Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 14:17

Білоруська зона відчуження: людина тут ніколи не буде жити?


Період напіврозпаду плутонію-239, який випав на цю територію, – 24 тисячі років – в п'ять разів більше, ніж вік єгипетських пірамід

Олександра Динько

Нам здається, що після Чорнобиля радіація потроху відійшла, але могутність америцію-241, продукту напіврозпаду плутонію-241, до 2058 року буде тільки зростати.

У рослини він потрапляє набагато швидше, ніж цезій-137, накопичується в організмах хижих тварин і діє як небезпечний канцероген. Навпіл він розпадеться ще через 432 роки.

97 відсотків трансуранових елементів у вигляді осколків ядерного палива після Чорнобильської аварії приземлилася в Білорусі. Вони назавжди забрали більше двох тисяч квадратних кілометрів землі, або 5 відсотків території Гомельської області.

Там, де будували своє майбутнє Ваньковичі і Аскерки, а голови колгоспів обіцяли дати батьківщині «більше продуктів тваринництва» і боролися за «великі надої молока», тепер ліс, болото, зубри і коні Пржевальського.

Вулиця Леніна стала стежкою у полі

«А де та радіація? Що вона, бігає-кусається?» – зі сміхом каже в Рудаковому молодий самосел Віктор. У білоруській зоні відчуження через два роки після аварії заснували Поліський радіаційно-екологічний заповідник. Зараз його територія – понад 2 тисячі квадратних кілометрів, вона охоплює частини Брагінського, Наровлянського і Хойніцького районів Гомельської області.

Потрапити в заповідник можна тільки за перепустками. Туристів тут не чекають, а браконьєрів і сталкерів відловлюють. Навколо «зони» залишаються заражені місця, де ще живуть люди.

КПП на в'їзді до заповідника

КПП на в'їзді до заповідника

78-річний Анатолій Тимофійович Радченко – зараз найстарший житель Рудакова. Після аварії жителям запропонували виїхати. Він, як і його сусідка Софія, залишився тут. Зараз в Рудакові сім житлових будинків.

«Куди їхати? – запитує Анатолій Тимофійович. – Кинь будинок, кинь все своє – і їдь куди? Тут ми і посіємо, тут у нас і бджілки, і виноградник, і все. Тут навчався, побудував будиночок, одружився. Будинок зразкової культури».

У радянські часи Рудакове було великим селом на 270 дворів. Тут жила тисяча осіб, а ще тисяча вчилася в СПТУ №30. Кажуть, стипендію давали по 97 рублів, взували, одягали, годували – все за рахунок держави.

«Що ж, ви думаєте, в тому Чорнобилі? – розповідає Анатолій Тимофійович. – Там річка протікала поруч. Поромчик стояв. Я туди ще здуру чотири рази плавав. Приїду на ту атомку – чистота, порядок, а людей ніде немає нікого. Люди ж відчували, що вона віддавала те, що не треба. В секреті тримали, і цей секрет нас всіх обпік. Погробили людей, і хороших, і поганих. А всі хороші».

Зараз корпуси СПТУ, де готували механізаторів, трактористів, доярок і продавців, жахають розрухою. Найкраще збереглися багатометрові бетонний серп і молот. А навпроти – гине розкішна колись садиба Ваньковичів-Горватів. Сто років тому тут були пивоварня, лісопилка, молочний завод, лікарня, школа. Господарі мали тенісний корт і виготовляли особливе десертне масло.

Садиба Ваньковича в Рудакові

Садиба Ваньковича в Рудакові

«Чорнобиль» порівняв радянський і дорадянський спадок. Але через асфальт визирає хороша «ваньковицька» бруківка.

Рудакове – поза територією заповідника, дозиметр показує тут майже дозволені 0,3 мікразіверти (безпечна норма – 0,1 мікрозіверт). Але схоже, що дуже скоро його спіткає доля знищених сіл, які вже не знайдеш серед дерев, які попроростали через закопані будинки.

Вузьку доріжку через поле maps.me позначає як «вулицю Леніна». І не помиляється. Колись це була головна вулиця села Губаревичі. Зараз тут місцева визначна пам'ятка – на спиляній гілці в'яза люди «угледіли» ікону «Богоматері Казанської». Опікується місциною бабуся Юля зі Стрелічів. Тут вирує життя – кілька чоловіків розвели будівництва, а бабуся Юля розмовляє з подругами.

«Часовеньку будуємо, щоб коли хто йде, то подивився. Кажуть, що Казанська Богоматір, але ж я не бачу, – каже вона. – П'ять будинків тут. Одні старенькі, вмирати вже треба. Раніше церква там була, батюшку розстріляли чи забрали. А ця Матір Божа до нас прийшла років три чи чотири. Повиселяли всюди, які села позакопували, мої ви дорогі, шкода розповісти, тому що душа стискається від горя. Такі справи. Ви нам пожалуйте копієчку».

«Америцій тут усюди, тож і плутоній тут усюди»

«Найкрасивіші місця зас...ли», – каже нам молодий співробітник заповідника. Його родину і його малого серед 22 тисяч осіб виселили звідси у 1986-му. За радянських часів тут займалися меліорацією, відвойовували у природи посівні землі, колгоспи багатіли, а люди будували собі все кращі будинки. Зараз в першому ж селі Красносілля дозиметр показує 2,5 мікразіверти, будинки розграбовані мародерами, а колгоспні поля покрив ліс. Трясовина повернулася, бо щоб радіонукліди не потрапляли за територію заповідника через поверхневі води, водні джерела перекрили дамбами.

«Радіаційна обстановка змінилася неістотно, – каже завідувач наукового відділу радіаційно-екологічного моніторингу заповідника Юрій Марченко. – Хоча період напіврозпаду цезію та стронцію минув. Але залишаються проблеми мозаїчності випадів. На одних ділянках дуже значні дози фіксуються, на інших – малі. Є проблема трансуранових елементів. Ось станція «Масани», там йде накопичення америцію, який є канцерогеном і чинить на людину і тварин ще більш негативний вплив».

«Певна стабілізація є, але істотних змін немає», – пояснює вчений. І нагадує, що на цій території випало 30 відсотків цезію-137, 73 відсотки – стронцію-90 і 97 відсотків трансуранових елементів.

За інтенсивністю і складом забруднення це місце в світі не зрівняється ні з чим. Чорнобильська аварія зробила білоруську територію унікальною лабораторією, де наживо можна спостерігати, що роблять з нами радіонукліди.

Всього в заповіднику працює близько 700 осіб. З них півсотні – вчені. У відселеному селі Бабчин побудували адміністративні корпуси, гуртожиток, їдальню. Там, де працюють люди, провели дезактивацію – верхній шар землі, в якому в основному залишаються радіонукліди, зняли. Їжу та воду сюди привозять. Кожен співробітник має свій індивідуальний дозиметр, показники якого фіксуються і аналізуються. Бувало й таке, що вони перевищували допустиму норму. Тоді з кожним, кажуть, розбиралися окремо – де був, що їв. За порушення правил (наприклад, заборонено вживати в їжу те, що виросло на території заповідника) можуть і звільнити. А з роботою в Хойниках не надто.

«Для більшості видів ґрунту радіонукліди знаходяться в верхньому шарі, – пояснює кандидат хімічних наук В'ячеслав Забродський. – Ця ситуація стабілізувалася, і вони практично нікуди не мігрують... Цезій все більше і більше закріплюється в ґрунті з часом, і його міграційна здатність і здатність потрапляти в рослини з часом все менша. А в стронцію, навпаки, міграційна здатність збільшується, і він знаходить своє підкріплення від частинок ядерного палива».

В'ячеслав Забродський

В'ячеслав Забродський

Особливість Чорнобильської аварії в тому, що ця територія була забруднена переважно паливними викидами, нагадує Забродський.

«Звільнений» стронцій насичує собою рослини і дерева, якими покритий весь заповідник. «Всі розуміють, що деревину в наших краях не можна використовувати, – каже Забродський. – Адже при її спаленні відбувається зосередження цих радіонуклідів, причому коефіцієнт зосередження коливається від 50 до 200. І є небезпека, що в результаті цього зосередження ми будемо мати радіоактивні відходи».

Це – одна з причин, чому в заповіднику так бояться пожеж. До того ж, гасити їх в заповідному лісі дуже важко. Хоча Рудого лісу, як навколо реактора в українській частині зони, в Білорусі немає, але і тутешні ліси надовго залишаться притулком радіонуклідів.

Трансурани, які ще тисячоліттями будуть безпечні для людини, вже зв'язалися з компонентами ґрунту. Те, як вони себе ведуть, безпосередньо залежить від його кислотності, але міграція в рослини, а звідти в організми тварин і далі – людини, дуже висока. Їх добре набирають брусниця і чорниця, бобові та злаки».

«Ми переконуємося, що в будь-якій точці заповідника він (плутоній. – ред.) присутній», – розповідає Забродський. Хоча плутоній і важко ідентифікувати, але присутність америцію означає, що і плутоній там є.

«Сам факт, що в цій землі є трансуранові елементи, етично не сприяє заселенню. Тому прийнято говорити, що в осяжному майбутньому ці території не повертатимуть в господарський обіг», – каже Забродський.

Вольєр для людини

«Решітка – це не для зубрів, а для нас», – з посмішкою каже лісничий Юрій Надзін. Зі своїм колегою він живе в лісі в розпліднику для зубрів. Зубрів колись завезли з Біловезької пущі. Зараз їх тут 114 голів. Влітку приходять до людей зрідка, а взимку часто заглядають за їжею і водою.

На території розплідника також провели дезактивацію, будинок перевезли з незабруненої території. З вихованцями своїми хлопці підтримують відносини, але на дистанції. «Зубр – все ж агресивна тварина, хто його знає, що у нього там в голові», – каже Юра.

«Хто найстрашніший звір у заповіднику? Людина!», – цей вислів можна почути ледь не від кожного співробітника.

«Біорізноманіття цієї території порівнювали з іншими заповідними територіями Білорусі», – з гордістю розповідає старший науковий співробітник відділу екології фауни Валерій Юрко. – За рідкісними видами тварин наш займає друге місце після Прип'ятського національного парку. Кінь Пржевальського, південноруські тарантули, богомол...».

Валерій Юрко

Валерій Юрко

Сам Валерій Юрко – орнітолог. Каже, що тут зафіксовано 225 видів птахів, а в Мінську – 98. Присутність людини Валерій, як і інші, називає «фактором занепокоєння».

«Сюди стали проникати тварини, які раніше не жили тут. Не було благородного оленя, зараз – 700 особин, не було пугача, орлана-білохвоста, а тепер тут його найвища щільність – близько 20 пар, які гніздяться, а загальна кількість – понад 100 особин».

Всі тварини добре вжилися в залишився людиною ландшафт. «Борсуки живуть в будинках і під будинками, пугачі гніздяться на горищах», – розповідає Юрко.

«Я вам з точки зору зоології відповідально заявляю, що всі ці тварини на цій території відчувають себе дуже добре, прекрасно, – каже Валерій Юрко. – Ніяких змін в циклі розмноження, кількості ембріонів, дитинчат, загибелі дитинчат. Нічого нами на рівні зоології не відзначено як вплив радіації. Яскраво виражених мутантів тут немає. А мутації відбуваються в природі постійно, це норма».

Але в організмах цих тварин норми вмісту радіонуклідів часто зашкалюють.

«Єнотовидна собака найбільше набирає, – каже Юрко. – В однієї особини знайшли близько півтора мільйонів беккерелів на кілограм».

Тварини виходять за межі заповідника і можуть розносити радіонукліди по всій території. Якщо таке м'ясо потрапить на стіл людини – радіонукліди перейдуть в її організм. Тому, попереджають тут, їсти неперевірену дичину і птахів білорусам категорично забороняється. Те ж саме стосується вилову риби на забруднених територіях. Той же стронцій активно накопичується в риб'ячих кістках, а цезій – у внутрішніх органах риб.

Браконьєрів все це не зупиняє. «Нещодавно вбили лося, дали 150 мільйонів штрафу», – розповідає Юрко.

Те ж саме і з рибалками. «Не знаю, для кого вони ловлять ту рибу. Хіба для ворогів», – усміхається Забродський.

Сам Валерій радіації не боїться і не дуже вірить в її вплив. На питання про здоров'я віджартовується: «Давайте підійду до турніка, покажу своє здоров'я – і підтягнусь і підйом переворотом зроблю. Мені 50 років, а на вишку 30-метрову в заповіднику я за 5 хвилин піднімаюся».

Повний текст матеріалу на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG