(Рубрика «Точка зору»)
Власники комп'ютерів часто створюють «образ диску» – він допомагає в будь-який момент часу повернутися до колись заданих еталонних налаштувань системи. Попутно можна обнулити все, що відбувалося за час користування системою. Часом здається, що у проросійських хлопців у Криму такий «образ диску» був вшитий у голову.
І в 2014 році вони просто взяли й обнулили все, що з ними відбувалося після 1991-го.
Читаючи їхні профілі в соцмережах, іноді чесно намагаєшся зрозуміти логіку. Просто з цікавості – щоб спробувати уявити світ, в якому вони живуть. Зрештою, будь-які патології цікаві. Особливо, якщо йдеться про світогляд людини, яка вважає зраду – розсудливістю, а чесність – слабкістю.
Часом здається, що ці люди просто намагаються зайвий раз не рефлексувати. Кожен з них пішов на свою віртуальну війну з уявним ворогом – мінімум напівтонів, винятково контрастні кольори. Більше того – весь їхній опис реальності теж батальний.
Одна дівчина, наприклад, змальовує свій досвід знайомства з іноземцями суворо через призму того, на чиєму боці та чи інша країна воювала в Другу світову. Тому італійці в її описі – супротивники. Хоч і не найжахливіші, бо все ж Муссоліні, а не Гітлер.
А інший юнак, наприклад, щиро переконаний, що людина може працювати на західну компанію тільки в тому випадку, якщо цей самий захід його завербував. Наприклад, взяв у полон і змусив кров'ю підписати угоду про здачу душі в довготривалу оренду. І ось цей самий юнак пише про те, що його колега, який воював в Афганістані, очевидно, був у полоні і там виявився завербованим американськими солдатами. Після чого і став після 1991 року працювати в редакції одного американського ЗМІ.
Тобто в свідомості цієї молодої людини досі 1983 рік і Андропов. У його картині світу будь-який факт співпраці із західними ЗМІ прирівнюється до держзради і може відбуватися лише після довгого вербування військовополоненого. Можливо, він досі вважає, що пункт про наявність родичів на окупованій території прибрали з анкет даремно.
Тобто в його реальності не було 1991-го. Не було краху радянської моделі. Не було незворотного дрейфу країн у різне майбутнє. Не було гласності, свободи слова, ринку, конкуренції, дев'яностих, виборів, поїздок за кордон. Не було пристрасної мрії про те, щоб стати такими як захід і більше того – стати своїми для заходу.
Замість цього всього у свідомості Холодна війна, фарцовщики, глушилки для Радіо Свобода, уявні злочини, гомофобія, «агенти ЦРУ» і доблесне ЧК, яке «не дрімає».
Це тим більше дивно, що ще недавно ці хлопці, в цілому, вважалися порівняно адекватними. Але тепер здається, що два роки тому вони дісталися до системного диску власної підсвідомості й обнулили себе до заводських налаштувань. Тих самих, що, судячи з усього, збігаються з роком їх народження.
І головна проблема навіть не в тому, що ці хлопці перетворюють регіон, в якому живуть, на тераріум. Проблема в тому, що вони переслідують будь-кого, хто цьому процесу намагається чинити спротив.
Павло Казарін – оглядач «Крим.Реалії»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції
Оригінал – на сайті «Крим.Реалії»
