Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 18:57

«Ми вплинули на політичну ситуацію» – перший голова Московської Гельсінкської групи


Голова Московської Гельсінкської групи Людмила Алексеєва та член Московської Гельсінської групи Лев Пономарьов

Голова Московської Гельсінкської групи Людмила Алексеєва та член Московської Гельсінської групи Лев Пономарьов

Виповнюється 40 років найстаршій правозахисній організації Росії – Московській Гельсінкській групі

Підписавши Заключний акт Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі в серпні 1975-го, радянські керівники не припускали, що ця угода стане новою точкою відліку для правозахисного руху в СРСР. Не відразу розгледіли можливості, які відкрив цей офіційний документ, і багато радянських дисидентів.

Чи не єдиним, хто зрозумів всі його плюси і мінуси, був перший керівник Московської Гельсінкської групи, вчений-фізик Юрій Орлов. Нинішня очільниця Московської Гельсінкської групи Людмила Алексеєва зізнається, що 40 років тому не побачила чогось особливого в Гельсінській угоді.


«Я прочитала гуманітарні статті і вирішила, що в них набагато гірше відображена проблема, ніж у Загальній декларації прав людини. Там тільки окремі права громадян – право на недоторканність приватного життя, свобода віросповідання, переконання тощо. Тож не можу похвалитися, що розгледіла в цьому документі щось важливе. Але Юрій Федорович Орлов, засновник Московської Гельсінкської групи, прочитав цей документ і оцінив його дуже високо. На початку травня 1976-го він подзвонив мені і каже: «Людо, дуже хороша погода, чи не прогулятися нам центром Москви?». У нас були хороші стосунки, але ми зустрічалися тільки у справі, так просто прогулятися – ні. І я розуміла, що це – запрошення поговорити не вдома, бо наші будинки прослуховувалися. Я йому таким самим безтурботним тоном відповіла: «Так, звичайно, чому б не прогулятися...», – «Ну, ось, приходьте в скверик біля Большого театру о такій ось годині».

Коли ми зустрілися, він мені каже: «Ви читали Заключний акт до Гельсінської угоди?» – «Так. Але, на жаль, це набагато менше, ніж Загальна декларація прав людини, з точки зору прав людини». – «Але Декларація прав людини – документ, що не обов'язковий до виконання, а це домовленість між державами. І дуже добре прописано в цьому документі, як буде перевірятися дотримання умов цього договору. Прочитавши цей документ, я вирішив створити організацію, яка взяла б на себе роботу зі спостереження за дотриманням гуманітарних Гельсінкських угод на території Радянського Союзу. і ось ми будемо з'ясовувати, в чому вони порушуються, і повідомляти про ці порушення урядам всіх держав, які підписали Гельсінкську угоду, в тому числі радянський уряд. Чи згодні б ви були вступити до такої організації?». Я відразу погодилася!».

Для радянської влади Гельсінський акт був дуже важливий з геополітичної точки зору. Ми, звичайно, отримали арешти, висилки, вимушені еміграції, але ми вплинули на політичну ситуацію. Дехто вважає, що це було вирішальним – поява внутрішньої опозиції, відомої на Заході

Перший голова Московської Гельсінкської групи Юрій Орлов говорить про ту роль, яку зіграла в історії правозахисна організація: «Для радянської влади Гельсінський акт був дуже важливий з геополітичної точки зору. І я, звичайно, думав, що, підписавши угоду, нас не зможуть репресувати непомітно. Принаймні, мені здавалося, що гамір буде великий. Ми, звичайно, отримали арешти, висилки, вимушені еміграції, але ми вплинули на політичну ситуацію. Дехто вважає, що це було вирішальним – поява внутрішньої опозиції, відомої на Заході».

12 травня 1976 року на прес-конференції, яка відбулася в квартирі академіка Андрія Сахарова, було офіційно оголошено про створення Московської Гельсінкської групи. До її першого складу увійшли: Юрій Орлов, Людмила Алексеєва, Михайло Бернштам, Олена Боннер, Олександр Гінзбург, Петро Григоренко, Олександр Корчак, Мальва Ланда, Анатолій Марченко, Віталій Рубін, Анатолій Щаранський.

Створення Московської Гельсінкської групи не зупинило репресивну машину. Арешти її членів почалися практично відразу ж, деякі змушені були емігрувати, згадує Людмила Алексеєва.

У Московській Гельсінкській групі, крім мене, арештів уникли Наум Мейман, Софія Василівна Калістратова і Олена Боннер. Тоді ті, хто залишилися на свободі, заявили про припинення роботи групи, оскільки всім абсолютно членам загрожував арешт

«Оскільки в 1977 році я емігрувала, то була однією з небагатьох, хто уникнув арешту. У Московській Гельсінкській групі, крім мене, арештів уникли Наум Мейман, Софія Василівна Калістратова і Олена Боннер. Меймана випустили в Ізраїль, а Софія Василівна була старою і хворою людиною. Тоді ті, хто залишилися на свободі, заявили про припинення роботи групи, оскільки всім абсолютно членам загрожував арешт. І правильно зробили. Тому що якби їх заарештували, все одно групи вже не було. Залишалися на волі лише Мейман і Боннер. Це вже не група, а двоє людей. Спочатку до групи приймали нових членів. А коли побачили, що це – «ескалатор на посадку», вирішили: все, більше не приймаємо. Завдяки цьому Софія Василівна померла в своєму ліжку, а не в таборі», – каже вона.

У 1989 році Московська Гельсінкська група відновила свою роботу. Її головою стала Лариса Богораз. А до складу групи також увійшли Сергій Ковальов, В'ячеслав Бахмін, Олексій Смирнов, Лев Тимофєєв, Борис Золотухін, Юрій Орлов, Людмила Алексеєва і Кронід Любарський. А в 1996 році після повернення з еміграції Московську Гельсінську групу очолила Людмила Алексеєва.

Оригінал матеріалуна сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG