Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 02:53

Майже півтора року питання реформи прокуратури було тісно пов’язано із ім’ям Давида Сакварелідзе та його групи

(Рубрика «Точка зору»)

Двадцять років тому назад історичні палкі дебати про роль і місце прокуратури забезпечили закріплення у Конституції України 1996 року формули призначення генерального прокурора президентом України за згодою Верховної Ради України. Поки добросовісна професійна спільнота та суспільство розмірковували відносно найкращого способу реалізації конституційних норм щодо прокуратури, прагматичний вітчизняний політикум швидко сформував кулуарну дієву модель балансів, згідно якої генпрокурор – людина президента, а заступники генпрокурора – ставленики найбільших парламентських фракцій.

Модель працювала майже 20 років. Весь політикум та вузьке коло фахівців добре орієнтувались у питанні «хто кому служить», а суспільство перебувало у невіданні.

Нарешті, таємне стає відкритим. ЗМІ повідомили, що «Народний фронт» готовий підтримати лідера фракції БПП Юрія Луценка при його призначенні на посаду генпрокурора за умови виділення крісла першого заступника керівника української прокуратури на користь представника названої фракції. Така ситуація вказує на «рішучий» крок у справі реформування прокуратури. Можна спрогнозувати, що відтепер на досудових стадіях у діяльності прокуратури буде реалізовуватись одна політична лінія, а у судовому представництві – інша. На рівень регіональних прокуратур планується та ж історія? Окрім того, може буде і пропозиція про закріплення такої форми домовленостей і в Основному Законі?

Вельми прикро спостерігати таку якість дискусії та торгів.

Два роки суспільству нав’язували думку, що панацея у правовій реформі – це відкриті конкурси та формальна самоврядність. Як конкурси «оновили» прокуратуру, суспільство вже побачило, а з кадровим складом самоврядності воно познайомиться в найближчі дні за результатами всеукраїнської конференції працівників прокуратури.

Окрім сучасного українського політикуму, всьому цивілізованому світу давно відомо, що реформи у сфері права – це завжди більш якісна робота саме з правом, а не з формальними організаційними надбудовами. Тільки той, хто професійно і глибоко знає природу права, природу правових інститутів, закономірності їх розвитку, може моделювати та реалізовувати проект правової реформи. Справа політики – лише допомагати у цій справі.

Якщо компетенція прокуратури нині звужена в Україні до сфери кримінальної юстиції, то більш ніж очевидно – в основі реформи прокуратури мають лежати фундаментальні знання кримінального права та кримінального процесу, конституційного права та з урахуванням сучасних окупаційно-військових обставин також і міжнародного кримінального права.

Реформа прокуратури може початись лише з чіткої правової визначеності у питанні про те, коли кримінальний закон повинен застосовуватись, а коли ні. Допоки органи прокуратури оперують інструментами кримінальної юстиції в політичних або особистих цілях на власний розсуд, говорити про реформу немає сенсу.

Саме з розмови про право має починатись в європейській країні дискусія про нового генерального прокурора, про нові підходи, про нову команду реформи, а не про те, який вплив залишає за собою та чи інша фракція парламенту.

Майже півтора року питання реформи прокуратури було тісно пов’язано із ім’ям Давида Сакварелідзе та його групи. Безперечно, слід віддати належне виконаній ними роботі. Але, помітного успіху на цьому напрямку Україна, на жаль, не отримала. Слід припустити, що причина не лише у силі супротиву та політичній непослідовності. Якщо ціль реформи звужують до окремих фактів притягнення до відповідальності прокурорсько-недоторканих, тоді високих результатів реформа досягти не може. Це об’єктивно.

Біда у прокурорських справах завжди тісно пов’язана зі станом речей у судовій владі. У 2012 році запровадили інститут слідчого судді як інститут контролю, в тому числі і за діяльністю прокуратури. А контролю як не було, так і досі немає.

Прокуратуру завжди лихорадило через наявність у Конституції абсолютної депутатської недоторканності. Була надія у 2014 році, що ця проблемна зв’язка буде розв’язана. Але, і ця надія поступово набуває туманного вигляду.

То, з якого боку не подивишся, а з реформою прокуратури як важливої складової правової реформи у нас, поки що, біда.

Микола Сірий – український правник

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG