Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 01:55

ЧАЕС. 30 років від найбільшої техногенної катастрофи в історії людства


«Чорнобиль. Моя зміна» – фільм Радіо Свобода

Олександр Лащенко: Здавалося б, що нового ще можна сказати про цю катастрофу – вже знято десятки, якщо не сотні фільмів, написано десятки, якщо не сотні книжок. Але Радіо Свобода знайшло саме тих людей, які вже в ту ніч, на 26 квітня 1986 року, намагалися приборкати вогонь, приборкати поширення радіації – тих самих атомників, які рятували разом з пожежниками та іншими колегами ситуацію. До Вашої уваги фільм, який отримав назву «Чорнобиль. Моя зміна».

Тетяна Якубович: Ми не ставимо собі за мету шукати винних в аварії 30-річної давнини. Але ми констатуємо, що вина, покладена радянським судом на оперативну зміну ЧАЕС, призвела до того, що ці люди практично зникли з хронік ліквідації. Імена багатьох ще довго фігурували у пресі поруч зі словом «халатність», а їхні дії в ту ніч потрапили під замовчування, яке цілком не зняте і дотепер. Ця історія про відповідальність. Усвідомлену. Важку. І самовбивчу.

Ми повертаємося на Чорнобильську атомну з людьми, які 30 років тому залишали її одними з останніх. Олександр Чераньов сьогодні вперше з того часу підійде до свого робочого місця.

Олександр Чераньов: Близько четвертої ранку я приїхав на станцію. І цим коридором йшов на своє робоче місце на четвертий блок, де я працював старшим інженером управління турбіною.

Тетяна Якубович: Золотий коридор. Сьогодні тут вимита мало не до стерильного підлога. 30 років тому по цьому покриттю носили на п’ятах радіоактивний бруд.

Аркадій Усков прибіг сюди на допомогу з першого блоку.

Аркадій Усков: Отримавши команду йти на допомогу колегам на четвертий блок, ми рушили десь о п’ятій ранку.

Аркадій Усков

Аркадій Усков

Тетяна Якубович: Когось із них викликали на станцію ще серед ночі. Хтось вийшов на світанку. Тож свій четвертий блок вони бачили по-різному – у темряві і при світлі східного сонця. Коли Олексій Бреус побачив цю картину, він засумнівався, що тут ще щось можна зробити.

Олексій Бреус: Я зайшов на щит системи радіаційного контролю і спитав, чи можна пройти на пульт четвертого блоку, тому що у мене виникли сумніви, чи взагалі приміщення ціле, чи ні.

Олексій Бреус

Олексій Бреус

Олександр Чераньов: Четвертого блоку практично не було. Верхньої частини. Із реактора було світіння – за кольором воно нагадувало вуглини у вогнищі, що гасне. І на трубі був такий відблиск.

Тетяна Якубович: Щит управління третього блоку, майже повна копія четвертого, що похований тепер за стіною.

Щит управління 3-го блоку ЧАЕС

Щит управління 3-го блоку ЧАЕС

Олександр Чераньов: Дещо складно це тепер пригадувати… Десь тут були у нас наноси... Так... Конденсат… Ось наноси нижнього підйому, які управляються звідси. Ось тут функціональна група. В систему в деаераторі, а далі вода йде на ректор.

Маю сказати, що з часом, звісно, складно вже пригадувати.

У 1984 році «Молода гвардія» надрукувала статтю про ЧАЕС під назвою «Вітрила над Прип'яттю». На цьому фото попереду – Олександр Чераньов за своїм пультом на 4-му блоці

У 1984 році «Молода гвардія» надрукувала статтю про ЧАЕС під назвою «Вітрила над Прип'яттю». На цьому фото попереду – Олександр Чераньов за своїм пультом на 4-му блоці

Тетяна Якубович: Але насправді – він пам’ятає. І ми у цьому переконалися абсолютно випадково. Наша камера засвітила один з датчиків, і вже на відключеному обладнанні спрацювала аварійна сигналізація...

Олексій Бреус: Саша, твій пульт.

Олександр Чераньов: Я не пам’ятаю, де звук…

Олексій Бреус: А хто пам'ятає?

Олександр Чераньов (безпомилково визначивши потрібну кнопку): У мене є підозра, що від яскравого світла на ці вузькопрофільні спрацювала сигналізація...

Олександр Чераньов за пультом старшого інженера управління турбіною

Олександр Чераньов за пультом старшого інженера управління турбіною

Тетяна Якубович: Такі ж пульти. Такі ж прилади. Навіть темрява тут тепер, після зупинки блоку, схожа.

Олексій Бреус: Зранку тут, у цьому приміщенні, я побачив Леоніда Топтунова. Ми кивнули одне одному, привіталися. Так само з Акімовим. Вони були у поганому стані. Це було видно по них. Не треба було нічого розповідати.

Олексій Бреус на 4-му блоці, 1984 рік (фото з газети «Молода гвардія»)

Олексій Бреус на 4-му блоці, 1984 рік (фото з газети «Молода гвардія»)

Отут, за спиною, обвалилася плитка зі стелі. Там була калюжа. Саша Чераньов мені сказав, що потужність дози у тому місці – 800 мікрорентген на секунду. Не на годину, а саме на секунду. Підрахував, що це якраз в тисячу разів більше допустимого рівня для операторів. Але швидко про це забув.

Тетяна Якубович: Олександра Чераньова тоді розбудили о четвертій ранку. Що точно сталося на станції – не повідомили. Але підозра, що аварія радіаційна, у нього виникла. Адже саме у таких випадках потрібна зміна персоналу. О п’ятій він вже був за своїм пультом.

Олександр Чераньов: Інженера, якого я змінював, відпустили трішки раніше. Ми зустрілися з ним у санпропускнику. Він мені на словах передав, що сталося. Що з реактором – він точно не знав. Але сказав, що ситуація погана.

Олександр Чераньов

Олександр Чераньов

Валерій Репета: На моїх очах все у сповільненому темпі розсипається, з наростаючим вибухом. Ось таке: у-у-у-у-уп! І все.

Тетяна Якубович: І далі – тиша. Абсолютна тиша. Так запам’ятався цей момент Валерію Репеті. На його хімічний цех впала частина покрівлі машинного залу. Валерій вибрався з-під завалу і виніс ще одну, непритомну, людину.

Графіт лежить на дванадцятій відмітці. Він: не може бути!!! Я кажу: факт!

Валерій Репета: Я забіг на пульт управління, і одразу ж начальник: що у тебе сталося?! Я кажу: Міша, графіт у мене лежить на дванадцятій відмітці. Він говорить: не може бути!!! Я кажу: факт!

Володимир Бабичев: Коли я проїжджав в автобусі повз машинну залу, то цього даху вже не було. Все було зруйновано. А звідти, де розташований сам реактор, – заграва жовто-солом’яного кольору.

Тетяна Якубович: Володимира Бабичева за 10 хвилин до п’ятої розбудив начальник зміни четвертого блоку Олександр Акімов. Сказав, що на станції аварія з виходом радіоактивності за межі проммайданчика. Це означало – серйозна. Але наскільки, Бабичев побачив, лише коли під’їхав до блоку автобусом з іншими атомниками. Опів на шосту він вже був на блочному щиті.

Акімов пішов не одразу. Тільки згодом сказав: я вже піду, тому що у мене дуже сильна нудота, слабкість, я ледь-ледь ходжу

Володимир Бабичев: Акімов пішов не одразу. Я йому сказав: Саша, все – я тебе змінюю. Але пішов він не відразу. Тільки згодом сказав: я вже піду, тому що у мене дуже сильна нудота, слабкість, я ледь-ледь ходжу. Треба обов’язково зробити записи в оперативному журналі про зміну. Ми його знайти не могли, цей журнал. Я кажу: Саша, це не має значення, я тебе відпускаю.

Начальник зміни 4-го блоку в ніч аварії Олександр Акімов (фото з експозиції Національного музею «Чорнобиль»)

Начальник зміни 4-го блоку в ніч аварії Олександр Акімов (фото з експозиції Національного музею «Чорнобиль»)

Тетяна Якубович: Олександр Акімов допрацює свою зміну майже до кінця. З операторів він помре першим – 11 травня. А колега, що його замінив, Володимир Бабичев, вийде з блоку близько третьої дня, пробувши в епіцентрі аварії понад дев’ять годин.

Володимир Бабичев

Володимир Бабичев

Вся країна знала про події на даху блока, де пожежники гасили вогонь. Країна знала, що шахтарі копали тунель під реактором, а вертолітники зависали над жерлом. Але ви не знайдете у цій пресі статей про ліквідаторів з Чорнобильської атомної. Їх – не існує. Станційники – безвідповідальні люди, через них тепер радянський народ, ось так, не шкодуючи себе, долає наслідки. А от письменник Борис Олійник розпікає «недолугих» чорнобильських операторів на сторінках «Літературки».

Примірник з експозиції Націоналнього музею «Чорнобиль»

Примірник з експозиції Націоналнього музею «Чорнобиль»

Тим часом, зміна станції робила те, що не міг зробити будь-хто інший. Точка перша – це пожежа. Це на даху її гасили пожежники, а в нетрях блоку – атомники. Далі – відключити всі перебиті кабелі і все, що потенційно може вибухнути. Тільки вони знали географію блоку і своє обладнання. І вони – єдині – насправді усвідомлювали, з чим мають справу, і яке воно на смак.

Аркадій Усков: Ми розуміли, що знаходимося не у найкращому місці, далеко не в найкращому місці. Але... це прискорювало нашу роботу і дозволяло швидше відкрити регулятори.

Аркадій Усков

Аркадій Усков

Олексій Бреус: У тому приміщенні, де саме ми були, було принаймні 400 рентген на годину. Це набагато більше, ніж 800 мікрорентген за секунду.

Саша Нехаєв пошкодив бахіли. Стояв і відкривав засув для подачі води у активній воді

Володимир Бабичев: Доручили Саші Нехаєву: займайся, відкривай на повну ці засуви. Чим він і займався. А там води було вище, ніж по щиколотку. Ця вода була вже вся активна. Коли я йшов, то ми вже взули бахіли. Але помилково пошкодилився цей бахіл, і він стояв і відкривав цей засув для подачі води у цій активній воді.

Тетяна Якубович: Олександр Нехаєв через цей радіоактивний опік втратив ногу. Тієї ночі він прийшов на четвертий блок з іншого на допомогу.

Олександр Зеленцов: Вже люди були бордового кольору, шия розпухла, червоні, у всіх постійні напади нудоти.

Аркадій Усков: Чотири ГЦН стоять зліва вряд і чотири ГЦН праворуч. Так і називаються – симетричні.

Тетяна Якубович: Це приміщення головних циркуляційних насосів. Ось ці обслуговують третій блок, а поруч, під завалом, ГЦНи четвертого. Там у ніч аварії назавжди залишався оператор Валерій Ходемчук. Колегам так і не вдалося його відшукати.

Олександр Агулов: Геннадій Русановський, коли побачив, він твердив, він намагався пройти через ці двері, нагромадження всього-всього, у приміщення ГЦН четвертого блоку і все повторював: там лишився Валерій Ходемчук, там лишився Валерій Ходемчук...

Олександр Агулов

Олександр Агулов

Олександр Зеленцов: Намагалися пролізти під низ ГЦНів, пробиралися, але нічого там не знайшли, тільки розвалини кругом, плити, що нависали, неприємний запах пари, знаєте, настояний – важко дихати.

Валерій Ходемчук, 1983 рік (фото з особистого архіву Олександра Агулова)

Валерій Ходемчук, 1983 рік (фото з особистого архіву Олександра Агулова)

Тетяна Якубович: Тут же, недалеко від головних насосів, розташована і установка, за яку відповідав Валерій Репета. Вона здійснювала очищення конденсату, що приходить з турбіни. Потім ця вода повторно подається в контур реактора. Тому сферою відповідальності Валерія була вода. Обладнання третього і четвертого блоків пов’язане. Зав’язані вони і по трубопроводу. Тому все, що виливалося на четвертому, зневоднювало третій. Валерій і його колеги почали перекривати засуви.

Слава Богу, що відсікли четвертий блок по хімцеху від третього

Валерій Репета: Слава Богу, що ми відсікли четвертий блок по хімцеху від третього.

Олександр Зеленцов: Трубопроводи були розірвані. Доводилося лізти під оці обломки, туди пробиратися, до тих насосів. Відключити з блочного щита було неможливо. Лише по місцю аварійною кнопкою. Все це доводилося відключати.

Валерій Репета: Залишити робоче місце – у нас була команда в годині третій. Покинути робочі місця. Це значить, що ми залишили робочі місця і перейшли на перший і другий блоки, на пульти управління, і бігали по черзі, спостерігаючи, що там.

Валерій Репета

Валерій Репета

Тетяна Якубович: У перші години після аварії в турбінах четвертого блоку все ще залишалося близько 100 тонн мастила, яке могло запалати, а поруч в генераторах – водень, що міг вибухнути. Відвернути цю загрозу можна було тоді тільки вручну.

Треба було піти в небезпечну зону, злити мастило, видалити водень, щоб уникнути вибуху. Лелеченко міг послати підлеглих, пішов сам. Одержав дуже велике опромінення, загинув у травні

Олексій Бреус: Треба було піти в небезпечну зону, зробити там переключення, відкрити, злити мастило, видалити водень, щоб уникнути вибуху. Зокрема, Олександр Лелеченко міг послати своїх підлеглих, бо він був заступником начальника електричного цеху. Він пішов сам. Зробив ці довгі, досить довгі операції. Одержав дуже велике опромінення. Через це загинув потім у травні.

Тетяна Якубович: У зміни, яка провела всю ніч всередині блоку, у темних завалених приміщеннях з потоками води, справжнє відчуття масштабів аварії прийшло лише тоді, коли на світанку вийшли на вулицю і побачили зруйнований блок. « Що тут ще можна робити?» – цією фразою багато з них описували це враження. А от ті, хто прибув на зміну вранці, одразу ззовні побачили щось схоже на братську могилу. Але дуже скоро думка «навіщо я тут?» змінилася роботою. Звичайною роботою.

Олександр Зеленцов: Героїзму не було. Те, що зараз починають говорити... Ні! Думалося, перш за все, про свою сім’ю. У 1986 році ці питання постійно ставили. Ви знали, куди йшли? Ви розуміли, що це може мати такі наслідки? Я говорю: так, я ж не на макаронній фабриці працював. Я працював в реакторному цеху.

Олександр Зеленцов

Олександр Зеленцов

Тетяна Якубович: Вода. Головна їхня задача тієї ночі і головний докір подальших років. Потім будуть не раз говорити: лити воду в реактор було марно і непотрібно, тому що активної зони вже не існувало. Але охолодження було для цілої низки людей тут головним завданням. За усіма інструкціями, письмовими і усними, від робочого місця – і до найвищих московських кабінетів.

Олексій Бреус: (Показує – ред.) Отакезні труби, вони перекриваються вентилями такого ж розміру. Відкрити їх за хвилину-дві неможливо. Це важка фізична робота.

Була вимога керівництва станції: воду в зону, воду в зону!

Володимир Бабичев: Ось цим водоводом від барабан-сепаратора вода поступає до технологічних каналів. А їх вже не існує. Як вона може поступати сюди? Просто-на-просто вона сюди виливалася. Але це була вимога керівництва станції: воду в зону, воду в зону!

Олексій Бреус: Захворіла людина – родичі, друзі бігають, намагаються щось зробити. Хоча лікарі кажуть, що все безнадійно. І вони цього не кидають до останньої миті. От дуже близький психологічний стан був тоді у нас.

Олексій Бреус за пультом старшого інженера управління блоком

Олексій Бреус за пультом старшого інженера управління блоком

Тетяна Якубович: Подачею води вручну цієї ночі у різних точках блоку займалися безліч людей. Леонід Топтунов, Олександр Акімов і Олександр Нехаєв, які на той час вже пропрацювали в шалених полях радіації всю ніч, на світанку все ще були за роботою.

Олексій Бреус: Звичайно, що це героїзм. Ті люди, які були вночі, першими зустріли всі різні види небезпеки, вони – герої, вони віддали життя.

Як це так піти? У нас в трьох кілометрах – місто Прип’ять, наші жінки, діти

Володимир Бабичев: Таке питання: якби зміна пішла?! Та не могла піти! Як це так – піти? Це наша робота. У нас в трьох кілометрах – місто Прип’ять, де наші жінки, діти. А як це – піти? І що далі? А хто це буде виконувати? Хто це робитиме?

Тетяна Якубович: Впродовж ночі і ранку працівники станції загасили пожежу всередині блока, перекрили воду, що виливалася з перебитих трубопроводів – через це без охолодження міг залишитися третій, працюючий, блок. Видалили вибухонебезпечний водень з генераторів. Відкачали з турбін десятки тонн мастила. Відімкнули перебиті кабелі і обладнання, яке могло вибухнути. Провели розвідку в усіх доступних приміщеннях і встановили масштаби руйнувань.

Олександр Зеленцов розглядає фотографії своїх колег. Його фото – у нижньому ряду крайнє праворуч

Олександр Зеленцов розглядає фотографії своїх колег. Його фото – у нижньому ряду крайнє праворуч

Із 28 загиблих безпосередньо після тієї ночі двадцятеро – працівники станції.

Коли атомникам з ЧАЕС вручали державні нагороди, про це не писали газети і не говорило радіо. А загиблі оператори четвертого блоку Олександр Акімов і Леонід Топтунов, з точки зору політбюро, на визнання взагалі не заслуговували, бо були названі винними. Тільки через 22 роки їх відзначила – посмертно – вже українська держава.

Старший інженер управління реактором 4-го блоку Леонід Топтунов (фото з експозиції Національного музею «Чорнобиль»)

Старший інженер управління реактором 4-го блоку Леонід Топтунов (фото з експозиції Національного музею «Чорнобиль»)

Важко не те, як ми ліквідовували наслідки аварії, а те, що пізніше стали помирати наші друзі

Олексій Бреус: А я покажу останній ключ, останню кнопку, яку я натиснув 26 квітня ввечері. Це було вже майже о четвертій годині вечора, вкінці зміни. От я намагався запустити насос. По приладах я побачив, що електричний двигун начебто запустився, але він одразу відключився. Це була моя остання кнопка і, в принципі, остання кнопка операторів на четвертому блоці.​

Олександр Чераньов: Важкі враження. Важкість не в тому, як ми працювали в той день, ліквідовували наслідки аварії, намагалися врятували реактор – важкість у тому, що пізніше стали помирати наші друзі... Повернення в ці думки накладає певну важкість на душі. У мене особисто.

Під час розмови ми просили інженерів ЧАЕС накреслити, у яких приміщенняї їм довелося працювати у ніч аварії. На пам'ять журналістам Радіо Свобода залишилися ось такі замальовки

Під час розмови ми просили інженерів ЧАЕС накреслити, у яких приміщенняї їм довелося працювати у ніч аварії. На пам'ять журналістам Радіо Свобода залишилися ось такі замальовки

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG