Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 20:44

«Кожен, хто вийшов захищати Україну, проходить свій «шлях воїна» – доброволець


Олексій Соболь

Олексій Соболь

«В якомусь сенсі я став воїном, і для мене важливо знати, що за потреби я зможу захистити свою родину і свою країну» – Олексій Соболь

Київ – «Українці – народ-переможець» – під таким гаслом проводить «уроки мужності» у школах Києва та області засновник Всеукраїнської молодіжної військово-патріотичної асоціації «Калина» Олексій Соболь. У 2014-2015 роках він був бійцем Українського добровольчого корпусу «Правий сектор», а перед цим працював в анімації. За словами Соболя, збройна агресія Росії проти України лише засвідчила патріотизм і мужність українців. Для самого Олексія Майдан і військова агресія Росії стала своєрідним індивідуальним «шляхом воїна», і цей шлях, каже він, наразі проходить уся українська нація.

Не всі стали воїнами, це не кожному дається, але всі, хто стояв на Майдані і хто боронить країну, стали українцями

– Під час Майдану я і на барикадах стояв, і їздив по різних містах України. Після розгону студентів у ніч на 30 листопада 2013 року почав їздити, у нас з дружиною і у наших друзів виникла ідея – їхати в інші міста і розповідати людям про Майдан, про наші вимоги, і ми їздили у Вінницю і Запоріжжя. Я на своїй сторінці у Facebook тоді написав, що проходжу «шлях воїна», а тепер бачу, що вся українська нація зараз проходить цей шлях. Не всі стали воїнами, це не кожному дається, але всі, хто стояв на Майдані і хто боронить країну, стали українцями.

– І як стати на цей шлях, як долучитись до воїнів або відчути себе частиною української нації?

Коли ворог увірвався до моєї країни, я виявив готовність його зупинити – і робив це

– Все просто: спершу ти аналізуєш, що відбувається довкола, і шукаєш можливості або методи, завдяки яким ти сам особисто можеш вплинути на події і щось змінити. Тобто ти бачиш, що здатен щось змінити – і вирішуєш брати участь у цих змінах. Я міг боронити барикади у середмісті Києва під час Революції гідності – я це робив; міг їздити в інші міста, розповідати про Майдан – я це робив. Коли ворог увірвався до моєї країни, я виявив готовність його зупинити – і робив це.

– Де Ви зупиняли супротивника?

– Селище Піски поблизу Донецька – це та точка на карті України, де я зупиняв супротивника разом зі своїми побратимами, і для мене це вже була така робота. Коли я туди вперше потрапив восени 2014 року, там ще були вцілілі будинки, ще було трохи місцевих жителів, а за місяць-півтора майже все селище було зруйноване.

Фотографія зроблена Олексієм Соболем у селищі Піски

Фотографія зроблена Олексієм Соболем у селищі Піски

Я «шукав себе» у кількох військових дисциплінах і напрямках, залежно від поставлених командирами завдань

Я «шукав себе» у кількох військових дисциплінах і напрямках, залежно від поставлених командирами завдань. Спершу я потрапив в артилерію, але одного разу, коли терміново треба було завантажити машину снарядами для підтримки вогневої групи, я надірвав спину. Тож першу ротацію я проводив здебільшого на позиції «Небо» (на башті), а пізніше і на інших наших позиціях. А під час другої ротації в основному я був на позиції «Пушка».

– Пане Соболь, а чи досвід, набутий на Майдані, Вам знадобився на лінії бойових дій?

З подій ранку 20 лютого 2014 року я на все життя засвоїв, що під час протистоянь або бойових дій ніколи не можна розслаблятись

– Так, як не дивно про це казати, але завдяки Майдану я менше боявся на передовій. На Майдані я перебував під час спроби його розгону 18-20 лютого 2014 року і я не забув, як людей розстрілювали. Відтак у мене були навички, як себе боронити і як діяти за умов, коли супротивник атакує, як себе готувати до контратаки на психологічному та фізичному рівні. З подій ранку 20 лютого 2014 року я на все життя засвоїв, що під час протистоянь або бойових дій ніколи не можна розслаблятись. Іноді, вже у Пісках, сепаратисти припиняють обстріли або атаки, ніби тихо все, ніби можна розслабитись – а насправді не можна. Тому що противник тільки цього і чекає, його завдання – виснажити і знесилити тебе, не можна цьому піддаватись.

– Але людина виснажується і втомлюється, що з тим робити?

Олексій Соболь

Олексій Соболь

– Так, проте на передовій можна розслабитись лише за умови, що поряд є побратими, які перепочивали, коли ти відбивав атаки ворога, а на певний час ви міняєтесь місцями. Під час бойових дій людина сконцентрована, їй ніколи хворіти, «розкисати» – це потім, уже у звичному мирному житті, болячки і стреси «наздоганяють».

– А чому Ви пішли у Добровольчий український корпус?

Я лінзи вставив в очі, прийшов до хлопців з «Правого сектору», ми трохи поговорили і вони мені сказали: «Приходь з речами через тиждень»

– Тому що спершу я спробував потрапити в армію як доброволець через військкомат, але мені відмовили, у мене «вовчий квиток», оскільки маю зір мінус 7. Я ношу лінзи. У військкоматі мені пообіцяли передзвонити, але я зрозумів, що ніхто мені телефонувати не буде. Тоді я прийшов у батальйон «Донбас», але там, дізнавшись, чому мені військкомат відмовив, чесно сказали: «Швидше за все, ми теж Вас не візьмемо». В «Айдар» я особливо і не намагався потрапити, десь уже моя підсвідомість «увімкнулась» – якщо не взяли в «Донбас», то і в «Айдар» навряд чи візьмуть. До того ж, дізнався, що «айдарівці» не мають бойового злагодження і вишколу. І тут я дізнався, що «Правий сектор» проводить набір, почитав про цю організацію і вирішив, що саме ця інституція мені підходить: вони, як і я, вважають, що Україну треба боронити зі зброєю в руках. Я лінзи вставив в очі, прийшов до хлопців з «Правого сектору», ми трохи поговорили і вони мені сказали: «Приходь з речами через тиждень». Я повертаюсь додому й кажу дружині, що через тиждень їду на військовий вишкіл і потім на передову. Моя кохана була у шоці, спершу кричала, що нікуди не відпустить, але ж вона зі мною на Майдані була – то ще і речі допомогла зібрати у результаті. Вишкіл я проходив довше, ніж інші – вишкіл триває півтора місяці, але отримав травму і там був два з половиною місяці.

– У Вас і раніше не було військового досвіду, тобто Ви в українській армії службу не проходили?

Мій дядько у російському спецназі воював у Чечні і моєму брату пообіцяв, що приїде в Україну нас «захищати»

– Не проходив, хоч у моїй родині ще з радянських часів є військові. Мій дядько у російському спецназі воював у Чечні. У нашій сім’ї із ним виник конфлікт, бо він два роки тому телефонував і моєму брату пообіцяв, що приїде в Україну нас «захищати». Якраз розмова відбулась після анексії Криму і мій брат йому відповів: «Раз так – то ми від тебе будемо захищатись із зброєю в руках». Отаке у нас розділення, чи то розлучення родини відбулось.

– Боляче від цього?

– Насправді це шок, я і сам перші 14 років життя прожив у Росії, там лишились родичі. І ця війна пройшла через сім’ю, тому що ми, ті, хто живе в Україні, – ми відчуваємо себе українцями і готові свою країну захищати від другої частини нашої родини, яка мешкає у Росії і вірить кремлівській пропаганді.

– Після повернення на Донбас Ви заснували Всеукраїнську молодіжну військово-патріотичну асоціацію «Калина». Які завдання цієї організації? Це теж Ваш особистий «шлях воїна»?

Досвід я передаю дітям, я розповідаю школярам про те, як ми з побратимами боронили Україну, які у нас були думки і відчуття

– По суті, я не став воїном. Я пройшов свій бойовий шлях і повернувся додому, але я навчився захищати й обороняти. У мене були військові тренування за стандартами і схемами НАТО, плюс серед моїх інструкторів були наші морські піхотинці. Я маю бойовий досвід. Так, в якомусь сенсі я став воїном, і для мене важливо знати, що за потреби я зможу захистити свою родину і свою країну. І цей досвід я передаю дітям, я розповідаю школярам про те, як ми з побратимами боронили Україну, які у нас були думки і відчуття. Я пояснюю дітям, чому важливо вміти правильно поводитися із зброєю, вміти надати домедичну допомогу у разі поранення тощо.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG