Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 00:33

У Росії відбувається сакралізація насильства – правозахисниця


Єлена Волкова

Єлена Волкова

Російський правозахисник, літературознавець Єлена Волкова в інтерв’ю Радіо Свобода розповіла про вплив на росіян церковно-кремлівської ідеології

Львів – Громадський діяч з Росії, правозахисниця, літературознавець Єлена Волкова в інтерв’ю Радіо Свобода зауважила, що діалог між Україною та Росією можливий лише тоді, коли Росія зміниться. За її словами, в російському суспільстві відсутнє усвідомлення покаяння, водночас відбувається сакралізація насильства, виправдання війни. У Росії Єлена Волкова почуває себе серед меншості, але переконана, що не можна мовчати на зло.

– Пані Волкова, Ви у 2011 році звільнились з Московського державного університету. Що стало тією останньою краплею, що Ви собі сказали собі – досить?

– Я викладала «Біблію і літературу» і досить критично оцінювала релігійну ситуацію в Росії. Вільно викладала свій предмет, а художники і письменники дуже легко поводяться з біблійними художніми образами. Ця дисципліна в основному сформувалась на Заході. Я організовувала російсько-британські конференції про релігію і літературу. У мене був вільний і відкритий підхід до предмету. А навколо формувалось релігійне літературознавство, яке строго оцінювало письменників, які мали б відповідати вимогам релігійної ідеології, як раніше відповідали вимогам радянської ідеології. І почався своєрідний страшний суд над російською літературою, а що вже казати про англійську. Я намагалась знайти у Росії професійне середовище, але так і не знайшла, тому їздила на Захід, писала, друкувалась для Заходу і водночас викладала в Московському університеті. Поступово у мене почались проблеми із затвердженням тем для дипломників і аспірантів.

– Тобто Ваші учні ставали заручниками ситуації і у такий спосіб на Вас тиснули, щоб ви пішли.

Краще пекти пироги, аніж читати лекції у час такого тиску. Бо так достойніше і чесно

– Так, і я зрозуміла, що мене просто виживають. Потім ще була історія з підручником Олександра Вдовіна і Олександра Барсункова про історію Росії ХХ століття, просталінська, шовіністська книжка, навіть нацистська, безграмотна, у дусі «русского мира» чи імперського російського націоналізму. По цьому підручнику вчились студенти і це спричинило обурення серед моїх колег. Тоді на факультеті іноземних мов відкрили російський клуб і на перше засідання запросили Олега Платонова, який відомий тим, що заперечує Голокост, єврейські міжнародні організації проти нього судові позови подавали. На наступну зустріч запросили кремлівського ідеолога Олександра Дугіна. Я на афішах писала – «нацизм не пройде». Я собі колись дала слово, а почала викладати в університеті у час перебудови, у 1988 році, коли була ейфорія, свобода, якщо колись буде ідеологічний тиск, то я піду. Краще пекти пироги, аніж читати лекції у час такого тиску. Бо так достойніше і чесно. Бо коли тобі говорять, що ти маєш робити, коли студенти стають заручниками, то це не припустимо. І я звільнилась.

– Чи зрозуміло Вас наукове середовище, колеги, з якими Ви працювали з 1988 року?

– Це дуже дивно, але ні. Хоч я з кожним зустрілась і кожному пояснила свій вчинок.

– Спрацював страх чи небажання Вас зрозуміти?

Московський університет є розплідником імперського шовінізму

– Люди не хотіли втратити свій статус викладача МДУ, хоч зарплати малі, але соціальний статус таки є. Це корпоративна злочинна психологія. Мені в останні роки роботи своїм знайомим було соромно зізнаватись, що я працюю в університеті, тому що одразу вішали ярлик – хабарник. Але і ця проблема, як й інші, не обговорювалась в середовищі університету, бо корпоративна етика була аморальна і не можна виносити сміття назовні. Московський університет є розплідником імперського шовінізму, кремлівська ідеологія жахливо тисне.

– Ви пішли в нікуди, як давали собі раду?

Не стільки боялась втратити роботу, як того, що можуть сфабрикувати справу, коли посадять не за те, що казав, а за те, чого ніколи не робив

– Я людина віруюча, впевнена, що так Господь хотів і так все склалось у житті. Могла собі дозволити проіснувати без роботи рік. Я мусила звільнитись, бо задихалась, а коли пішла, відчула полегшення. Але не стільки боялась втратити роботу, як того, що можуть сфабрикувати справу, коли посадять не за те, що казав, а за те, чого ніколи не робив. Я живу під Москвою, на дачі, перебуваю у внутрішній еміграції, живу у лісі в будинку. Однак часто буваю в Москві, бо займаюсь організацією акцій протесту, конференціями пам’яті священиків-дисидентів, стараюсь проводити читання, багато років дружила з отцем Глєбом Якуніним, ось пишу про нього книжку. Стараюсь захищати художників, коли почались суди над виставками, захищала групу «Пусі Райт».

– Чи стежать за Вами спецслужби, чи маєте проблеми при виїзді за кордон?

– Ні, я відчуваю, що я одна з багатьох, але я не почуваюсь лідером. У мене була історія, коли нас арештували з колегою на річницю панк-молебню, коли дівчата групи були у в’язниці. Але нас відпустили. Двічі при виїзді в аеропорту мене запитували, куди лечу, звідки прилетіла, останній раз на паспортному контролі моє прізвище побачили у списку і кудись дзвонили, але пропустили після якихось розмов. Потім вже, мабуть, моє прізвище з чорного списку таки зникло, бо нічого такого не було. Я відчуваю радість, що пішла з університету, з церкви, що пишу і говорю, що хочу і ніхто від цього на роботі не постраждає.

– В Україні переконані, що таких, як Ви, людей у Росії одиниці, чи почувається у меншості?

Немає так багато людей, які можуть собі дозволити говорити правду вголос

– «Антивата» в Росії, як мене назвала товаришка. На марші проти війни в Україні, проти агресії Росії нас було 50 тисяч, це дуже було приємно. Я несла чорну вишиванку. На конгрес інтелігенції збирається кілька тисяч, там зал великий, підписують люди петиції. Немає так багато людей, які можуть собі дозволити говорити правду вголос. Хтось боїться, хтось перебуває у стані жаху, хтось у травмованому стані, депресії. Адже цей травматичний тиск витримати без депресії складно.

Ідеї ненависті і винятковості

– Якщо згадати жахливу історію ХХ століття, репресивна машина знищила не одну тисячу людей. Радянська система не змінилась, чому ідеологія ненависті далі спрацьовує?

Росія тримається на двох ідеях – своєї винятковості і ненависті до ворогів
Я намагалась людям пояснити, що таке анексія Криму, що це злочин. І я зрозуміла, що у росіян немає правової свідомості, нормального здорового ставлення до насильства

– Росія тримається на двох ідеях – своєї винятковості і ненависті до ворогів, тобто любов до себе і ненависть до іншого. Це ідеологія, яка спрямована на низькі інстинкти людини, як будь-яка людиноненависницька релігія, релігія ненависті вона чудово накладається на радянську ідеологію і дореволюційну – православ’я, самодержавність, народ-Богоносець. Усі три ідеології – царської Росії, радянського часу, пострадянського, оцього «русского мира» чи православного талібанства і джихаду – вони всі мають спільні константи, що росіяни, мовляв, кращі від усіх, тобто гординя працює. У релігійному середовищі це дуже добре спрацьовує, де чоловік має каятись у своїх гріхах і йому хочеться якось це компенсувати. Він грішник, але він росіянин, православний світоч миру, рятівник народів. Нині ідеологія обложеної фортеці, оточеної звідусіль ворогами, а зсередини ще й руйнована ворогами, тому треба весь час боротись, тобто росіяни-воїни, звідси мілітаризація, звідси язичницький культ сили, насильства, жорстокості, це добре накладається на Росію, що пройшла варваризацію свідомості після 1917 і 1991 років. Криміналізована держава, бізнес, політичне життя, а зараз масова криміналізація, коли у свідомості середньої людини немає заборони на вбивство, на крадіжки, немає моральної реакції на це зло. Навіть витончені люди не реагують на порушення міжнародних законів, прав, на злочини. Я намагалась людям пояснити, що таке анексія Криму, що це злочин. І я зрозуміла, що у росіян немає правової свідомості, нормального здорового ставлення до насильства. Таке враження, що люди порожні.

У Росії йде сакралізація насильства

У Росії йде сакралізація насильства. Сакральне – це держава, лідер, Путін, Російська православна церква, тобто сакральні інститути влади та їхні лідери. У нас на Ісуса Христа не посилаються, ні на заповіді, ні на моральне вчення Христа, у нас вся система побудована на лжесвідченні. В Росії не працює жоден державний інститут – судова система гнила, зруйнована освіта, занепала медицина, руйнується зсередини людина, топчуться по її душі. Прийшов, пограбував, вбив і повернувся, cпочатку в Україні, потім в Сирії. Таке враження, що лише війною, кровопролиттям ця вампірська влада може триматись у Росії.

– Водночас у світі Росія посилює свою пропаганду і, зокрема, має вплив на середовище мігрантів, які втекли з Росії у пошуках кращого життя. Чому так?

Емігрант вихований у радянський час і йому некомфортно у європейській атмосфері, він внутрішньо не доріс до європейських правил життя, він принижений у Європі

– Це дуже дивне явище, що люди виїхали з Росії і за кордоном підтримують гірше з Росії. Це ностальгія, яка виявляється сильнішою від них. За принципом – нехай погане, але своє. Люди після війни повертались з еміграції, тоді спеціально за кордон відсилали емісарів, щоб агітували. Люди повертались і опинялись у таборах. Чому вони повірили, хоча було зрозуміло, що нічого не змінилось в Росії? Це ностальгія, яка сильніша, аніж моральне розуміння. Це якийсь голос крові. Інша причина в тому, що це результат антропологічної катастрофи мутації радянської людини. Вона виїхала у суспільство, до якого внутрішньо не готова, спрацьовує спорідненість з деспотією, альфа-самцем у владі, диктатором, культом сили, імперським домінуванням. Бо це сидить всередині людини, бо емігрант вихований у радянський час і в ньому заговорив радянський варвар. Йому некомфортно у європейській атмосфері, він внутрішньо не доріс до європейських правил життя, він принижений у Європі, бо вдома був банкіром, перебував в іншому соціальному статусі. В Європі він – росіянин, спрацьовує гординя. На гордині дуже багато всього побудовано. Він росіянин приїхав у Європу, хоче за ніч стати німцем, американцем, але на ньому клеймо радянськості, російськості, другорядності. Тому заповнює це, тішиться силі Путіна, це жахливо, бо чула це від емігрантів. Для чого їм за кордоном підтримувати альфа-самця…Тому що це додає значимості, він не розуміє, що в тій цивілізації, в якій він живе, це його цілковито дискредитує, не розуміє, що цим виявляє свою злочинну сутність. Це просто дивовижно.

«Майстерня» сюжетів на Луб’янці

– Як гадаєте, чи можливе колись порозуміння між Україною і Росією, чи можливий бодай натяк на діалог?

У Росії немає усвідомлення суспільного покаяння

– У Росії немає усвідомлення суспільного покаяння. Дуже мало сил для того, щоб країна зрозуміла покаяння. Зараз проводять аналогію з німецьким часом, тоді денацифікація проходила під тиском зовні, німці були переможені. А у нас релігія «переможців», ми ж бо «миролюбці». Куди лишень не приїду, не покидає усвідомлення, скільки ми скрізь принесли людям горя. Це прокляття представляти Росію, це шлейф злочинів. Щоб було усвідомлення покаяння, мала б хіба трапитись якась катастрофа, не знаю, хаос, насильство... Скільки ще життів забере Путін із собою, коли буде відходити? Декомунізація без зовнішнього тиску неможлива у Росії. За ХХ століття скільки ще треба судити і судити. Мені так видається, що буде розпад Росії. Але, наприклад, уявімо, Татарстан стане самостійною державою. Скільки буде претензій до радянського часу і до Путіна. Можливо, тоді розпочнеться якесь усвідомлення у суспільстві.

– У Росії пишуться нові і нові сценарії гібридної війни, сценарії репресій, в яких головні герої – живі люди, їхні долі, як, для прикладу, Надія Савченко, Олег Сенцов, інші арештовані українці. Це розуміють росіяни?

– Це все «літературні сюжети» з Луб’янки (місце розташування органів держбезпеки – ред.). Це ж яке потрібно мати уявлення зла, насильства, жорстокості. «Літературний геній» Луб’янки пише витончені сюжети і грає з життям людей, живі люди стають персонажами, вони придумують витончені сюжети терористичних актів, готують людей, скільки це вимагає сил. Знову ожила «літературна майстерня» Луб’янки, брехні і кривавих сценаріїв. Кожен день когось нищать.

– Чи не опускаються Вам руки, коли бачите, що акції протесту підтримують одиниці таких, як Ви?

Нам зараз потрібні сили і віра, щоб протистояти злу, нам потрібно вибудовувати міжлюдські стосунки

– Для мене кількість не є важлива. Я готова до варіанту один проти всіх. Мене лякає інше: якби з’явився рядок на кшталт, що «Росія напала на Україну» і ніхто з росіян не протестував проти цього. Такий рядок просто страшний. Звісно, що сьогодні санкціоновані акції у Росії і сміх, і сором, бо протест має бути протестом. Але якщо ніхто не прийде, не вийде – це ще страшніше. Російська імперська матриця кровожерна, якщо вона залишиться, то породить ще одного монстра, в іншому обличчі. Чи буде перелом, як це було в 90-х? Нам зараз потрібні сили і віра, щоб протистояти злу, нам потрібно вибудовувати міжлюдські стосунки. Українці не мають права розчаровуватись, бо їхня віра і боротьба додає нам сили, тим, хто підтримує Україну.

  • 16x9 Image

    Галина Терещук

    В ефірі Радіо Свобода з 2000 року. Закінчила факультет журналістики Львівського національного університету імені Франка. Має досвід роботи на телебаченні і в газеті.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG