Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 20:50

Три тисячі робітників з усього світу будують в Чорнобилі новий саркофаг


Загальний вигляд проммайданчику ЧАЕС: за аркою ​– четвертий енергоблок. 22 квітня 2015 року

Загальний вигляд проммайданчику ЧАЕС: за аркою ​– четвертий енергоблок. 22 квітня 2015 року

Паралельно на території Чорнобильської АЕС за фінансової підтримки Японії будується і сховище для відходів

До кінця року над четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС, який вибухнув 26 квітня 1986 року, планується завершити нову ізоляційну арочну споруду – конфайнмент. Його називають ще «Саркофаг-2» або «Укриття-2». Євросоюз виділив Україні на будівництво нового саркофагу 2,15 мільярда євро, бо колишній саркофаг має дірки і тхне радіацією.


«Після аварії з лісу повзли і повзли безперервним потоком ящірки, жуки, павуки, жаби»

«Якщо ми після аварії їхали на станцію, то через шосе з Рудого лісу повзли і повзли безперервним потоком ящірки, різні жуки, павуки, жаби. Такого ніде і ніколи більше не бачив. Доводилося навіть зупиняти машину. Думали: перечекаємо. Але потік переселенців не зупинявся – і ми їхали далі», – розповідає уродженець білоруського Борисова, інженер, координатор рятувальних служб при надзвичайних ситуаціях на ЧАЕС Володимир Вербицький, коли ми їдемо повз виселене українське село Копачі. Рудий ліс зарили в землю в пункті тимчасової локалізації радіоактивних відходів, простіше – тимчасовому могильнику. На місці обпаленого радіацією колишнього лісу за тридцять років виріс новий, але і він сохне від радіації.

Володимир Вербицький

Володимир Вербицький

Вербицький супроводжує групу білоруських журналістів до Чорнобиля – туди, де 30 років тому сталася аварія, а зараз будується нове укриття над реактором.

Потрапити на місце катастрофи довелося вже втретє. Вперше – відразу на річницю катастрофи, а пізніше – вже в 90-і роки минулого століття.

Раніше від білоруського села Гдень, що на півдні Гомельської області, дорога на Чорнобиль йшла напряму. Майже над нею в 1986 році на Білорусь пішла радіоактивна хмара. Якісь два десятки кілометрів – і ти вже в Чорнобилі. Ще п'ятнадцять – і атомна станція.

Але так було давно. Тепер, щоб дістатися з білоруського Гденя до Чорнобиля, потрібно проїхати білорусько-український прикордонний перехід «Комарин – Славутич» та ще три з половиною сотні верст намотати українською територією, об’їжджаючи з півдня Київське водосховище.

В дорозі бачимо, як за якихось три десятки кілометрів від атомної станції українці садять картоплю, возяться на грядках. Точно так, як в білоруському Гдені. Хоча на сході Білорусі – наприклад, в Краснопільському або Кормянському районах, за триста кілометрів від Чорнобильської АЕС – люди взагалі покинули свої будинки через радіацію.

Володимир Вербицький це пояснює так: «Були два вибухи на четвертому енергоблоці ЧАЕС. І вже так розпорядилася природа, що один радіаційний слід потягнувся на північ, у бік Білорусі, а інший – на захід, через українське Полісся і низку прилеглих до Житомирщини білоруських територій. Якби цей радіаційний слід проліг безпосередньо через місто Прип'ять, де жили переважно сім'ї атомників, ми б мали тільки тут п'ятдесят тисяч інвалідів».

Другий енергоблок відключили через п'ять років після аварії, перший – через десять. А 15 грудня 2000 року назавжди був зупинений реактор третього енергоблоку. П'ятий і шостий енергоблоки так і не добудували.

Зараз зупинені реактори треба зняти з експлуатації і повністю законсервувати. На це буде потрібно щонайменше шістдесят років.

Сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2), як і конфайнмент, зводять ще з 2007-го; воно прийматиме відпрацьовані тепловиділяючі збірки із зупинених блоків ЧАЕС. 22 квітня 2015 року

Сухе сховище відпрацьованого ядерного палива (СВЯП-2), як і конфайнмент, зводять ще з 2007-го; воно прийматиме відпрацьовані тепловиділяючі збірки із зупинених блоків ЧАЕС. 22 квітня 2015 року

Новий «кожух» для реактора

Дозиметр в руках Володимира Вербицького починає потріскувати-попискувати все швидше і швидше, надаючи прискорення цифрам на дисплеї – 80, 100, 265, 401 мікрорентген на годину. Якщо виходимо з автобусика, рівень гамма-фону досягає 700 мікрарентгенів, або 7 мікразівертів поглиненої дози іонізуючого випромінювання. Якщо жити в такій радіації, то за рік отримаємо 61 мілізівертів – при тому, що відносно безпечним рівнем вчені вважають 1 мілізіверт.

Деякі жінки серед колег-журналістів зізнаються, що серце у них починає калатати чи не в такт з цим приладом, який вимірює радіаційний фон.

«Тут увесь ґрунт навколо станції знятий і вивезений в могильники. І асфальт скрізь новий, – пояснює інженер Вербицький. – Фон дає зруйнований четвертий реактор, накритий саркофагом ще в 1986 році. За тридцять років експлуатації в ньому поутворювалися «дірки». У лютому 2013 року над машинною залою четвертого блоку обвалився дах – площею близько 600 квадратних метрів. Тому і зводиться новий».

Ще у вересні 2007 року Чорнобильська АЕС і французький концерн Novarka підписали контракт на будівництво безпечного конфайнменту над об'єктом «Укриття». Іншими словами, над старим «кожухом», який приховує зруйнований реактор № 4, створюється ще один – «Саркофаг-2».

На території атомної станції не скрізь дозволяється фотографувати і знімати на відеокамеру. Це можна робити з глядацького майданчика – за триста метрів від реактора, з боку колишнього міста Прип'ять, де стоїть пам'ятник героям-ліквідаторам.

Пам'ятник героям-ліквідаторам біля ЧАЕС

Пам'ятник героям-ліквідаторам біля ЧАЕС

За сто вісімдесят метрів від пошкодженого реактора здіймається величезна, немов зі срібла, напівкругла громадина, яка нагадує щось марсіанське – або прозаїчно, ніби сучасний гараж арочного типу для сільгосптехніки, тільки величезний. Це і є «Саркофаг-2», який коштує 2,15 мільярда євро.

Ширина саркофагу – 257 метрів, висота – 108, довжина – 150 метрів. Важить він 29 тисяч тонн. І покритий, як з'ясовується, не срібним гладким листом, не іншим якимось цінним металом, а карболітовою обшивкою. Простіше кажучи – пластиком.

Усіх журналістів, звичайно, вражає, що срібний арочний «кожух» будують не над реактором, а поруч. Виявляється, його за допомогою спеціальних механізмів волоком натягнуть на старий саркофаг, який відслужив тридцять років.

«На зведенні «Укриття-2» працює приблизно три тисячі фахівців – французи, німці, американці, турки, поляки. Цілий консорціум будує нове «Укриття». За всіма прогнозами, цього року повинен бути накритий старий саркофаг. І вже під ним будуть «латати» стару споруду», – пояснює Володимир Вербицький.

Люди працюють на покрівлі конфайнмента. 22 квітня 2015 року

Люди працюють на покрівлі конфайнмента. 22 квітня 2015 року

Він уточнює, що рівень радіації безпосередньо біля реактора досить високий. Є такі місця, де робочий день у людини триває всього 15 хвилин. Вузол або сегмент збирають окремо, а потім вже закріплюють у потрібному місці.

«Тривалість робочого дня в кожному конкретному випадку визначає дозиметрист. Якщо денну радіаційну норму людина набирає за 15 або 20 хвилин, то стільки вона і працює. Якщо за три чи чотири години – значить і тривалість дня у неї така», – каже Володимир.

Він додає, що зараз Чорнобильська АЕС якоїсь небезпеки для Білорусі не несе, а після здачі нового саркофагу в експлуатацію і поготів.

Паралельно на території Чорнобильської АЕС за фінансової підтримки Японії будується і сховище для відходів. У ньому має зберігатися відпрацьоване паливо з четвертого енергоблоку і трьох інших українських атомних електростанцій – Хмельницької, Рівненської та Південно-Української.

Оригінал матеріалу на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG