Доступність посилання

logo-print
09 грудня 2016, Київ 02:48

«Тут усі співають про радість, і тільки я говорю правду про сумні сторінки історії» – Джамала


Перед виступом у Стокгольмі співачка розповіла про свого головного суперника, про послання, яке вона вклала в пісню, і про трагічну історію своєї сім'ї та народу

Кримськотатарська співачка Джамала представляє Україну на міжнародному пісенному конкурсі «Євробачення-2016». Вона виконує пісню «1944» – про радянську депортацію кримськотатарського народу з Криму. Перед виступом співачки на півфіналі конкурсу в столиці Швеції Стокгольмі «Крим.Реалії» поставили їй кілька запитань: про її головного суперника, про послання, яке вона вклала в пісню, і трагічну історію її сім'ї та всього кримськотатарського народу.

– Селям-алейкум, Джамало. Який у Вас настрій, чи налаштовані Ви на перемогу і кого вважаєте головним суперником?

– У мене чудовий настрій, я отримую багато насолоди від спілкування з людьми довкола – це люди, які зі мною приїхали, люди, яких я зустрічаю тут. Наприклад, учора я була на зустрічі з українською діаспорою, яка дуже тепло мене зустріла – з подарунками, квітами, піснями. Це дуже приємно. Вся ця підтримка, яку я відчуваю з Криму, з України, навіть від шведів, які просто зустрічають мене на вулиці, – це дуже приємно, це надихає мене.

А найбільшим суперником на сцені я вважаю тільки себе. Тому що в мене надемоційна пісня, вона дуже відрізняється і музикою, і змістом, від інших пісень, які ми тут чуємо цього року. І основне завдання для мене – не розчулитись до такої міри від цієї історії, щоб не заважати собі співати. Це дуже важлива для мене історія. Ви не уявляєте, що я відчуваю щоразу, коли розповідаю або співаю її.

Знаєте, це ледь не десяте інтерв’ю за цей день, і кожен журналіст після розмови зі мною плаче. І я говорю їм: перепрошую, що я вас розчулила, але я просто говорю, як є. Я розповідаю про кримських татар, про свою родину. Про те, що зараз мої батьки живуть у Криму, що я майже два роки не бачила свого дідуся, якому 90 років. Я говорю про реальні речі.

Я дуже перепрошую, що з’явилась не в тому вбранні на цьому святі. Тут усі співають і говорять про радість, щастя, кохання, і одна я приходжу і кажу правду про сумні сторінки історії. З одного боку, це не вписується у формат «Євробачення». З іншого боку, всі кажуть мені, що саме зараз, коли у світі відбуваються терористичні акти, війни, хвороби, коли ми перестали чути один одного, мій меседж, що ми повинні збудувати майбутнє, де люди живуть у мирі і толерантно ставляться до інших, є дуже потрібним. Навіть коли люди не розуміють англійську чи кримськотатарську, вони відчувають це через музику, через голос, через шкіру. Вони відчувають цей біль.

– Чи налаштовані Ви на перемогу?

– Я налаштована на те, щоб залишити щось важливе в серці кожного європейця, який дивитиметься «Євробачення». Відчуття, коли ти чогось не розумієш, але тобі болить. Для мене це найважливіше. Коли я зрозумію, що справді своєю творчістю, музикою, словом торкнулась людей – оце і буде перемога. Так, дуже хотілося б перемогти. Але потрібно розуміти, що впродовж багатьох років «Євробачення» – конкурс, покликаний розважати.

Сьогодні я почула від журналістів таку думку: цього року «Євробачення» покаже, що це: просто шоу чи дещо більше. Якщо шоу, то переможе Людина Х. Якщо це дійсно конкурс пісні, то переможе «1944». Перепрошую, що я сама про це говорю. Мені доносять цю думку журналісти – з прес-центру, з вулиць, букмекерських офісів. І це дуже тисне, коли приходять і кажуть: «О, а ти знаєш, що ти сьогодні на першому місці? Ой, на другому». Я хочу закритись від цього, бо не за цим сюди приїхала. Я принесла свою історію, сумну історію. І тому мені нема коли стежити за балами і ставками. Мені потрібно слідкувати за собою, щоб не завадити самій собі, щоб мене не перехопили власні емоції. Щоб кожного разу, коли я бачу картину, як моя бабуся Назилхан була у вагоні під час депортації, як загинула її донька, як вона повернулася до Криму і померла у Мелітополі, не змігши повернутися сюди. Я бачу це, не можу про це забути, не можу звикнути, хоч вже так сотні разів співала цю пісню, розповідала цю історію. Бо це не надумана історія, притягнута за вуха тому, адже Крим зараз анексований, і було б зручно думати деяким людям, що я заспівала «1944» через анексію. Ні. Це дійсно було потрібно зараз.

– Вас дуже підтримують у Криму, за Вас голосуватиме багато співвітчизників. Що б Ви хотіли їм сказати?

– Я б дуже хотіла, щоб ми всі сподівалися на те, що пісня зазвучить. Пісня кримськотатарською мовою про Україну, про нас, про те, що ми повинні відродитися. У моєму номері буде дерево, яке народиться на сцені від мого співу і буде сяяти. Це, як Україна, як Крим, які обов’язково мають відродитися від усіх страждань, бути чистими, яскравими, добрими. Можливо, я дуже наївна. Але я сподіваюся, що ця крапля в океані, про яку я співаю сьогодні, на сцені «Євробачення» у Стокгольмі, спрацює, і люди повірять. Зрозуміють, що Крим – це дійсно моя Батьківщина, це моє коріння, там моє серце. Просто вболівайте за мене.

– Сьогодні в Криму не припиняється тиск на Ваших співвітчизників. Ви кажете, що Ваша головна мета – донести меседж до Європи. Що це за меседж?

– Меседж дуже простий: ми повинні бути більш відкритими до проблем інших людей, націй. Повинні шукати своє коріння і залишатися однією родиною. Кримські татари й українці для мене зараз – одне й те саме. Ми повинні поважати один одного, щоб Європа дійсно повірила в нас, у те, що ми заслуговуємо на допомогу. Так, вони чекали швидкого зростання, що все станеться одразу після Революції гідності: ми станемо на ноги і відбудуємо ту країну, про яку всі так багато чують. На жаль, так не сталося. Можливо, ви почуєте від європейців сум: Україна, революція, анексія, війна, щось вони ніяк не розберуться з собою. Для того, щоб нам знову повірили, потрібно бути найкращими. Бути разом, щоб вони повірили, що ми справді той народ, якому дійсно потрібна допомога. Щоб ми були європейцями не лише географічно, а й політично, економічно, культурно. Щоб ми були прикладом для всіх країн, які тільки мріють про те, щоб бути в Європі. Ми маємо бути на найвищому рівні. Дуже багато працювати над собою. Не можна захоплюватися власним патріотизмом і нічого не робити. Потрібно починати з себе і дуже багато працювати – в усіх сферах.

Знаєте, чому я зараз тут? Тому, що я дуже вірю в те, про що я співаю. Вірю в те, що довго працювала для того, щоб бути тут. І я б хотіла бути маленьким прикладом для людей, які вже зневірились. Які вже думають, що нічого не можуть зробити, не можуть щось змінити у своїй країні.

Оригінал публікації – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG