Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 16:46

«Потрібно постаратися забути, як страшний сон, саму війну. Саме слово «війна» – доброволець


Руслан, боєць, який воював в батальйоні «Айдар»

Руслан, боєць, який воював в батальйоні «Айдар»

Колишній боєць батальйону «Айдар» розповів про те, як вбивав на Донбасі і як після цього жити

Рік за роком у День перемоги, 9 травня, багато людей в Росії намагаються зрозуміти, що таке війна. Досить поглянути в очі людині, яка кілька місяців тому повернулася з війни на Донбасі, щоб відчути, наскільки небезпечний створений ще в радянські роки ідеологічний стереотип: війна – це перемога. За війною стоїть зовсім інше – саме це хочуть забути ті, хто пройшов бойові дії на сході України.

Ветеранський будиночок, куди приїжджають бійці АТО, щоб змиритися з життям поза війною, розташований під Києвом, в лісі. Тут на диво спокійно. Спів птахів, свіже повітря, навкруги ліс – як кажуть самі бійці, це ідеальне місце, щоб прийти в себе. Тут живе і Руслан, боєць, який воював в батальйоні «Айдар». Він побачив, як війна не змінює людину, а оголює її сутність, розкриваючи справжню натуру.

Руслан народився у Львові. З близьких родичів залишився тільки молодший брат, мати померла давно, а батько – коли син був на війні. Руслан зізнається, що раніше був конфліктним, швидко заводився. А потім пішов на Майдан, був на вулиці Інститутській, коли стріляли в студентів. Отримав поранення в ногу, але все одно після лікування відправився на поле бою, тепер уже на Донбас.

Там по-справжньому розумієш, що таке плече друга

Видно, що про війну згадувати мій співрозмовник не любить, вірніше, хоче забути те, що було там. Але із задоволенням ділиться враженнями про хлопців, які всього за кілька місяців стали ріднішими, ніж ті, з якими дружив з дитинства у дворі: «Дружба там – це перша справа. Наприклад, ти хлопця можеш побачити тут, а там того ж хлопця ти бачиш в іншому світлі. Це – вже не просто перехожий, а друг, брат. Це – сім'я твоя. Ти на нього рівняєшся, а він на тебе. Там по-справжньому розумієш, що таке плече друга. Немає такого, що якщо у тебе є гроші – ми друзі, а якщо завтра немає, тоді вибач, я зайнятий».

На запитання, що для нього справедливість, довго мовчить, а потім зізнається, що вигнати супротивника – ось це справедливість. А потім сам задається питанням: «Це справедливо, що я вбив того ж сепаратиста чи росіянина? Це справедливо? Адже він теж прийшов мене вбити...».

Руслан пояснює, що до росіян, які приїжджають, накручені російською пропагандою, бійці ставляться лояльніше, оскільки розуміють, що це не російська нація воює, а її режим.

Ми починаємо розмовляти. Руслан все частіше шморгає носом. Спочатку здається, що це просто застуда чи алергія, але коли запитання стають складнішими, стає очевидно: йому важко говорити про війну, він, здається, готовий заплакати. Запитую про абстрактні речі, цінності, про які в звичайний час рідко замислюються. Але на війні, як зізнається Руслан, вони стають виразнішими. Але чи змінюються вони на полі бою?

– Тут взагалі, мені здається, люди не розуміють, що таке свобода. Кричать, а розуміють навряд чи. Розуміють ті, які змінюються, з того погляду на новий. Ті люди, яких ми звільнили від окупації. Мені здається, навіть вони краще розуміють, що означає слово «свобода». Коли їх вже не обмежують, коли їм уже не потрібно боятися, що зараз прийдуть чеченці чи найманці, щоб останнє відібрати.

– А що для Вас особисто свобода?

– Скажімо так, я невільний, поки окупант ще тут.

– На війні розумієш, що таке вірність? Як це виражається?

Вірний той, хто не твою спину, а свою підставить

– По-різному виражається. Коли повертаються під кулі, щоб дістати тяжко пораненого або хлопця, який не виживе все одно. Вони рвуться туди, хоча всі знають, що можуть померти, але все одно йдуть. Це вірність. Вірний той, хто не твою спину, а свою підставить.

– Совість на війні можна втратити?

– Те ж мародерство. Ти тільки що бачив в ньому друга, брата, і коли дізнаєшся, що він просто жадібна людина, тоді болить і дуже гризе. Ти йому начебто вірний, відданий, як дійсно рідній людині... Коли він оступається, ти його просиш не робити так. Буває, що послухає, а буває, що головою помахає і зробить те ж саме наступного разу.

– Після цього Ви продовжуєте його вважати другом і братом?

– Бойовим товаришем – так.

– У бою все одно будеш захищати?

Він розуміє, що якщо не прикриє, що не буде того, хто прикриє його самого. А вірність – це і вірність прапору, ти дав присягу

– Звичайно. Але через ті вчинки ти вже не зможеш довіряти йому, як раніше. В бою ти знаєш, що він хоч і жадібний, але не зрадник. Не боїшся, що вистрілить в спину або не прикриє. Прикриє. І він розуміє, що якщо не прикриє, що не буде того, хто прикриє його самого. А вірність – це і вірність прапору, ти дав присягу.

– А вірність своїм ідеалам, моральним принципам?

– Нечасто, але іноді доводиться відсувати їх на другий план. Заради спільної справи. Скажімо так, я і вбивати не хотів. Мені довелося перебороти себе. І робити це... Я ж теж не живу з думкою «вбити, вбити». Ні звичайно. Причому я в своєму житті до цього... Я виріс у селі і навіть свиню вбити не наважувався або курку зарізати.

– А коли Ви вперше убили, що відчули?

– Не знаю, мене просто відключило. Якась паніка була. Страшно. Ну, це було так: він впав, я сподівався, що його просто поранив. Але потім було страшно. Розумієте, що вбив чийогось сина чи батька. На психіку сильно тисне. В той момент сильно виручають якраз ті самі вірні друзі, які посидять з тобою, поговорять про те, про се.

– Коли бачиш навколо смерть, ставлення до життя змінюється? Починаєш її цінувати?

В бою побоюєшся не за своє життя, а боїшся за тих хлопців, хто поруч. Страх за власне життя відсувається

– Якщо в бою, то ти її не цінуєш. Побоюєшся не за своє життя, а боїшся за тих хлопців, хто поруч. Страх за власне життя відсувається. Спиною розумієш, що вони за твоє якраз життя заступляться. У самому бою намагаєшся бути зосередженим. Це вже потім, коли аналізуєш, тоді приходить страх. Тремтіння рук. Якби я зробив щось не так? Ось ти збирався йти туди, а там міни...

– Коли пішли з війни і опинилися тут, своє життя по-іншому почали сприймати?

– Ось намагаюся себе в чомусь знайти. У суспільстві намагаюся жити.

– А суспільство так?

– Поки відторгає.

– Чому, як думаєте?

– Я б не сказав, що люди це роблять навмисно. Просто я, як риба, яку в інше середовище пустили. Я на якійсь своїй хвилі. А коли так, тебе перестають толком розуміти інші. Починаються постійні розпитування. А ти ж намагаєшся забути. По суті, виходить, що це ти намагаєшся суспільство відштовхнути. Навіщо ці розпитування? Починає нервувати. От ідіть і перевірте. Як там? Погано там. Там війна. Там людей вбивають.

– Вважається, щоб подолати свій якийсь складний досвід, потрібно подивитися в очі своїм страхам. Як думаєте, які Ваші страхи, після того як Ви пройшли війну і залишилися живим?

Страх бути тут непотрібним. Це у всіх, напевно, хто повертається з війни. Мене жаліти не треба. Мене просто треба зрозуміти. Якщо щось не так зробив, ну підкажи, я ж не дурень зовсім. Кажуть: «Що, автомат тільки звик тримати?», – або: «Що, руки під автомат заточені?». Так іноді хочеться шваркнути...

– Страх бути тут непотрібним. Це у всіх, напевно, хто повертається з війни. Коли ти там, ти розумієш, що важливий. Погано, коли приходиш і розумієш, що тут не потрібен. Ось у чому справа. Так само як з афганцями виходить, у більшості ставлення: «Я тебе туди не посилав». От і все. Тим більше чують, що доброволець: «Ти ж сам пішов, що тебе жаліти». Мене жаліти не треба. Мене просто треба зрозуміти. Якщо щось не так зробив, ну підкажи, я ж не дурень зовсім. Кажуть: «Що, автомат тільки звик тримати?», – або: «Що, руки під автомат заточені?». Так іноді хочеться шваркнути...

– Що Ви можете порадити людям, які також повернулися з війни?

Потрібно постаратися забути, як страшний сон, саму війну. Саме слово «війна»

– По-перше, не опускати руки. Тримайся, як там, так і тут, бійцем. Просто тут без автомата. Тут головою або руками діяти потрібно. Удар в роботу. Знайди собі застосування. Погане минає. Війна відпускає. Але, звичайно, ніхто нічого не забуде. Але якось потрібно відвернутися. Сім'ю заведи. А про хлопців, хто воював поруч, пам'ятати в будь-якому разі будуть. Потрібно постаратися забути, як страшний сон, саму війну. Саме слово «війна».

Після нашої короткої розмови було ніяково від того, що змусила його згадати все, про що він хоче забути. Ми стояли на ґанку ветеранського будиночка. Один з бійців включив пісню про війну в АТО, написану росіянином, який ще на самому початку бойових дій зрозумів, яка ж це війна неправильна. У ній були слова: «Що ж ти не спиш, війна?». Бійці слухали мовчки, опустивши голови.

Оригінал матеріалуна сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG