Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 14:19

Мене в полоні на Донбасі під тортурами змушували прийняти православ'я – протестантський пастор


Олександр Хомченко

Олександр Хомченко

Пастора, який молився в центрі міста за настання миру, заарештували й жорстоко катували «органи безпеки» «ДНР» у серпні 2014 року, а минулого тижня він дав свідчення в Брюсселі про злочини Росії на окупованій частині Донбасу

Історія протестантського священнослужителя з Донецька Олександра Хомченка, на жаль, сьогодні доволі типова, але від цього не менш страшна. Пастора, який молився в центрі міста за настання миру на рідній землі, заарештували й жорстоко катували «органи безпеки» «ДНР». Сталося це ще в серпні 2014 року, незабаром після вторгнення в Донецьк Ігоря Гіркіна (Стрєлкова) та його бойовиків, а минулого тижня пастор дав свідчення в Брюсселі про «злочини Росії на окупованій частині Донбасу».

Окупантам не сподобалося, що пастор і парафіяни його церкви щовечора проводили на площі Конституції спільні з іншими конфесіями богослужіння, де молились за Україну. За словами Олександра, до відкритого вторгнення в місто росіян місцеві бандити, хоч і нападали часом на молитовний намет, все ж не вели з іновірцями «війну на знищення», та й основний актив «борців за незалежність», як виявилося, мав мало спільного з корінними донеччанами.

«Я особисто був свідком того, як на мітингу на вулиці Артема стояли нібито «шахтарі» – і при цьому вони прямо там запитували у мене, як пройти на вулицю Артема. Коли вони рвали українські прапори, то порвали заодно і прапор футбольного шахтарського клубу, навіть не знаючи, до чого він належить. Словом, усі ці «шахтарі» завозилися до нас, в основному, з Ростова й Бєлгорода. Наприклад, мітинги «за Росію» ніколи не проводились одночасно в Донецьку й Луганську. Провівши мітинг в одному місці, «активісти» організовано вивозилися в інше. Хоча, звісно, місцеві теж брали участь у цих заходах, особливо ті, кому участь у мітингах оплачували профспілки. Були, звісно, й ті, хто щиро вірив розповідям про «злих бандерівців» і обіцянкам про те, що всі взяті в банках кредити будуть їм прощені», – згадує пастор.

Молитовні зустрічі за мир в Україні. Церква «Слово життя»

Молитовні зустрічі за мир в Україні. Церква «Слово життя»

За словами Олександра Хомченка, місцеві бандити нападали на молитовний намет чотири рази: відібрали звукопідсилювальну апаратуру, змусили прибрати українську символіку, били служителів, проте на більш серйозні провокації не наважувалися. Після появи в Донецьку Гіркіна і його людей під гаслом «Російської православної армії», стало зрозуміло – жоден компроміс із подібними фанатиками неможливий.

«До їхньої появи у нас теж мали місце захоплення церков бойовиками, але більше зі стратегічних міркувань: наприклад, вдале місце розташування церкви для установки гаубиць і проведення обстрілів. Сепаратисти дійсно намагалися стріляти, в основному, з житлових кварталів. Я особисто знаю, що вони заскакували на подвір'я будинку в приватному секторі, де живуть мої знайомі, і вели обстріл житлових районів через огорожі, та ще й піднявши при цьому український прапор. Так само вони чинили й у густонаселеному житловому районі Путилівка, стріляючи прямо із дворів дев'ятиповерхових будинків. Слава Богу, ніякої «відповіді» від української армії не було. Коли ж прийшов Гіркін, церкви забирали вже не зі стратегічних, а з релігійних міркувань: ніякої релігії, окрім Московського патріархату, в Донецьку бути не повинно», – розповідає протестантський священик.

Олександр Хомченко

Олександр Хомченко

Молитви в центрі міста ставали все більш небезпечним заходом. Якщо спочатку в богослужіннях брало участь 250-300 осіб, до кінця їх залишилося не більше сорока. Олександр згадує: багато парафіянок його церкви почали забороняти своїм чоловікам приходити туди. Але залишити своє служіння пастор уже не міг – за його словами, він бачив результати молитов і розумів, що потрібен людям.

«Люди підходили, слухали наші проповіді й молитви, деякі прямо просили: «Не йдіть, ви – острівець розсудливості в цьому шаленому світі». Деякі навіть каялися, наприклад, один озброєний бандит, розкаявшись, намагався віддати мені свій автомат. Зрештою, ми втопили цей автомат у річці. Але я кожного дня був готовий до того, що мене заарештують, і вирішив стояти до кінця», – згадує Олександр.

Окрім молитов, пастор Хомченко і його помічники займалися евакуацією людей, які не могли самостійно виїхати з-під обстрілів: жінок, дітей, людей похилого віку, інвалідів. Зрештою, сталося неминуче: Олександра заарештували. Спочатку пастора привезли до будівлі МВС, на той момент захопленої російськими ГРУшниками. Саме там окупанти обладнали свою «розвідку» й «контррозвідку». Від священика вимагали розкрити імена «українських резидентів», які залишились у Донецьку, назвати явочні квартири й джерела фінансування церкви (як підозрювали ГРУшники, «американські»). Чи варто говорити, що на жодне з цих питань пастор відповісти фізично не міг, бо не мав стосунку до української розвідки.

«Мені здалося, що вони дійсно фанатично вірять у російську пропаганду. Наприклад, «начальник розвідки», який мене допитував (вони називали його «Миколайович») говорив мені, що приїхав із Бєлгорода «воювати з фашистською хунтою». Якось дивно у них виходить: за православ'я воює людина з позивним «Біс», а з «фашизмом» бореться «Абвер». «Начальник контррозвідки» теж говорив мені, що приїхав за «одну велику Русь», – ділиться спогадами пастор.

Молитовні зустрічі за мир в Україні. Церква «Слово життя»

Молитовні зустрічі за мир в Україні. Церква «Слово життя»

Після розвідки Олександра Хомченка відвезли до «НКВС Макіївки». Саме так бойовики назвали свою «держбезпеку». Новоявлені «НКВСівці» упродовж чотирьох діб катували заарештованого найжорстокішими й збоченими методами. Людське ставлення до затриманого намагався проявити лише один охоронець із місцевих, які раніше знали пастора Олександра. До слова, він зізнався ув’язненому, що погодився працювати в «НКВС» за «харчі», які дозволяли брати додому.

Били Олександра формально за виявлені в нього чеки з автозаправок і машину з Дніпропетровськими номерами. Цього виявилося достатньо, щоб звинуватити пастора в «роботі на Коломойського».

Олександр Хомченко

Олександр Хомченко

«Коли заводять до підвалу «НКВС», перші хвилин сорок просто б'ють і тільки потім уже починають розмовляти. Мені пропонували перейти у православ'я, пропонували триста доларів у день за те, щоб я служив у них за православним обрядом. При цьому бойовики явно нічого не знали ні про православ'я, ні взагалі про християнство. Кілька разів мені влаштовували імітацію розстрілу, і мені здавалося, що жити залишилося всього кілька секунд», – зізнається Олександр.

Пастор запевняє: тільки віра й образ Христа допомагали йому переносити знущання, але біль усе одно був нестерпним. Особистий приклад священика не зміг вплинути на вічно п'яних бойовиків, але зате дуже підтримав його сусідів у камері. Олександр згадує: з ним у застінках опинилися найрізноманітніші люди. Двоє, батько з сином, які лишилися жити під постійними обстрілами, без світла й води, поїхали купатись у місцевому ставку, а на зворотному шляху були затримані як «коригувальники вогню». Також у камері сидів «прокурор» «ДНР».

«Одного ув’язненого, Веніаміна, били так, що я взагалі не розумів, як він ще залишався живий. Він був лікарем, його заарештували прямо в робочому кабінеті, тому що до бойовиків потрапила інформація, що він був на Майдані. Одного разу він прийшов до мене і сказав: «Батюшка, мені сказали, що мене завтра розстріляють. Я не знаю, що мені робити», – згадує пастор.

Молитовні зустрічі за мир в Україні

Молитовні зустрічі за мир в Україні

«Одного разу мене підвісили за руки й надягли протигаз, закрили шланг. Я почав задихатися, тому, коли вони відкрили шланг, я чисто рефлекторно глибоко вдихнув. У цей момент вони піднесли мені ватку зі спиртом. Я відключився. Вдруге, коли вони зробили те ж саме, я знову вдихнув, а бойовики тим часом підвели воду до шлангу протигаза. Я набрав повні легені води, і прийшов до тями, висячи вниз головою, а бандити палицею вибивали мені воду з легенів», – продовжує пастор.

Після чотирьох діб пекла Олександра визволили з полону. За священика заступились як парафіяни його церкви, так і жінка. Завжди панічно боючись озброєних людей, дружина пастора для того, щоб врятувати свого чоловіка, не побоялася сама приїхати до зубів розвідників і контррозвідників «ДНР» і почала клопотати за чоловіка. На щастя, після заступництва близьких протестантський священик був звільнений, але зізнається, що пам'ятати полон бойовиків буде, напевно, все життя.

Оригінал публікації – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG