Доступність посилання

logo-print
07 грудня 2016, Київ 16:36

УПЦ (Московського патріархату). Троянські коні «русского мира»


Пікет біля входу у Києво-Печерську лавру (архівне фото)

Пікет біля входу у Києво-Печерську лавру (архівне фото)

У війні, яку веде Росія проти України, УПЦ (МП) відіграє далеко не останню роль

(Рубрика «Точка зору»)

Те, що відбувається в останні два роки в середовищі Української православної церкви, підпорядкованій Московському патріархату (УПЦ (МП)), інакше, ніж реваншем проросійських сил не назвеш. Чиниться відвертий тиск на священнослужителів, які демонструють проукраїнські симпатії. Деякі через це взагалі змушені були піти з цієї церкви. Наприклад, ректор Ужгородської духовної академії Віктор (Бедь). Натомість, нинішній «предстоятель» УПЦ (МП) Онуфрій (Березовський) не лише підтримує проросійські сили, а й робить провокаційні заяви про те, що на Донбасі ведеться «громадянська війна», що українській мові не місце в церкві – мовляв, тут треба вести богослужіння церковнослов’янською мовою і таке інше.

Чи випадковою є така «метаморфоза»? Далебі, ні. У гібридній війні, яку веде Росія проти України, УПЦ (МП) відіграє далеко не останню роль. Хто що б не говорив про «самостійність» цієї релігійної структури, насправді вона залежала й залежить від Москви. Ось у нинішніх умовах Москві не потрібно, щоб УПЦ (МП) «гралася в українізацію», як це було раніше. Зараз настав час, щоб ця структура відверто працювала на Росію. Ось вона й працює.

Чи був митрополит Володимир (Сабодан) українізатором?

Однак не все так просто. «Українізатори» хоча й маргіналізовані в церкві, але їх тримають у запасі. І, схоже, останнім часом вони активізувалися. Правда, не в середовищі церкви, а ззовні її. Робиться це передусім для того, щоб творити їй відповідний позитивний імідж.

Зокрема, цілеспрямовано розповсюджується міф про «українськість» колишнього «предстоятеля» УПЦ (МП), митрополита київського Володимира (Сабодана), який понад 20 років керував цією структурою. Деякі церковні діячі, зокрема митрополит Олександр (Драбинко), що був наближений до Сабодана, й Георгій Коваленко, який за часів цього «предстоятеля» був прес-секретарем УПЦ (МП), намагаються всіляко культивувати цей міф. Перший, керуючи «Фондом пам’яті блаженнішого митрополита Володимира», видає різні твори колишнього предстоятеля, часто поширюючи їх за межами УПЦ (МП). Другий, виходячи на публіку (знову ж таки переважно за межами цієї релігійної структури) розповідає про якесь «відкрите православ’я», «києвоцентризм», говорить про створення Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості. І це, звісно, теж пов’язується зі «спадком митрополита Володимира».

Ось лише питання, чи можна цей спадок вважати проукраїнським? Звісно, митрополит Володимир іноді фотографувався в сорочці-вишиванці, з дітками в українському одязі, робив деякі символічні українізаторські речі, наприклад, профінансував факсимільне видання Пересопницького Євангелія. Однак коли звернетеся до його офіційних виступів, статей, котрі, до речі, переважно публікувалися російською мовою, то ви там не знайдете якогось великого українства. Зате знайдете відверто проросійську позиція в церковних питаннях, фактично відмову від богослужіння українською мовою. В останньому випадку використовувався аргумент – мовляв, немає якісних українських перекладів богослужбових текстів. Зрештою, за часів свого «предстоятельства» митрополит Володимир не поспішав ставити на місце російських шовіністів, яких було чимало в середовищі УПЦ (МП). Говорити, що це все діялося всупереч волі «предстоятеля» не варто. Радше, це була його позиція.

Політурка книжки «Дорогому Человеку на пам’ять. М.В.»

Політурка книжки «Дорогому Человеку на пам’ять. М.В.»

Нещодавно мені потрапила до рук прецікава книга «Дорогому Человеку на память. М.В.». Це – збірка віршів Володимира (Сабодана), опублікована позаминулого року Олександром (Драбинком). Вона складена, як зазначено, за матеріалами щоденникових записів, які цей ієрарх вів під час свого «предстоятельства» в Україні. Вірші митрополит Володимир не публікував. І, в принципі, це зрозуміло. Адже ці твори погано співвідносилися з образом церковного ієрарха. Схоже, вірші були його духовною віддушиною, в яких він виражав своє справжнє Я. Попри примітивність цих віршів, вони видаються достатньо щирими.

Так ось – із них стає зрозуміло, що Володимир (в миру – Віктор) Сабодан був загалом світською людиною, для якого церковність, радше, була формою. Більше того – митрополит належав до типово радянських людей. І чимало його творів підпадають під канони так званого соціалістичного реалізму. Нарешті, незважаючи на своє українське походження, Володимир ідентифікував себе як росіянина. Ось, наприклад, уривок із його вірша «Русская песня»:

Спой про девушку Катюшу
Или что либо о войне –
Проникает песня в душу,
Согревает сердце мне.
Русской песни нет чудесней:
Что ни песня – то и клад.
Я родной России песни
Бесконечно слушать рад.

І таких віршів у Володимира (Сабодана) більш, аніж достатньо. Це й любування російськими пейзажами, і захоплення «російською славою». Для нього Руссю, Росією, є не лише Москва й Ленінград, а й навіть Київ. Практично всі вірші збірки написані російською мовою. Лише один – українською. Але це виняток, який підтверджує правило. Закономірно, виникає питання, чи могла людина з такими поглядами бути «українізатором» УПЦ (МП)?

Взагалі, добре проштудіювавши біографію й твори Володимира (Сабодана), складається враження, що чоловік грав свою роль. Коли треба – вдягав священицьку рясу або демонстрував «любов до України». І, схоже, актором він був непоганим. Роблячи «проукраїнські жести», Сабодан творив міф про те, що УПЦ (МП) є «українською церквою». Багато людей, у тому числі духовенства, «купилось» на це. І це стало далеко не останнім чинником, завдяки якому ця релігійна структура розбудувалася в часи незалежної України. Насправді ж, розбудувалася не «українська церква», а потужний фрагмент «русского мира». І це зрозумілим стало сьогодні в умовах війни Росії й України. Росіяни досить ефективно використовують цю структуру.

Для чого потрібен міф про «українські сили» в УПЦ (МП)?

Правда, демонстративна проросійська позиція нинішнього керівництва УПЦ (Московського патріархату) відвертає від неї чимало віруючих. Тому щоб цей процес не набув загрозливого характеру, для цього потрібно створити видимість того, що в УПЦ (МП) є «проукраїнські сили». Звідси й активізація драбинків, коваленків і іже з ними, які звідкільсь отримують чималі гроші на дорогі проекти пропаганди «спадку» Володимира (Сабодана).

Автор далекий від того, аби вважати, ніби всі священики, а тим паче миряни УПЦ (МП) є проросійськими. Більше того – готовий допустити, що більшість вірян цієї релігійної структури проукраїнськи налаштовані. Але це мовчазна більшість, яка майже реально ніякої ролі не грає. Натомість, головну роль у цій структурі грають проросійськи поводирі, які, схоже, отримуючи відповідні команди з Москви, вміло маніпулюють простими віруючими.

До речі, у згадуваній збірці віршів Володимира (Сабодана) є віршована передмова Олександра (Драбинка). І теж російською мовою. Симптоматично – чи не так?

Петро Кралюк – проректор Острозької академії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

  • 16x9 Image

    Петро Кралюк

    Петро Кралюк – український філософ, письменник, публіцист. Доктор філософії, заслужений діяч науки і техніки України, професор Національного університету «Острозька академія».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG