Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:08

Маргінали чи майбутні лідери: хто підтримує Путіна в Європі?


Президент Росії Володимир Путін і екс-прем'єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі у Криму, 2015 рік

Президент Росії Володимир Путін і екс-прем'єр-міністр Італії Сильвіо Берлусконі у Криму, 2015 рік

Хто всі ці люди, які приїжджають на український півострів Крим і наголошують, що його «російський статус» є нормативним?

До анексованого Криму регулярно приїжджають європейські політики, тим самим побічно підтримуючи «російський статус» півострова. Хто всі ці люди, які відкрито підтримують Кремль, зокрема його дії щодо Криму? Чи є у них шанси стати провідними політиками всередині своїх країн і всерйоз впливати на те, що відбувається в Євросоюзі? Про це говоримо з експертом Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Андреасом Умландом і російським політологом Іваном Преображенським.

Сучасний світ – це дуже велика фенечка, і всі країни, так чи інакше, в неї вплетені. Якщо ви хочете побачити зразок країни, яка в цю фенечку не вплетена, зверніть увагу на Північну Корею. Якщо не хочете жити, як в Північній Кореї, не мрійте про ізоляцію, адже міжнародне економічне взаємопроникнення, так само як і політичне визнання – альфа і омега того, що сьогодні прийнято називати нормальною країною і нормальним режимом існування. І немає нічого дивного в тому, що, починаючи з лютого-березня 2014 року Москва раз у раз намагається переконати власних громадян у тому, що російські триколори над Кримським півостровом «визнають» майже всі країни світу, а, якщо хтось і не визнає, то це лише «справа часу». Більше того, з березня 2014 року, а особливо у 2015-му, Москва регулярно привозить на територію Криму найрізноманітніих європейських парламентарів. Зокрема, туди приїжджав екс-президент Італії Сільвіо Берлусконі, заради якого навіть залізли в засіки «Масандри» й відкрили пляшку вина «Херес-де-ла-Фронтера» кінця 18 століття – прикро, треба сказати, за херес. Хто всі ці люди, які приїжджають на український півострів Крим і наголошують, що його «російський статус» є нормативним і рано чи пізно буде визнаний Європою?

РЕПОРТАЖ

Група з десяти французьких депутатів під керівництвом Тьєрі Маріані з партії «Союз за народний рух» відвідала Крим 23-24 липня минулого року. Свій візит вони не погодили з Україною, а МЗС Франції виступило проти поїздки. У лютому нинішнього року до Криму прибула делегація на чолі з мером грецького міста Александруполіс разом із місцевими представниками бізнесу. 2015 року Крим відвідав мер грецького міста Коринф Александрос Пневматікос, а 30 березня нинішнього року – група грецьких підприємців на чолі з членом Ради з розвитку туризму муніципалітету Коринфа. Про візит чиновників з анексованої Ялти повідомив мер французької Ніцци Крістіан Естрозі. Делегація з Ялти з підконтрольним Росії головою міської адміністрації Андрієм Ростенком і послом Росії у Франції Олександром Орловим перебувала в Ніцці з 29 лютого до 1 березня цього року. З ними були підписані угоди про співпрацю. До окупованого Криму також приїжджали голова Комітету з освіти, культури та спорту ізраїльського Кнесету Яків Маргі й колишній прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі, якого на півострові зустрів президент Російської Федерації Володимир Путін. У квітні 2016 року підконтрольна Росії влада Криму повідомила, що два депутати Європейського парламенту – Маркус Претцель із Німеччини і Яромир Кохлічек із Чехії – взяли участь у другому Ялтинському економічному форумі. Ще двоє представляли парламент Австрійської республіки – Аксель Кассегер і Барбара Розенкранц. Стефано Вальдегамбері був присутній від виборного органу області Італії.

– З нами на зв'язку експерт Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Андреас Умланд і російський політолог, експерт у країнах Центральної і Східної Європи Іван Преображенський. Іване, хто всі ці люди, парламентарі, які приїжджають до анексованого Криму?

Іван Преображенський

Іван Преображенський

Преображенський: Я думаю, одним словом усіх цих людей не описати, тому що їхня мотивація доволі різноманітна. Є персонажі, які дійсно приїжджають у значній мірі подивитися – це стосується переважно перших поїздок 2014 року – початку 2015 року, яким швидше приписується повна підтримка з боку Російської Федерації. А є люди, які свідомо приїжджають підтримати, таких досить багато. Найчастіше це маргінали, які не вписані навіть у власну національну політику. Була, наприклад, польська делегація, що складалась нібито з журналістів і політиків, а насправді ці люди не були ні тими, ні іншими. Була чудова історія, коли російська частина російсько-польського Центру діалогу та згоди ніби випадково завезла польських дітей, які виграли поїздку до Росії, до Криму. Таких історій багато.

Володимир Путін для популістів у Європі достатньо знакова фігура, і асоціюватися з ним – не так вже й погано

Але є люди на кшталт Берлусконі: вони ніколи на 100 відсотків прямо не підтримають те, що відбувається, але однозначно дають зрозуміти, що вони на боці сучасної російської влади, тому що для них – це, зокрема, частина політики всередині власної країни. Вони представляють консерваторів – у всякому разі, старанно грають роль таких. Насправді ж це жорсткі популісти. А Володимир Путін для популістів у Європі – достатньо знакова фігура, і асоціюватися з ним – не так вже й погано.

– Андреасе, чи можна сказати, що в Європі є єврооптимісти і євроскептики, й останні більше тяжіють до порядку, який пропонує офіційна Москва, а тому в їхніх лавах Кремлю варто шукати політичних союзників?

У Путіна, загалом, не залишилося значущих партнерів в Євросоюзі, та й взагалі на Заході, тому приїжджають всі ці маргінали, ізгої й екстремісти

Умланд: Так, оскільки в Путіна і євроскептиків одна мета – дроблення Європейського союзу: або його розгром, або хоча б трансформація в менш об'єднаний союз. Так що тут природне тяжіння. Я б розділив людей, які приїжджають до Криму. З одного боку, це другорядні персонажі, які хочуть пограти у велику політику, але не мають великого значення в себе на батьківщині. Друга категорія – праві й ліві екстремісти, які, знову ж таки, не відіграють значної ролі в політиці своїх країн, але хочуть у Європі мати справу з великою країною. Або ж це політичні ізгої, як Сильвіо Берлусконі, які, може, і є значущими фігурами, але ізольовані в національній політиці своїх країн і європейській політиці. Тому вони співпрацюють із Путіним. У Путіна, загалом, не залишилося значущих партнерів в Євросоюзі, та й взагалі на Заході, тому приїжджають всі ці маргінали, ізгої й екстремісти.

– Іване, чи в будь-якій країні Євросоюзу можна знайти політичні сили, які відповідали б райдеру Кремля?

Преображенський: Я б сказав так: у будь-якій країні Європейського союзу перебувають політичні сили, які самі прагнуть контакту з Кремлем і самі готові підтримати його позицію. Зверніть увагу, як легко з'являлись численні сайти, що підтримують кремлівську позицію. Ще кілька років тому ці сайти писали або про страшні змови, або про небезпеку інопланетного вторгнення на Землю, а зараз для них альтернативна точка зору – російська, і вони з радістю її транслюють. Мовляв, це те, що від нас приховували, це головна їхня позиція.

Точно так працюють політичні партії, що орієнтуються на союз із Москвою. Часто в них є природний інтерес, спроба отримати якісь гроші, оскільки вони маргінальні у своїй країні. Але й дуже часто, навпаки, намагаються приєднатися до більш сильної позиції. Вони транслюють: «Ми зараз захищаємо тут цінності боротьби з Америкою, із проклятим імперським Європейським союзом, який змушує нас, нещасних австрійців, німців, чехів – кого завгодно – дотримуватись вимог, які нам висувають європейські бюрократи, заважають нам слідувати своїм традиційним консервативним цінностям». І тут відбувається апеляція до Росії – мовляв, дивіться, є ж люди, які в змозі протистояти цьому, і ми теж можемо, підтримайте нас. І цей посил іде далі. Тому в Москви немає – принаймні на перших етапах не було – необхідності шукати цих партнерів. Їм вдавалося знайти її самим. Інша справа, що далі виникає потреба підтримувати найбільш перспективних, встановлювати контакти з новими силами, які до цього намагалися утримуватись від будь-яких контактів із Росією, а в якийсь момент перестали цього соромитися. Дуже показовий приклад – колишній президент Австрії, який був доволі виваженим і акуратним політиком, але в момент, коли його каденція вже закінчувалася, відбувся його візит до Москви, і зараз він активно підтримує ті ж тези, що й Росія.

– Андреасе, на Вашу думку, коло прихильників Кремля в Європі формувалося ще в 1990-х роках чи вже в нульових?

Андреас Умланд

Андреас Умланд

Умланд: Це коло змінилося. У 1990-х був інший Кремль, тоді президент Борис Єльцин мав контакти із провідними лідерами світу. Так само спочатку було і з Путіним, якого зустрічали з великою повагою. Зараз це змінилося, і дуже багато хто боїться контактів із Кремлем, оскільки він виявився ненадійним партнером. Таким чином у Москві виникає попит на інших партнерів, які потім самі себе пропонують. Це період ближчий до знаменитої мюнхенської промови Путіна 2007 року, яка зіграла певну роль, хоча тоді це ще була риторика. Потім була російсько-грузинська війна. Ізоляція почалась із анексії Криму. Остання особлива ще й тим, що, на відміну від Південної Осетії, Абхазії, Придністров'я, це було формальне приєднання території іншої держави до складу Росії, і це виходило аж надто далеко за межі міжнародного права. Тому для Кремля зараз вибір західних партнерів став вужчим, і тамтешні маргінальні групи самі себе пропонують, оскільки бачать, що є попит. Як правильно сказав Іван, деякі дійсно досягають своєї мети, отримуючи певну увагу з Москви – або ж, як у випадку з «Національним фронтом» у Франції, навіть кредити з Росії. Це взаємна гра.

– Я так розумію, що є категорія, грубо кажучи, «корисних дурнів» – згадаймо того ж письменника Андре Моруа, який приїжджав у гості до Сталіна. Є категорія людей, які, як колишній баскетболіст Денніс Родман, їздять до Північної Кореї, а потім транслюють захоплені спічі на адресу північнокорейського вождя. Є й ті, хто щиро, за покликом серця, намагаються виявити в сучасній Росії альтернативу західній цивілізації. Окрім того, є категорія людей, які звикли якимось чином капіталізувати дружбу. Які форми оплати є у Кремля для таких європейських партнерів?

Преображенський: Найпростіша форма – пряма фінансова підтримка. Це дуже рідкісна форма оплати, судячи з того, що нам відомо. Ми знаємо одну історію, де 100 відсотків російська юридична особа фінансово підтримала зарубіжну політичну партію, і це вже згаданий «Національний фронт» у Франції. Напевно, є й інші приклади, більш дрібні. Але, в принципі, про пряме фінансування майже ніколи не йдеться.

Найбільш поширений варіант – безпосередні фінансові взаємини з конкретними персонажами всередині партій

Є варіант різноманітних непрямих грантів для недержавних організацій. Цей напрямок останнім часом ослаб. Саме заради нього свого часу Росією створювалися два інститути – один у США, інший у Франції. Американський розпустили, французький працює. Таким же чином працюють державні корпорації. Це може бути фінансове спонсорство однією з дочірніх структур «Газпрому» якогось дійства, яке організовує європейська політична партія. Найбільш поширений варіант – безпосередні фінансові взаємини з конкретними персонажами всередині партій. Це, умовно кажучи, той самий «панамагейт», який може множитись за рахунок отримання додаткової інформації, і такі історії напевно будуть виникати й надалі. Було достатньо багато публікацій про бізнес відомого російського православного, вибачте на слові, бізнесмена Костянтина Малофеєва в Болгарії, Греції, Франції. І доволі багато російських фінансово-промислових груп, навіть перебуваючи під санкціями, так чи інакше ведуть бізнес – або безпосередньо, або через посередників. Історія публікацій у французькій пресі вже зараз показує, що деякі діячі «Національного фронту», так чи інакше, мали спільні бізнес-інтереси з російськими структурами. Це – непрямі хабарі, які, загалом, прийняті на Заході і вважаються досить нормальними. Там можуть відправити міністра у відставку за те, що він з'їздив на канікули за рахунок якогось бізнесмена, але зараз це швидше виняток навіть у Західній Європі.

– Ми щоразу говоримо, що європейські політики, які приїжджають до Криму на запрошення Москви й порушують українське законодавство – маргінали. Але при погляді на європейське політичне поле мимоволі замислюєшся, чи приречена їхня риторика залишатись маргінальною. Чи є в цих маргіналів шанс стати тренд-мейкерами?

Не думаю, що ці партії будуть визначальними на Заході. Якби вони дійсно стали керівними, то Європейський союз, напевно, розпався б

Умланд: Я не думаю, що ці партії будуть визначальними на Заході. Якби вони дійсно стали керівними, то Європейський союз, напевно, розпався б. Це був би вже зовсім інший Захід.

Преображенський: З урахуванням кризи парламентської демократії й довіри до сучасних демократичних інститутів у Європі шанси в цих партій, на жаль, є. Вони висловлюють інтереси значної частини населення, як ми бачимо з останніх виборів в Австрії. Кандидат від крайніх правих на президентських виборах при явці 68 відсотків, що дуже багато для такої символічної посади, в змозі набрати майже 40 відсотків голосів. І невідомо, чи не виграє він у другому турі. Є криза, яку Європа поки не готова визнати, і це дає маргінальним партіям шанс.

Оригінал публікації – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG