Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 21:15

Інформаційна війна. Хто готував листа СБУ?


Акція під Держкіно України проти пропаганди Росії на українському телебаченні. Київ, 4 вересня 2014 року

Акція під Держкіно України проти пропаганди Росії на українському телебаченні. Київ, 4 вересня 2014 року

Ті, хто готував більш ніж суперечливого листа для голови СБУ, схоже, не розуміють, що таке інформаційна війна

(Рубрика «Точка зору»)

«Самое мощное оружие, каким обладает Россия, – это не «Искандеры» и подводные лодки. Это – зомбоящик. Психотронное оружие массового неизбирательного поражения. <…> Украина, столкнувшись с этим оружием вплотную, всю глубину проблемы, к сожалению, пока также не осознает. <…> Украина не сможет выиграть войну без установления информационного суверенитета».

Так вважає Аркадій Бабченко, відомий російський журналіст. Натомість ті, хто готував більш ніж суперечливого листа для голови Служби безпеки України (6 квітня речниця СБУ Олена Гітлянська оприлюднила лист очільника спецслужби до міністра культури В’ячеслава Кириленка, в якому, зокрема, йшлося про «невиважену заборону російських фільмів»), схоже, не розуміють, що таке інформаційна війна і що таке інформаційна безпека держави, не усвідомлюють підступної ролі російського телебачення. Хоча за два роки війни вже можна було зрозуміти, що геть усі російські фільми (драми, комедії, трагедії, мелодрами, детективи) творять підґрунтя для пропаганди «русcкого мира». Скандал щодо серіалу «Нє зарєкайся» – зайве цьому підтвердження.

Та повернімося до згаданого листа. Можна припустити, що текст його готувався в Адміністрації президента України.

Борис Ложкін

Борис Ложкін

«Будущее Украины – как бы мы к этому ни относились – неразрывно связано с будущим России. <…> Миллионы украинских граждан исторически тяготеют к русской культуре, да что там тяготеют – просто являются носителями русской культурной традиции. Наша задача – сделать так, чтобы они не чувствовали себя чужими внутри украинского политического проекта». Ця більш ніж сумнівна сентенція очільника Адміністрації президента нещодавно вигулькнула в його книжці «Четвертая республика». Та сформувалась вона, сентенція, очевидно, раніше. 11 липня 2013 року голова Ради Російської Федерації Валентина Матвієнко нагородила Бориса Ложкіна найвищою нагородою Ради Федерації – Почесною грамотою, зазначивши при цьому: «Нам дуже важливо, щоб ми взаємозбагачували один одного, наші культури, розвивали нашу дружбу і російську мову на Україні».

Держава, яка не користується авторитетом у світі, яка занепадає і руйнується, не може творити щось вартісне. «Россия свой исторический цикл уже завершила. Она сошла с ума и повесилась на имперской удавке, источая зловонный дух мертвеца» (Олександр Сотник, російський журналіст).

Нинішня Російська Федерація не продукує жодних якісних смислів ні в літературі, ні в театрі, ні в музиці.

«Російська культура є продуктом одвічного тоталітарного устрою. Тому вона є постійним природним середовищем для ідей тоталітаризму й расизму. Вона є соціально небезпечною для будь-якого демократичного суспільства. Нам і раніше не було чому вчитись у цієї культури – нема чому й сьогодні, – підкреслимо це ще раз» (Олександр Боргард, професор. Донецьк, 1994).

У сучасному світі перемагають смисли. Через підконтрольне телебачення Путін зумів нав’язати й прищепити російському суспільству смисли і вподобання «найкращого друга фізкультурників».

А що в нас? Із України Москва, яка «слєзам нє вєріт», нікуди не щезла. На так званому українському «Інтері» руїнницьку місію здійснює то 26-серійна телесага «Дім зразкового утримання», то серіал «Красная королева», то…

22 листопада 2004 року Генеральна асамблея ООН ухвалила Резолюцію №A/RES/59/2, про відзначення 8 і 9 травня Днів пам’яті та примирення.

І що ж? Cаме в ці дні, з року в рік, в унісон з Москвою, на «Інтері» традиційно відзначалось «Свято зі сльозами на очах», на яке збиралися «найкращі українські та російські виконавці на одній сцені, щоб привітати тих, хто не шкодуючи життя, йшов у бій за рідну країну».

У рік початку російсько-української війни «Інтер» організував концерт-виставу «Перемога. Одна на всіх», аби «показати, що зв’язок між героїчним поколінням Великої Вітчизняної війни і тими, хто живе в наш час, нерозривна, а пам’ять про подвиги народу, що переміг фашизм (насправді нацизм – ред.), об’єднує».

9 травня 2015-го на «Інтері» знову «Перемога. Одна на всіх» – концерт, присвячений 70-річчю великої Перемоги. Копірайтери телеканалу гордо повідомили: «Легендарні пісні воєнних і післявоєнних років, які не один десяток років зігрівають душі і серця мільйонів людей, цього разу виконають найпопулярніші українські артисти різних поколінь».

«Перемога. Одна на всіх» у потрактуванні «Інтера» перетворюється для українців на ідеологічну поразку. Невже не зрозуміло, що йдеться про насадження та закріплення в свідомості громадян України совєтсько-імперських історичних міфів, провокування ідеологічного протистояння в суспільстві. Кремлівський Агітпроп не щез. Саме він продовжує культивувати облудне кліше: «Вєлікая атєчєствєнная вайна – ета всьо наше».

2016 року на веб-сайті телеканалу «Інтер» вигулькнуло: «У цьому році популярні українські артисти виконають найулюбленіші пісні з легендарних воєнних кінострічок – фільмів, які ми дивилися десятки разів, на яких виховувалися. Пісні, які ми знаємо напам’ять (виділення автора – ред.)».

Хто це «ми»? Хто саме виховувався? Хто саме знає ці пісні напам’ять?

Таке враження, що текст цей писано в Кремлі чи на Луб’янці для хохлів і малоросів аби закріплювати в їхній свідомості культ війни. Бо з якого, приміром, добра-дива на початку квітня ICTV натхненно «крутив» путінський серіал «Істрєбітєлі»…

На Київській кіностудії був відзнятий надзвичайно популярний в СССР фільм «Винищувачі», який попервах демонструвався українською мовою. Звучала в ньому пісня:

В далекий край товариш відлітає,

Вітрець знайомий вслід за ним побіг.

І рідне місто в синяві зникає,

Зелений сад, знайомий дім, дівочий сміх…

Згодом кінострічка була дубльована російською. Винищувачі стали «істрєбітєлямі», слова української пісні також переклали російською…

Але ми про інше. Без інформаційного суверенітету перемогти ворога нереально. В умовах війни, а не так званого АТО – вигаданої кимось із політиків сумнівної дефініції, інформаційний простір України конче треба націоналізувати. І то невідкладно.

Олег Романчук – публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум»

У тексті збережено виділення, зроблені автором

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Олег Романчук

    Олег Романчук – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української преси ЛНУ імені Івана Франка, член Національної спілки письменників і Національної спілки журналістів. За першим фахом – радіофізик. Від 1993 року – шеф-редактор (засновник) журналу політології, футурології, економіки, науки та культури «Універсум». Лауреат премії імені Івана Багряного 2008 року «за визначний внесок у розбудову державної незалежності України та консолідацію суспільства». Лауреат міжнародної літературної премії 2009 року імені Дмитра Нитченка. Лауреат конкурсу українського фонду Воляників-Швабінських за навчальний посібник «Системний аналіз у журналістиці». Лауреат обласної премії імені В’ячеслава Чорновола 2012 року за публіцистичну збірку «У пошуках універсуму». Автор книги публіцистики «Перезаснування України» (2013).

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG