Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 20:27

Кремінна, що на Луганщині. Легені Донбасу


Вказівник в місті Рубіжне

Вказівник в місті Рубіжне

Район був на лінії розмежування і також відчув війну

Роман Губа

Кремінна – місто на Луганщині, за 20 кілометрів від Рубіжного. Тут небагато багатоповерхівок: більшість населення – мешканці приватних будинків. Під час подій весни-літа 2014 року цей район був частиною лінії розмежування між сторонами конфлікту і прийняв перші хвилі переселенців з окупованої території Луганщини.

«
Шановні пасажири, прошу вибачення! Поділіться, хто чим може. Я – з церкви з Лисичанська, ми там людей годуємо», – молодий чоловік у рясі йде салоном старого «пазіка». Це – автобус із Рубіжного на Кремінну. Грошей дають мало.

Такі «пазіки» між Рубіжним та Кремінною ходять ледь не кожні 15 хвилин. Специфіка промислового Донбасу: одне місто плавно перетікає в інше, що дозволяє добиратися, наприклад, із Рубіжного у Кремінну за двадцять хвилин.

Зрозуміти, яке місто за вікном, дуже просто: якщо промисловий пейзаж змінюється лісом – це Кремінна.

Наталія Сидоренко, керівник апарату Кремінської РДА

Наталія Сидоренко, керівник апарату Кремінської РДА

На столі керівника апарату Кремінської райдержадміністрації Наталії Сидоренко – два прапорці: синьо-жовтий та біло-зелений. На другому зображена косуля – символ району. Її та інших лісових жителів можна зустріти в лісах Кременщини. Через великий лісовий масив місто і називають зеленими легенями Донбасу.

«Раніше ми займалися розробкою концепції санаторно-курортного розвитку. Мали туристичний потенціал. Але через усі ці сумні події ми змінили пріоритети, зараз є купа інших проблем, які треба вирішувати», – розповідає Наталія.

Переселенці, яких немає?

У Кремінському районі зареєстровано приблизно 14 тисяч переселенців, з них 13,5 тисяч – це пенсіонери. Це при тому, що в районному центрі живе приблизно 20 тисяч людей.

Скільки переселенців реально живе в районі, з’ясувати складно. Імовірно, частина з них лише зареєстрована в Кремінній, а проживає на території підконтрольній «ЛНР». В лютому-березні СБУ розпочала кампанію щодо перевірки осіб, які отримують українські пенсії, але не живуть на підконтрольній українській владі території.

Адміністрація району також займається допомогою учасникам АТО. Тут їх – 65 осіб. Але мобілізованих до війська лише п’ятеро, інші – це пожежні та поліцейські, які працюють в зоні бойових дій.

З початком бойових дій великий капітал із Луганська й нині не підконтрольної частини області переїхав переважно у Сіверодонецьк. Однак до Кремінського району виїхало кілька невеликих підприємств. Також сюди перебрався Луганський коледж культури та мистецтв, Інститут фізичної культури та спорту, а також «Кадетський корпус імені героїв «Молодої гвардії». Останній раніше розташовувався в Луганську. Тепер в окупованому місті на його базі діє «Луганський козацький кадетський корпус імені маршала авіації Олександра Єфимова» – під контролем угруповання «ЛНР».

Шахтарський край

Штрек шахти в Кремінському краєзнавчому музеї

Штрек шахти в Кремінському краєзнавчому музеї

​Пам’ятники у Кремінній можна розділити на кілька груп – присвячені афганцям, чорнобильцям та загиблим у Другій світовій війні. Всі ці – різні – меморіали розташовані переважно неподалік райдержадміністрації. Трохи далі, біля найвищих будівель (дев’ятиповерхівок, які в народі називають «манхеттен») створена Алея героїв України із бюстом Шевченка.

Окрім «манхеттена», у Кремінній є власна «тріумфальна арка». Це – ворота у двір краєзнавчого музею.

«Тріумфальна арка» Кремінної

«Тріумфальна арка» Кремінної

У центрі міста стоїть фігура шахтаря із написом «Погибшим в шахтах от живущих, 1995». Цей монумент, а також великий зал експонатів у краєзнавчому музеї – все, що лишилося від шахтарської промисловості міста. Остання з трьох колись діючих шахт закрилася у 2000 році. Для перекваліфікації шахтарів ще в 80-х роках минулого століття мали побудувати нові підприємства. Зрештою, не залишилось нічого.

«Шахтарі, звісно, протестували, казали що вугільних пластів вистачило на багато років, – розповідає директор музею Людмила Єжова. – Наше місто дійсно було шахтарським!»

На згадку про колись шахтарський край в кінці зали стоїть частина штреку – гірничої виробки з дерев`яними опорами.

Пам’ятник загиблим шахтарям

Пам’ятник загиблим шахтарям

Серед музейної експозиції є і нові стенди, присвячені новітнім подіям. На одному з них – фото облитого з вогнегасника Віталія Кличка, датоване 19 січня 2014 року.

Поруч висить біографія Микити Шаповала, одного з творців четвертого універсалу УНР. Він народився в Бахмутському районі, потім вчився в Кремінній в лісовій школі. За іронією долі, у цій ж будівлі 1919 року був штаб кінної армії Семена Будьонного.

Фішка музею – трактор першого механізатора Кременщини, який приїхав своїм ходом в середині 60-х і лишився тут на вічну стоянку.​

Трактор біля краєзнавчого музею Кремінної

Трактор біля краєзнавчого музею Кремінної

Останній форпост

Храм Різдва Пресвятої Богородиці – це поки що єдина церква УГКЦ на підконтрольній українській владі частині Луганщини. Інші залишились за лінією розмежування. Дехто називає храм «останнім форпостом». Тут часто зупиняються капелани, які прямують у зону АТО.

Настоятель храму – отець Онуфрій Репецький. На час мого візиту він був у від’їзді. Його тимчасово заміняв отець Михайло Неїжмак.

Раніше отець Михайло мав парафію в Макіївці Донецької області. Проводив богослужіння в орендованій квартирі, але був змушений виїхати влітку 2014 року.

«Коли почалося загострення, мені зателефонував місцевий чоловік і сказав: «Отче, виїжджайте», – розповідає священик.– Конкретно мене ніхто не змушував лишати місто, але погрози були».

Греко-католицький храм в Кремінній освятили в травні 2015 року. Будівництво почалося у 2013 році і не припинялося навіть під час війни. На недільну службу тепер збирається 50, а то і більше людей, хоча все починалося з парафії в кілька вірян. У хорі при храмі співає шестеро людей.

Інтер'єр Храму Різдва Пресвятої Богородиці

Інтер'єр Храму Різдва Пресвятої Богородиці

Без розваг

На відміну від багатьох нових жителів міста – переселенців, Тетяна переїхала до Кремінної не з Луганської, а з Дніпропетровської області. Жінка каже: Кремінна – непогане місто, особливо порівняно з невеликим селом, де вона раніше жила.

«Придбали тут із чоловіком будинок за досить невеликі гроші, зараз так вже не купиш», – розповідає вона.

Молода сім’я придбала житло у Кремінній одразу після того, як у місті знову стало безпечно – влітку 2014-го.

«Живемо та працюємо тут, а заробимо трохи грошей і їдемо до Слов’янська, Краматорська, де ми вчилися і маємо друзів. Там можна відпочити, розважитись, а тут таких закладів немає, – говорить Тетяна. – Спочатку навіть було соромно сюди запрошувати родичів та друзів на весілля – такий РАГС страшний. А зараз вже нічого – звикла. Головне, що чоловік та дитина поруч».

Поспішаємо, бо Тетяні треба встигнути з дитиною повернутися додому до темряви – вуличне освітлення працює не всюди. Приблизно о сьомій годині вечора припиняє роботу автовокзал. І без того досить тихе місто остаточно замовкає та поринає у темряву.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG