Доступність посилання

logo-print
02 грудня 2016, Київ 20:26

Микола Карпюк на суді: навіщо факти, докази, коли існує електричний струм?


Микола Карпюк (праворуч) та Станіслав Клих у залі Верховного суду Чеченської республіки

Микола Карпюк (праворуч) та Станіслав Клих у залі Верховного суду Чеченської республіки

«Як мені жартують тут чеченці: «Ти що, Миколо, не знав, що в Російській Федерації бути українцем – це кримінально карне діяння? Тепер знаю»

Українці Микола Карпюк та Станіслав Клих, судовий процес над якими відбувається зараз у Верховному суді Чеченської республіки Росії, визнані колегією присяжних винними у всіх висунутих їм звинуваченнях. За версією звинувачення, українці, будучи членами націоналістичної організації УНА-УНСО, забороненої зараз у Росії, прибули до Тбілісі, щоб «гірськими перевалами і закинутими трасами» пройти до Чечні, де мали намір взяти участь у бойових діях проти російських федеральних військ. 31 грудня 1994 року вони нібито взяли участь у боях за Грозний, воювали в районі залізничного вокзалу і площі «Мінутка» і вбили та поранили кількадесят російських солдатів. Присяжні визнали версію обвинувачення доведеною. При цьому також зауважили, що Станіслав Клих заслуговує на поблажливість.

Тепер держзвинувачення має оголосити, яке покарання воно вимагає для українців. Після чого суддя Вахіт Ісмаїлов повинен піти у дорадчу кімнату для винесення вироку.

Серед потерпілих – родичі 30 загиблих російських військових і півтора десятка тих, хто отримав тоді поранення. Ніхто з них не бачив Карпюка і Клиха в Грозному особисто, звинувачення будується на свідченнях лише одного свідка – засудженого на 24 роки Олександра Малофєєва, який стверджує, що сам воював у Чечні в обох війнах. Українців захищають чеченський адвокат Докка Іцлаєв, Марина Дубровіна зі Ставрополя і москвич Ілля Новиков, який тільки нещодавно завершив справу Надії Савченко в ростовському Донецьку.

Як дебати переносили два тижні, щоб «не затягувати процес»

Дебати сторін у справі Карпюка і Клиха у Верховному суді Чечні відкладали кілька разів. Вони повинні були відбутися на початку травня, але відбулися через два тижні. Вперше суддя Вахіт Ісмаїлов переніс початок змагань сторін, коли вирішив ввести в справу нових адвокатів за призначенням – усупереч поширеній думці захисників, які вже вісім місяців ведуть цю справу, і не запитавши самих підсудних. Але ніхто з чеченської колегії адвокатів брати участь у суді над українцями не бажав, суддя засідання переносив два рази. Офіційно він мотивував своє бажання бачити в залі інших адвокатів тим, щоб сторона захисту «не затягувала процес». Усі три адвокати українців справно були на кожному засіданні, але процес так і не починався.

Це ви тут будете розпоряджатися?! Сядьте! Якщо скажу, внесуть в протокол. Не ви тут розпоряджаєтесь!

«Я заявляю протест на дії судді, – оголосив адвокат Ілля Новиков у відповідь на слова судді про нових адвокатів. – Прошу внести це до протоколу». – «Це ви тут будете розпоряджатися?! Сядьте! Якщо скажу, внесуть в протокол. Не ви тут розпоряджаєтесь!» – вибухнув у відповідь суддя. На одному із зірваних засідань до зали суду на вимогу Ісмаїлова привели адвокатів Ваху Бадаєва і Сайхана Джамалдінова. Вони зайшли, уточнили, скільки триває засідання і які статті у підсудних. Дізнавшись, що суд триває вже понад всім місяців, відразу заявили колегам, що брати участь у ньому не будуть.

У залі суду. Справа наліво: адвокати Ілля Новіков, Докка Іцлаєв та Марина Дубровіна

У залі суду. Справа наліво: адвокати Ілля Новіков, Докка Іцлаєв та Марина Дубровіна

«Винні у затримці засідання Іцлаєв і Дубровіна, які розгорнули пропаганду серед колег, що участь інших адвокатів неприпустима, що суд не має рації. Це все буде відображено в підсумкових документах», – попередив суддя. Карпюк заздалегідь, коли його відвідував в Грозненському СІЗО Докка Іцлаєв, написав заяву, що ніяких адвокатів він для себе не хоче. Клих таку заяву написати не зміг. Їх привезли до суду, але заводити в зал засідання не стали – тримали в кімнаті в підвалі, куди до них спустилися адвокати. У залі залишилися тільки український консул і Мілана Бахаєва з місцевого «Меморіалу». «Після засідання я буду говорити про те, щоб ви очолили колегію адвокатів. Це без протоколу», – сказав суддя Доцці Іцлаєву, який повернувся, натякаючи на те, що він нібито переконав колег не втручатися в цю справу. «Я думав, ваша честь, від вас буде подання про позбавлення мене статусу», – відповів Іцлаєв. «Це інша історія», – запевнив його суддя. До зали завели Станіслава Клиха, який так і не зміг скласти письмову заяву. Він закрив обличчя, відповідав тихо і невиразно:

– Ви згодні з призначенням додаткового адвоката, крім Дубровиної? – поцікавився у нього суддя.

– Казуїстика, – відповів Клих.

– У вас Дубровіна.

– У мене Охотний ряд.

– У вас Охотний ряд... Заберіть його, – розпорядився суддя.

Після цього Ісмаїлов оголосив про продовження засідання за участю колишніх адвокатів. «Спасибі, і бажаю встановлення істини в цій справі», – пафосно розпрощався з суддею адвокат Бадаєв.

Через тиждень засідання знову закінчилося через 10 хвилин після початку – не з’явився прокурор Саламбек Юнусов. Його колега Сергій Блинников запевнив суд, що виступить за двох, але процес знову відклали на тиждень.

Як суддя вирішив захистити присяжних від «тиску», а потім передумав

Справу Карпюка і Клиха розглядала колегія присяжних засідателів. В основному складі дванадцять осіб (головним чином жінки), щоб вирішити, винні підсудні чи ні, необхідно сім голосів. Якби присяжні визнали українців невинуватими, згідно із законом їх повинні були відпустити в залі суду відразу, не чекаючи вироку. На кожне засідання в Грозний приїжджали українські консули з Ростова-на-Дону на машині з червоними дипломатичними номерами в надії, що заберуть Карпюка і Клиха. Для останнього вже знайшли в Грозному лікаря, який готовий підготувати його до переїзду – українець часто втрачає адекватність сприйняття, і йому потрібна термінова медична допомога.

Розгляд справи за участю присяжних залишався практично єдиним шансом на виправдувальний вирок у процесі, який остаточно отримав політичний характер після того, як «Меморіал» визнав Карпюка і Клиха політв’язнями.

Під'їзди до СІЗО у Грозному, де перебувають Микола Карпюк та Станіслав Клих

Під'їзди до СІЗО у Грозному, де перебувають Микола Карпюк та Станіслав Клих

У Чечні, де конфлікт між керівництвом республіки і судовою владою було вирішено 16 травня звільненням голови Верховного суду республіки Магомеда Каратаєва, ступінь впливу на судові органи адміністрації Рамзана Кадирова очевидний. У лютому 2014 року колегія присяжних у Чечні виправдала Альві Абдурахманова і Магомеда Акаєва, обвинувачених у грабунках і нападах на будинки чиновників. Глава республіки відреагував різко, заявив про бажання скасувати дію суду присяжних на території Чечні, а один із виправданих був затриманий і взятий під варту. При цьому за весь час процесу у справі Карпюка і Клиха про тиск на присяжних було заявлено тільки раз.

На початку засідання 11 травня суддя Вахіт Ісмаїлов заявив, що колегії присяжних надходять анонімні погрози, й зажадав для них держзахист. Які погрози він має на увазі, суддя не пояснив. Держзахист у цьому випадку, найімовірніше, навряд чи передбачав постійну охорону, радше, кожен присяжний отримав би номер телефону, за яким можна звернутися в разі тиску і погроз. «У нас немає доступу до членів колегії, значить, погрози могли бути тільки на користь звинувачення», – припустив тоді адвокат Докка Іцлаєв.

Через тиждень ситуація змінилася. Перед дебатами адвокат заявив відвід одному із присяжних: «Заявляю відвід присяжного, оскільки вона не є незалежною і чинила тиск на колег. У будівлі суду після одного із засідань я мимоволі став свідком розмови, коли вона говорила іншим присяжним: «Ми не повинні бути проти влади, не можна виправдовувати українців». Суддя після цього запитав самого присяжного і голову колегії: «Чи були якісь спроби чинення тиску на вас?» Вони відповіли негативно. «Бачите», – звернувся суддя до адвоката і клопотання відхилив.

Щонайменше про два випадки тиску на присяжних у Верховному суді Чечні розповіли місцеві адвокати. Такі розповіді виходять схожими на анекдоти, тому що ніяких доказів, а тим більше винних у цьому годі й шукати. Одного разу, коли присяжні ще брали з собою в дорадчу кімнату телефони, почалися дзвінки з погрозами всім по черзі. А вдруге невідомі люди залізли по сходах, відкрили вікно і відкрито погрожували присяжним. На процесі у справі українців такого відкритого тиску на присяжних начебто не було.

Як у Грозному вільно працюють журналісти. Але тільки на процесі у справі українців

«Тут проспект можна перейти?» – підходжу і запитую у низького широкоплечого чеченця зі спецбатальйону поліції, одягненого в усе чорне. Він мовчить, дістає пістолет з кобури, кілька разів клацає ним, відвівши в бік. Потім каже мені: «Тут перейти можна, звичайно». І проводжає поглядом, поки я перетинаю проспект Путіна.

Проспект перекритий. Перетинають його вулиці, перегороджені військовими вантажівками. Усіх, хто бажає перейти дві дороги і невеликий сквер посередині, обшукують. Озброєних людей на вулицях дуже багато: в Грозному репетирують парад до свята 9 травня, і весь центр заблокований. Я обходжу по Есембаєва, повертаю на Чернишевського, де обшукують мій рюкзак. «Це ноутбук і все?» – питає мене молодий поліцейський знову в усьому чорному. Пропускає, і я йду по проспекту Путіна. Озброєні люди через кожні кілька метрів. Повз проїжджає реставрований «Вілліс» з двома зелено-червоними прапорами Чечні, через деякий час БТР. На площі перед «Серцем Чечні» чути різкі уривчасті накази. Через години півтори по проспекту пускають автомобілі і пасажирські ГАЗелі.

Віра Савченко

Віра Савченко

Українські журналісти, які приїжджали кілька разів на процес Карпюка і Клиха, були вражені кількістю зброї у людей на вулицях і тим, як її відкрито носять. Це, дійсно, спочатку насторожує, потім звикаєш. Журналісти, які приїхали висвітлювати процес, до зали суду стали потрапляти не одразу. Після того, як Грозний разом з групою журналістів відвідала Віра Савченко, яка виступала громадською захисницею Миколи Карпюка, у Верховному суді республіки залишилися незадоволені конфліктом між нею і суддею Ісмаїловим, а також фотографіями із зали суду, що опинилися в соціальних мережах. Винними виявилися пристави, які, очевидно, стали перестраховуватися, і в зал суду заздалегідь зганялися десятки людей, які не мали до процесу ніякого стосунку. Зате вони займали місця, які просто не діставалися журналістам.

На чергове засідання приїхав спеціальний кореспондент «Медузи» Ілля Азар. Після того, як дебати були вкотре відкладено, він вирішив з'їздити в селище Кірова на околиці Грозного, щоб подивитися на залишки згорілого будинку, що належав одному з терористів, які підірвали 9 травня чеченський КПП. Він приїхав на місце, сфотографував руїни будинку, спробував поспілкуватися з сусідами, але поруч весь час перебував чоловік, який представився заступником голови міської адміністрації. Пізніше під'їхали і співробітники правоохоронних органів. Азар встиг написати СМС, що з'явилися силовики, після чого зв'язок з ним перервався. Згодом прес-служба МВС республіки пояснила, що журналіст був затриманий для з'ясування особи. У міськвідділі поліції, проте, у нього питали про належність до забороненого в Росії угруповання «Ісламська держава». Коли вдалося додзвонитися до Азара, крім нього по телефону поговорив Магомед Дашаєв, екс-голова грозненської поліції, який запевнив, що з журналістом усе в порядку і до нього просто проявляють традиційну чеченську гостинність. Через чотири години Азара відпустили. Будинок другого терориста, який напав на КПП, подивитися не вдалося.

У день, коли дебати все ж відбулися, група журналістів та чиновників з Дагестану спробувала проїхати в село Кенхі, яке, за повідомленнями місцевих жителів, з 14 травня оточене чеченськими силовиками після того, як там згорів будинок Рамазана Джалалдінова, який записав відеозвернення до Володимира Путіна з критикою керівництва Чечні. Джалалдінов зараз переховується в Дагестані, керівництво якого вже заявило про можливе надання для його сім'ї житла. Що відбувається в селі зараз, точно невідомо, потрапити туди неможливо. Місцеві жителі повідомляють про затримання, прес-служба МВС говорить про те, що нікого не затримували, а селяни «тільки давали свідчення». 17 травня журналістів у село знову не пустили.

Як прокурори втратили десять загиблих солдатів

Я вважаю вину підсудних повністю доведеною і прошу колегію винести правильне рішення

«Є така практика, а я на судах часто працюю, що прокурори і адвокати потім свої промови для зручності журналістам віддають, щоб ті нічого не наплутали. Прокурори у справі ГРУшників у Києві взагалі тексти вивісили на сайт відразу після дебатів», – кажу я прокурорам. Щоранку перед засіданням вони виходять за залізні ворота Верховного суду покурити, тут же стою і я. «Я промову не писав, у мене тільки замітки, а говорити я буду не з папірця», – пояснює мені прокурор Сергій Блинников. Саламбек Юнусов промовчав. Як потім виявилося, його участь у дебатах була короткою і тексту не вимагала. «Я вважаю вину підсудних повністю доведеною і прошу колегію винести правильне рішення», – все, що сказав цей прокурор.

Блинников розділив свою промову на три частини: про Карпюка, Клиха і про свідчення основного свідка звинувачення Олександра Малофеєва. Традиційно в таких справах прокурор зачитав свідчення, дані Карпюком під час слідства. Від цих свідчень українець відмовився, докладно описуючи тортури, яких зазнав, коли слідчі намагалися домогтися від нього підпису під свідченнями. Ту ж саму ситуацію ми спостерігали на процесі у справі Олега Сенцова і Олександра Кольченка, коли основний свідок звинувачення Геннадій Афанасьєв в залі суду відмовився від своїх свідчень, заявивши, що вони були вибиті тортурами. Тоді прокурор не звернув на його слова ніякої уваги.

Микола Карлюк

Микола Карлюк

Держобвинувачення у справі українців у Грозному повторило свою ж версію: Микола Карпюк брав участь у боях на площі «Мінутка» і біля залізничного вокзалу в новорічну ніч 1995 року. «Близько 15 членів УНА-УНСО зайняли позицію на площі «Мінутка». По рації їм надійшло повідомлення про те, що на площі були російські військові. І за кілька хвилин вони знищили близько 30 військовослужбовців зі стрілецької зброї», – розповідав прокурор, переказуючи обвинувальний акт. «Подробиці знати міг тільки учасник подій», – підкреслив Блинников.

За словами прокурора, Станіслав Клих вступив в УНА-УНСО на прохання співробітника СБУ, щоб згодом отримати роботу. Він мав доповідати про те, що відбувалося всередині націоналістичної організації, які акції готувалися. «Я так розумію, що УНА-УНСО – це велика організація, яка стала тоді становити небезпеку для СБУ», – припустив прокурор. У Грозному в 1994 році, за версією звинувачення, Клих за допомогою снайперської гвинтівки боровся також на площі «Мінутка».

Звинувачення Карпюка і Клиха будується на свідченнях лише одного свідка: Олександра Малофеєва. Зараз він засуджений на 24 роки, довічного ув'язнення уникнув лише завдяки укладанню досудової угоди зі слідством. Вирок йому був винесений у 2015 році, а в 2014-му в його свідченнях вперше з'явилися Карпюк та Клих, очевидно, відразу після затримання українців у Росії. З його ж свідчень виникла анекдотична історія про участь у бойових діях у Чечні колишнього прем'єр-міністра України Арсенія Яценюка. За запитом суду з Керчі в Грозний надіслали справу Малофеєва, згідно з якою в 2000 році він був засуджений у Криму за грабунок і відбував там покарання. А чеченський суд у 2015 році наполягав на тому, що в цей час він воював у підрозділі Салмана Радуєва. Слідство не збентежило навіть те, що Радуєв був затриманий у березні 2000 року.

Ви розумієте, що таке СБУ?
Станіслав Клих

Станіслав Клих

Згідно зі свідченнями Малофеєва, в першій чеченській війні він брав участь, у тому числі, в складі підрозділу Арбі Бараєва, який у цей час взагалі не фігурував серед польових командирів. Щоб пояснити суперечності між кримінальною справою з Керчі і рішенням суду в Чечні, прокурор представив конспірологічну версію: справа Малофеєва було сфальсифікована СБУ, щоб скласти для нього алібі – мовляв, українські спецслужби намагалися приховати участь співвітчизників у війні, і Малофеєв не був засуджений у Криму. «Він не відбував покарання, це легенда, яка була придумана заздалегідь. Так роблять усі спецслужби в світі, – заявив Блинников, і чоловіки в цивільному, присутні в суді, переглянулися. – Ви розумієте, що таке СБУ? Це служба, яка має всю інформацію по країні».

Де він знаходив у Чечні війська, щоб воювати з ними?

Малофеєву адвокати приділили не менше уваги, ніж своїм підзахисним. «Він потім ще може зажадати скасувати вирок чеченського суду, після нашої роботи», – жартувала Марина Дубровіна. Під час засідання були оголошені свідчення вітчима Малофеєва, який розповідав, що той ніколи не виїжджав з Криму, мав там дві судимості, хоча він сам у суді стверджував, що їх було три. «Виникає питання, як він міг опинитися в Чечні в той час, як він тричі відбував покарання за злочини в Криму? На моє запитання, де ж він у Чечні воював в січні і лютому 1997 року, Малофеєв зазначив, що тоді по всій Чечні точилися бої. Федеральні війська були виведені з Чеченської республіки в грудні 1996 року. Судячи зі свідчень Малофеєва, перша чеченська війна після підписання Хасав'юртівських угод для нього не закінчилася. Залишається незрозумілим, де він знаходив у Чечні війська, щоб воювати з ними?» – дивувався адвокат Докка Іцлаєв.

Я впевнений, що він спеціально для ефекту заквітчаний татуюваннями і підготовлений свідок

Малофеєва допитували в Грозному. Під час допиту єдина тема, яка давалася йому легко, – авторитети кримінального світу Криму. «У цілому вищевказані факти, безперечно, доводять, що Малофеєв ніколи не воював у Чеченській республіці. Він завчив певні тексти і оголошує їх у судовому засіданні. Я впевнений, що він спеціально для ефекту заквітчаний татуюваннями і підготовлений свідок, яким спритно маніпулюють», – висловився захисник Карпюка.

Адвокати свою участь у дебатах теж розділили: Марина Дубровіна та Докка Іцлаєв взяли по кілька десятків потерпілих і детально проаналізували обставини загибелі та поранень кожного з них. Перерахування імен було довгим, але до кінця стало зрозуміло, що жоден із російських солдатів, які брали участь у штурмі Грозного 31 грудня 1994 року в районі площі «Мінутка», не постраждав. Просто тому, що боїв у цьому районі Грозного не було аж до середини січня 1995 року.

«Як могла бути 1 січня на «Мінутці» війна? Не могла там бути війна, тому що з того боку вони (російські війська – ред.) ніяк не заходили. 1 січня війна була в районі залізничного вокзалу, в районі консервного заводу і в Старопромисловському районі. Вони до «Мінутки» не могли пробитися. Загиблих солдат на «Мінутці» бути не могло. Вони, найімовірніше, загинули в танках, БМП. Це вже потім вони стали тиснути, і бої на площі «Мінутка» почалися в кінці січня», – пояснює мені місцевий житель. Учасник бойових дій, який захищав Президентський палац, він навіть не просить не називати його імені, це само собою мається на увазі. У телефоні просить записати його чеченське ім'я, а не звичну російську інтерпретацію.

«Я бачив людей 17–18 разом з Сашком Білим, – продовжує він. – Вони були там під час штурму Грозного. Вони Палац захищали, на консервному заводі були, воювали на залізничному вокзалі. А цих людей там не було, вони звідкись висмоктали їх з пальця. Я знав українців, знав усю ситуацію, яка там розгорталася. Я пам'ятаю українців тільки два місяці: у січні і лютому 1995 року. Потім вони кудись поділися, я не знаю. Ніде правди діти, там усе було пов'язане з ФСБ, ГРУ. Дуже складно було зрозуміти, хто за кого, хто у кого під крилом. Але українці були справжні бійці, в тому сенсі, що приїхали за велінням духу, або як сказати, за ідею. Але через два місяці вони зникли з поля зору. Я був з Вахою Арсановим (чеченський польовий командир, активний учасник бойових дій під час першої чеченської війни, який обіймав пост віце-президента Ічкерії – ред.) А вони були то у Басаєва, то у Закаєва. Ми з ними періодично перетиналися, коли міняли позицію: то туди переходили, то туди. Але вони завжди ходили з певною групою, самі по собі ніде не тинялися», – розповідає він мені, докладно перераховуючи, який командир у якому районі дислокувався, хто з ким співпрацював, називаючи імена і назви аулів. «Сфабрикувати зараз щось у Чечні, як два пальці...» – додає він в кінці розповіді.

Таке відчуття зі слів прокурорів, що двох українців вистачило, щоб розгромити всю російську армію
Докка Іцлаєв

Докка Іцлаєв

Штурм Грозного в Чечні пам’ятають добре. Практично всі, з ким вдається поговорити про справу українців, сміються, коли чують версію обвинувачення. «Прокурори не бачили, що тоді відбувалося, а ми з вами бачили. Таке відчуття зі слів прокурорів, що двох українців вистачило, щоб розгромити всю російську армію», – звернувся до присяжних Докка Іцлаєв.

«У мого підзахисного є бездоганне алібі про те, що в період з грудня 1994 року по березень 1995 року він перебував в Україні, доглядав за своєю хворою матір'ю і не міг брати участь у військових діях у Чеченській республіці», – завершив свій виступ адвокат.

Марина Дубровіна проаналізувала обставини загибелі ще кількох десятків потерпілих, після чого виявилося, що держзвинувачення не надало документальних свідчень загибелі десяти військовослужбовців: «Потерпілим у справі об’єктивно мало що відомо про місце, час і причини загибелі їхніх близьких. Перебуваючи далеко від Чеченської республіки, усі відомості вони дізнавалися зі вкрай скупих офіційних документів і розповідей товаришів по службі, але при цьому жоден з потерпілих достовірно не зміг вказати джерело своєї поінформованості».

Ви говоріть про ваші докази, не треба вказувати на наші!

«Крім того, стороною обвинувачення не представлені і в ході судового розгляду не були досліджені медичні документи, що підтверджують факт їхньої смерті, причину смерті вищевказаних військовослужбовців, а також час настання їхньої смерті. Таким чином, під час судового слідства загибель десяти військовослужбовців не підтверджена доказами, дослідженими під час розгляду цієї кримінальної справи, і, отже, не може бути висунута нашим підзахисним», – зробила висновок адвокат. «Ви говоріть про ваші докази, не треба вказувати на наші!» – роздратовано відреагував прокурор.

Марина Дубровіна та Докка Іцлаєв

Марина Дубровіна та Докка Іцлаєв

Станіслава Клиха, судячи з доказів, які в Україні отримала його адвокат, у грудні 1994 року в Чечні не було. У Київському університеті імені Шевченка їй видали залікову книжку Клиха, в якій його заліки проставлені 29 грудня, а наступний – 3 січня 1995 року. Новорічну ніч, за свідченнями його матері, він провів з батьками. «Мій підзахисний взагалі ніколи не був в Чечні. Єдиний доказ, яке висуває звинувачення, – це свідчення Малофеєва, людини з, м'яко кажучи, сумнівною репутацією. У новорічну ніч 1995 року він перебував вдома, з родиною. А до цього здавав сесію в університеті», – заявила Дубровіна. Залікову книжку Клиха суд долучати до матеріалів справи відмовився.

Армія слідчих буде безсила перед вашою правдою. Я прошу визнати Карпюка і Клиха невинними

Адвокат Ілля Новиков приїхав у Грозний до середини дебатів, вже після виступу прокурорів. «Коли ви будете ухвалювати рішення, пам’ятайте одну думку: все обвинувачення будується на свідченнях лише однієї людини, Малофєєва. Вам треба буде вирішити в результаті – вірити йому чи ні, – звернувся він до присяжних. – І ще пам’ятайте: захист у цій справі не відчував ні найменшого тиску з боку керівництва республіки, на нас не тиснули. Ідея звинуватити Карпюка і Клиха в загибелі російських військових з’явилася не тут, не в Чечні. Це придумали сторонні люди, які в 2014 році вважали за необхідне, спираючись тільки на свідчення Малофеєва, засудити українців за те, чого вони не робили. Вашими руками ці люди хочуть довести це до кінця. По дорозі до суду, на даху Грозненського аеропорту, я побачив те, чим хочу поділитися. Напис: «Моя зброя – правда. І перед нею безсила будь-яка армія». Ви знаєте, хто це сказав – Ахмад Кадиров. Армія слідчих буде безсила перед вашою правдою. Я прошу визнати Карпюка і Клиха невинуватими». «Є різниця між твердженнями «воювали українці», що правда, і «воювали Карпюк та Клих», що неправда», – додав адвокат в кінці дебатів.

Як Клих читав вірші, а Карпюк назвав українців великим народом

Карпюка і Клиха завели до зали суду перед їхнім виступом з заключним словом. Те, що вони весь день перебували в будівлі, було зрозуміло і раніше – поруч з адвокатами сиділа перекладач. Карпюк – у чорній вишиванці, Клих – у спортивному костюмі. Їх завели в наручниках, які потім Станіслав Клих показував усім присутнім, піднімаючи руки: «Наручники виробництва Хасавюрт». Коли суддя став робити йому зауваження, він почав читати вірші: «Владикавказ. Здесь в 43-м были остановлены тевтоны. Здесь Один, чтобы стать сильнее, был распят. И за Христа, и за Аллаха, бились здесь народы». Суддя не витримав і пригрозив видалити його із залу суду, Клих у відповідь попросив: «Одягніть мені на голову мішок. Мене в Єсентуках вели в клітку з мішком на голові».


Під час допиту Клиха він розповів про тортури докладно. За словами адвоката, його катували два з половиною місяці: палили електрикою, видавлювали очі, били. «Мене опустили в якийсь люк, чи то сміттєвий люк, чи то каналізаційний, але мені здається, що, знаєте, там якийсь свист був, дуже глибоко. Потім висунули, і людина, яка керувала всіма тортурами, у неї такий, знаєте, гучний голос, як у церкві, він, коли мене в люк засунули, кричить: «Убийте його!» Ноги, пальці, в силу того що мене постійно волокли, віддавлювали їх черевиками, під’єднували струм, злетіли нігті, ось палець був напіввідірваний, цей ось теж, скрізь, пальці ніг теж достатньо сильно», – розповідав тоді Клих.

Коли Карпюк став виступати з останнім словом і говорив про тортури, Клих закотив штанини, заліз на решітку клітки і став показувати обпалені ноги. Сліди були добре помітні навіть через рік. «Засудіть всіх, і світло згасне!» – вигукнув він, здіймаючи руки. «Я не був у Чечні», – зумів вимовити Клих усвідомлено, сів на лавку і сидів спокійно до кінця виступу Карпюка, закриваючи голову долонями.

Навіщо факти, докази, коли існує електричний струм. Мені сказали: завтра тут буде твій малолітній син, і з ним будуть робити те, що робили з тобою. Я сказав: «Так, я підпишу всю вашу мерзенну брехню». І підписав

«Все, що створено в цій кримінальній справі, будується на тому, що мене змусили себе оббрехати. Навіщо факти, докази, коли існує електричний струм. Не вдалося електричним струмом, мені сказали: завтра тут буде твій малолітній син, і з ним будуть робити те, що робили з тобою. Тоді я сказав: «Так, я підпишу всю вашу мерзенну брехню». І підписав», – сказав Микола Карпюк. Його часто переривав суддя, він не губився і продовжував говорити те, що хотів.

«Єдиний злочин мій перед Росією – це те, що я українець. Як жартують тут чеченці: «Ти що, Миколо, не знав, що в Російській Федерації бути українцем – це кримінально карне діяння? Тепер знаю», – говорив Карпюк. За словами адвоката Докки Іцлаєва, який часто відвідував свого підзахисного в ув’язненні, Карпюк користується авторитетом не лише у співкамерників в СІЗО, а й у охорони. Ув’язнені стали питати у нього поради, куди звертатися після тортур під час слідства.

Мої співвітчизники оточили мене великою любов’ю, яку я відчуваю і через стіни. Мої співвітчизники, мій народ – великий народ

«Мої співвітчизники мене пробачили, вони надали мені колосальну підтримку, оточили мене великою любов’ю, яку я відчуваю і через стіни. Мої співвітчизники, мій народ – великий народ», – тут Карпюка перервав суддя, попросивши присяжних не звертати на ці слова підсудного уваги. «Я на завершення побажаю вам, нехай Господь пошле мир вашій совісті», – звернувся до них сам Карпюк.


У четвер, 19 травня, колегія присяжних винесла звинувачувальний вердикт у справі Миколи Карпюка та Станіслава Клиха.

Оригінал матеріалу ​– на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG