Свобода / Радіо Вільна Європа

Оригінал матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG