Доступність посилання

ТОП новини

Як білоруський перекладач з Нью-Йорка створив фонд «Діти Чорнобиля»


Валерій Щукін
Валерій Щукін

«Просто збирав гроші на ліки, вітаміни, шприци для білоруських дітей, які постраждали» – Валерій Щукін

Білоруський перекладач Валерій Щукін з Нью-Йорка згадує в інтерв'ю Радіо Свобода, як через чотири роки після Чорнобильської катастрофи створив перший білоруський фонд «Діти Чорнобиля».

– Я був єдиний, українці навіть не робили цього. Навпаки ООН на Мангеттені організував виставку малюнків чорнобильських дітей, які мені привезли з Мінська. Там є маленький скверик, і у мене там були дві дівчини в білоруських національних спідницях і сорочках, я навіть не пам'ятаю, де їх дістав. І ми там збирали гроші, допомогу дітям Чорнобиля з Білорусі.

– Що це були за малюнки, звідки?

Просто збирав гроші на ліки, вітаміни, шприци для білоруських дітей, які постраждали

– Це були акварелі. Їх привіз голова Дитячого фонду Липський. Він потім написав про мене в газеті. Розписав мене. Мені було навіть смішно: ось іде цей американський бізнесмен Мангеттеном серед висотних будівель. Я йому казав потім: який я бізнесмен, я тільки перекладач, просто збирав гроші на ліки, вітаміни, шприци для білоруських дітей, які постраждали.

Я дізнався, що найперший фонд чорнобильський був організований українцями. Тому я вирішив зробити білоруський

Виставка біля ООН тривала лише один день. Що дивно: до мене не підійшов білоруський представник, тільки український. Перейшов через вулицю. Потис руку і похвалив. І каже своїм людям: ось нам таку також потрібно організувати. А чому, питається, ви білорусам тільки? Я кажу: знаєте, я дізнався, що найперший фонд чорнобильський був організований українцями. І мені стало прикро за білорусів. Причому я знав, хто їм допомагав, але це був окремий фонд, для України – Фонд допомоги дітям Чорнобиля. Тому я вирішив зробити білоруський. Ми трохи зібрали грошей тоді.

Потім з цією виставкою я поїхав в Нью-Джерсі, в Нью-Брансвік, де живуть білоруські емігранти. Там білоруська автокефальна церква, і був старенький священик. Там теж була виставка. Була опісля вечеря. І що мені сподобалося: я вперше тоді почув білоруський гімн, який був в 1918-1919 роках, коли була незалежна Білорусь. Він був без слів, тільки музика. Мелодія мені дуже сподобалося. Але люди мені здалися дуже бідними, якісь гроші я зібрав там пожертвувань. Бідні були білоруси, не такі, як українці.

Ми привезли одного хлопчика з Білорусі в Америку, він тяжко хворів, на лікування. Я в цьому брав участь.

Що стосується зібраної для дітей допомоги, то я привозив її до Мінська

Що стосується зібраної для дітей допомоги, то я привозив її до Мінська. І мене зустрічав Кичкайло, заступник Кебіча. Найцікавіше: Будинок уряду, я йду з великими коробками. Стоїть міліціонер біля входу: взагалі уваги не звернув на мене, я так і пройшов. Я був здивований: навіть не поцікавився, що у мене в коробках.

Повний текст матеріалу – на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG