Доступність посилання

logo-print
05 грудня 2016, Київ 06:33

Українська жінка-матір: героїзм вдома, на роботі, на передовій


Плакат Юрія Неросліка

Плакат Юрія Неросліка

«Я – мати чотирьох дітей, я повинна залишити у них за спиною сильну країну» – волонтерка Литвинова

Київ – Споконвіку в Україні існував культ жінки-матері. Нині, за умов зовнішньої військової агресії і внутрішньої соціальної кризи, все більше українців звертаються до образу жінки-матері як берегині і домашнього затишку, і цілої держави. Українські матері є взірцями мужності і самопожертви, зазначають фахівці.

Революція гідності й військова агресія Росії змінили місце і роль української жінки-матері, а точніше, розширили коло її обов’язків. І якщо раніше пересічна українка виховувала дітей, опікувалась домашнім господарством і при цьому працювала повний робочий тиждень, нині на її плечах – допомога захисникам України, а часто й оборона української держави, зазначають науковці.

За даними опитувань соціологічної служби групи «Рейтинг», ще на початку 2013 року більшість українців вважали, що існують «жіночі» і «чоловічі» професії. Наприклад, медсестра або продавець – «жіноча» професія, а поліцейський чи солдат – «чоловіча». Нині ж, кажуть вчені, поділ на «жіночі» і «чоловічі» професії помітний менше, адже жінки успішно опановують військову справу (хоча у війську досі існують «жіночі» і «чоловічі» спеціальності), патрулюють вулиці міст у складі поліцейських патрулів, керують бізнесом або політичними проектами і продовжують народжувати і виховувати дітей. При тому, що чоловіки набагато повільніше готові замінити жінку на «домашньому фронті».

Українські жінки-військовослужбовці під час репетиції військового параду до Дня Незалежності України. Київ, серпень 2015 року

Українські жінки-військовослужбовці під час репетиції військового параду до Дня Незалежності України. Київ, серпень 2015 року

Коріння такої нерівності дослідниця українських традицій Оксана Кісь радить шукати в українських звичаях. За її словами, традиційна українська родина визнавала головну роль за чоловіком. Це призводить, серед іншого, не лише до нерівності за статевою ознакою у родині та суспільстві, не тільки до гендерної нерівності у професійній сфері, а й до сімейного насильства, каже фахівець. Це також спричиняє стійкість таких міфів, що жінки нібито здатні лише бавити вдома дитину і вести домашнє господарство.

Ми знаємо і досі бачимо стереотипні уявлення, наприклад, про «чоловічий розум» і «жіночу логіку»

«Відбувається це тому, що певній статі – у цьому випадку чоловікові – приписують певну зверхність. Нібито ті риси, які притаманні чоловікам або які традиційна культура вважає чоловічими, є кращі. Ми знаємо і досі бачимо стереотипні уявлення, наприклад, про «чоловічий розум» і «жіночу логіку», про «жіночу емоційність» і «чоловічу раціональність». І це незважаючи на численні факти, які доводять, що жінки були і науковцями, і просвітницями, і видатними вченими», – зазначила Кісь.

За її словами, в українській родині для жінки існував певний «життєвий сценарій», в якому головною роллю жінки були материнство і підтримка домашнього вогнища.

Дитина – то велике щастя для родини і величезна відповідальність для її батьків, каже мати трьох дочок, журналістка Наталя Позняк-Хоменко. Хоча поставити дитину на ноги, навіть за підтримки держави (соціальних виплат при народженні дитини чи по догляду за дитиною), зараз складно, визнає Наталя. Її сім’ї допомагає те, що старші діти – теж дівчата, тож немовля отримало «у спадок» від старших сестричок деякий одяг, іграшки, посуд, а дитячі манеж і візочок родині подарували друзі. Родина живе під Києвом і має свій город і невеликий сад, де вирощує овочі та фрукти.

Уся чоловікова зарплата іде фактично на їжу. Тих більш як вісімсот гривень допомоги ледь вистачає на памперси

«Ми не голодуємо, але і шикувати не випадає. Середня зарплата чоловіка – трішки більше ніж 3 тисячі. А сходити раз до магазину – це мінімум 100 гривень витратити. Тобто уся чоловікова зарплата іде фактично на їжу. Тих більш як вісімсот гривень допомоги, які ми отримуємо зараз на наймолодшу доню Тетянку, ледь вистачає на памперси. Тому практично через місяць після народження малечі я поверталась до праці: я журналіст і можу працювати з дому, через інтернет. Мої дві з половиною тисячі гривень ми витрачаємо на сплату комунальних послуг, як багатодітна родина, маємо пільги і вкладаємось приблизно у 600 гривень», – розповіла Радіо Свобода пані Наталя.

«Я молитвами йтиму услід за тобою…»

Нині українська жінка-матір вимушена стати берегинею як своїх дітей, так і держави, а ще їй іноді доводиться виховувати своїх дітей самотужки, оскільки чоловік (батько) боронить Україну на сході. Людмила Юрченко – мати 5 дітей, молодшій доньці – 2 роки. Її чоловік працює в Новоайдарській районній військово-цивільній адміністрації, що на Луганщині, тож домашнє господарство Людмила веде сама. Діти допомагають мамі, розуміють, наскільки їхня підтримка потрібна, каже Юрченко Радіо Свобода.

Щоб виховувати дітей, гроші не потрібні, потрібні насамперед моральні сили і бажання. Кошти потрібні, щоб їх ростити

«Де четверо діток, там і п’ятеро. Хоч багато хто каже, мовляв, народили дітей, а як виховувати їх будете?! Але ж щоб виховувати дітей, гроші не потрібні, потрібні насамперед моральні сили і бажання. Кошти потрібні, щоб їх ростити. Ми поки що маємо соціальні виплати при народженні дитини (до трирічного віку), як багатодітна родина, ми мали пільгу при розрахунках за комунальні послуги. Але у нас її забрали, тому що ми перевищили ліміт, але отримуємо пільгу як родина учасника бойових дій», – зазначила Юрченко.

Для Оксани Андрійчук, яка працює помічником шеф-кухаря в одному з київських ресторанів, життя розділилось на те, що було до квітня минулого року, і на нинішнє. Минулої весни її син Віктор (боєць 11-го батальйону «Київська Русь») був серйозно поранений, і Оксана від того часу поруч з ним. Займається також волонтерською діяльністю, підтримує родичів поранених бійців, але наразі її головне завдання – поставити на ноги сина.

«Лікар обіцяє, що Віктор буде ходити, він надалі хоче військову професію освоїти. Син буде поступати у Львівську військову академію. А мені головне – щоб він трохи на ноги почав вставати», – сказала Оксана Радіо Свобода.

Чимало українських мам займаються волонтерською діяльністю, допомагають українським військовим, переселенцям, і доволі часто їм допомагають їхні власні діти. Режисер Леся Литвинова, мати чотирьох дітей, півтора року тому заснувала волонтерський центр для допомоги вимушеним переселенцям.

З початку анексії Криму і бойових дій на Донбасі більш як півтора мільйона людей залишились без домівок

«З початку анексії Криму і бойових дій на Донбасі більш як півтора мільйона людей залишились без домівок. У на все починалося півтора року тому з маленької кімнати, а зараз наш центр – найбільший в Україні, тут люди можуть отримати одяг, взуття, ліки. Я – мати чотирьох дітей, я повинна залишити у них за спиною сильну країну», – каже Литвинова.

Марина Ковальова з Нікополя – мати двійні, її чоловік загинув під Іловайськом у серпні 2014 року і не побачив народження доньки й сина.

Марина Ковальова

Марина Ковальова

Марині допомагає буквально увесь світ, посилки для неї і діток надходять з різних куточків світу, а сама Марина не лише ростить дітей, а й допомагає родинам українських військових. Як зазначає Ковальова, подібних випадків – коли матері загиблих бійців допомагають іншим родинам, яких спіткало лихо – чимало по всій Україні. Завдання влади на місцях – не лишати жінок-матерів напризволяще, адже їхні сини віддали життя за Україну, зазначає Марина.

Рівень ставлення до жінки визначає зрілість суспільства, а турбота про матерів – його моральне збагачення або, навпаки, зіпсованість і моральну вбогість. У народі кажуть: «Нещаслива та сім'я, де жінка сумна». Не може бути щасливою і країна, де невлаштовані сім'ї, не створено або порушено сімейний лад і затишок, стверджують фахівці.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG