Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 01:10

«Русский мир» на моїх очах розвіявся у прах» – прихильник анексії Криму про «референдум» і війну на Донбасі


Представники проросійського загону «самооборони» в Криму. Березень 2014 року

Представники проросійського загону «самооборони» в Криму. Березень 2014 року

«Деякі групи «партизан» просто перетворилися на банди, які займалися насильством і грабунками. Людей брали в заручники, віддавали за викуп, воювали часом один з одним за сфери впливу»

Сергій Лойко

Зараз він розуміє, що операція «русский мир» в тому вигляді, в якому її проголосив і втілював у життя Кремль навесні і влітку 2014 року, виявилася кривавою утопічною авантюрою. А 27 лютого того ж року, коли він опинився в Сімферополі як один з «добровільних глашатаїв» цього самого «русского мира», мета здавалася цілком реальною і такою, що виправдовує засоби.

Олександр, наразі просто московський бізнесмен, давно повернувся з Криму, де пропрацював чимало часу спочатку в штабі «Русского единства», а потім, після анексії, і в новому «уряді» півострова. З причин безпеки він не називає свого справжнього імені, як і досі не вважає «приєднання» Криму анексією.

Опинившись в Сімферополі, Олександр активно включився в роботу штабу «Русского единства». Воно на той час формувало «загони самооборони», поки «зелені чоловічки» зі складу регулярних військ Російської Федерації оточували і блокували на півострові один військовий об'єкт за іншим. «Самооборона» повинна була стати своєрідною «прокладкою» між українськими військовими та «зеленими чоловічками», тобто зображувати представників «повсталого народу» і «по-доброму» домовлятися з українськими військовими про здачу об'єктів без бою, в той час як «зелені чоловічки» в основному брязкали зброєю і зберігали мовчання, немов вони були прибульцями з космосу, марсіанами.

«Добровольці» прибували з Росії десятками і одразу ж приєднувалися до «самооборони», яка швидко поповнювалася і місцевими жителями. Спочатку зброї, крім мисливських стволів, не було взагалі, розповідає Олександр. Як не було грошей на екіпірування, навіть на маски. Але з 3 березня, коли були захоплені і відкриті місцеві сховища «Ощадбанку», «Приватбанку», «гроші стали щодня привозити мішками». «Самооборонцям» стали платити за день по 600-800 російських рублів, і їхні сили стали ще помітніше поповнюватися з кожним днем.

Російські солдати у центрі Сімферополя. 15 березня 2014 року

Російські солдати у центрі Сімферополя. 15 березня 2014 року

«Ополченці» не тільки блокували разом з «зеленими чоловічками» українські військові частини, а й почали реанімувати щось на кшталт «порядку» на вулицях сіл і міст, з яких українські міліціонери зникли вже 28 березня, через добу після захоплення російськими ГРУшниками Верховної Ради Криму.

Першою операцією «ополчення» було очікування і підготовка зустрічі так званого «потяга дружби» з Києва з «озброєними до зубів» «бандерівцями» з «Правого сектору», який, за даними «самооборони», отриманих з «надійних джерел», повинен був прибути до Сімферополя 28 березня, але так і не прибув.

У перші дні березня всі стежили за рішеннями республіканської Верховної Ради щодо «референдуму», терміни і формулювання якого постійно змінювалися.

«До 6 березня говорити про «приєднання» до Росії і вивішувати російські триколори було заборонено, – каже Олександр. – Всі чекали остаточного рішення, яке ухвалювалося в Москві».

Кремль, швидше за все, затягував в очікуванні будь-якого розвитку подій, пов'язаного з реакцією українських військових, розквартированих в Криму. У разі військових дій рішення стосовно «референдуму» могли бути іншими, вважає Олександр. Але українські військові зберігали мовчання, тримали свою зброю замкненою в збройових кімнатах, і 6 березня було ухвалене «історичне рішення» про «приєднання». Скрізь з'явилися російські прапори, завезені тоннами з Росії, і «самооборона» почала озброюватися зброєю, реквізованою з українських частин.

Олександр каже, що натхненню і радості більшості місцевого населення не було меж. Люди, за його словами, несли в штаб проросійської «самооборони» на вулицю Карла Лібкнехта одяг, продукти харчування, гроші.

Російські солдати біля української військової бази в Бахчисараї. Березень 2014 року

Російські солдати біля української військової бази в Бахчисараї. Березень 2014 року

До 29 березня було укомплектовано шість рот «самооборони» по 80-100 осіб у кожній. У ротах з'явилися пістолети і автомати. Сталося це після захоплення української бази ППО в Мазанці. Зброї на всіх все одно не вистачало, і видавали її в основному «патрулям», каже Олександр.

Голова «Русского единства» Сергій Аксьонов, в подальшому призначений Кремлем «прем'єром» анексованого Криму, планував прикріпити до кожної виборчої дільниці збройну охорону в камуфляжі, але через наполягання Олександра від цієї ідеї відмовилися, щоб «референдум» не виглядав проведеним під дулами автоматів». Російські ж військові патрулі так чи інакше були присутні в безпосередній близькості від кожної ділянки.

Саша, піарник з Москви. Згодом я дізнався, що його прізвище було Бородай, коли він сплив «прем'єр-міністром» «ДНР». З Москви і з решти Росії тоді багато дивного народу приїхало

Приблизно в цей час в штабі «самооборони» з'явився якийсь невиразний персонаж з таємничою посмішкою, який всім представлявся «Саша, піарник з Москви». «Згодом я дізнався, що його прізвище було Бородай, коли він сплив «прем'єр-міністром» «ДНР», – каже Олександр. – Що він робив у Криму, незрозуміло, але до «референдуму» він траплявся мені на очі то там, то тут, а потім зовсім зник. З Москви і з решти Росії тоді багато дивного народу приїхало, всіх не запам'ятаєш».

Сьогодні настрої вже не ті, що були спочатку.

У результатах кримського «референдуму» Олександр навіть зараз не сумнівається, хоча і погоджується, що все це було незаконним. «Це був один з тих «референдумів», в якому можна було нічого не підтасовувати, – говорить він. – Тоді переважна більшість населення добровільно голосувала за «приєднання». Сьогодні настрої вже не ті, що були спочатку».

Уже 20 березня розпочався шалений розподіл посад, в результаті більшість корумпованих чиновників Партії регіонів або зберегли свої посади, або отримали нові

«Воля народу була щирою, а те, що почалося після, ніякого стосунку до волі народу не має, – нарікає Олександр. – Уже 20 березня розпочався шалений розподіл посад, в результаті більшість корумпованих чиновників Партії регіонів або зберегли свої посади, або отримали нові».

Вся Партія регіонів дружно влилася в «Единую Россию

Старий апарат «уряду» при Аксьонові зберігся на 80 відсотків, заявляє Олександр. «Вся Партія регіонів дружно влилася в «Единую Россию», а люди очікували зовсім іншого, вони хотіли нової влади».

Наприклад, мер Феодосії Дмитро Щепетков (трьох попередніх мерів до нього вбили), який незадовго до анексії неодноразово з'являвся на людях в жовтій майці з надписом «Дякую Боже, що я не москаль!», зберіг свою посаду і був заарештований тільки в серпні 2015-го при отриманні хабара в розмірі 300 тисяч доларів.

У новому «уряді» Криму все ж невідомо звідки з'являлися і нові люди, «нітрохи не кращі за старих», розповідає Олександр. Наприклад, «першим віце-прем'єром» став охоронець горілчаної компанії. Іншим «віце-прем'єром» стала бухгалтер компанії, причетна в минулому до корупційного скандалу.

Аксьонов, лідер «Народного единства», і сам людина з «вельми сумнівною репутацією», ставши «прем'єром» Криму, поняття не мав, як керувати регіоном. «Але у нього до цих пір добре виходить забалакувати всі проблеми», – стверджує мій співрозмовник, який був провідним співробітником апарату проросійського «уряду» Криму.

Найбільш загадковою особистістю серед нових лідерів Криму в ті дні, безсумнівно, був Ігор, який прибув нізвідки і представлявся всім «емісаром Кремля». Це і був Гіркін, більш відомий пізніше під псевдонімом «Стрєлков».

Ігор Гіркін

Ігор Гіркін

Навіть балакучий демагог Аксьонов в його присутності боявся

Усі в штабі «самооборони» слухалися його наказів беззаперечно. Він говорив тихим, впевненим голосом з «певною таємничістю». Він керував військовою підготовкою «самооборонців», відбираючи найбільш підготованих для майбутнього закидання на Донбас, і особисто вів переговори з командирами всіх українських частин про здачу і процедуру евакуації особового складу, згадує мій співрозмовник. «Навіть балакучий демагог Аксьонов в його присутності боявся».

Найцікавіше в історії Гіркіна-Стрєлкова було те, що після захоплення Слов'янська 12 квітня 2014 року і аж до липневої евакуації всієї його «дивізії» зі Слов'янська до Донецька Гіркін, за твердженням Олександра, щонайменше раз на тиждень з'являвся в Сімферополі і проводив там день або два, зустрічаючись з незнайомцями з Москви.

«На Донбасі вже щосили гриміла війна, а він спокійно перетинав лінії фронту і численні військові кордони на шляху до Сімферополя і назад, – дивується Олександр. – Найбільш незбагненним для мене ж лишається те, як він з усією своєю «армією» безперешкодно доїхав з обложеного Слов'янська до Донецька, де і проголосив себе «міністром оборони» «ДНР».

У перші три тижні зв'язок взагалі був відкритий, за українськими сім-картками. Поки фахівці з Москви не встановили спецзв'язок і не виділили спецлінії з чотиризначних номерів для зв'язку з кожним «командиром» групи, закинутої на Донбас

У цей час Олександр займався координацією зв'язку з «групою Стрєлкова» та інших груп, засланих у різні райони Донбасу в цей же час: «У перші три тижні зв'язок взагалі був відкритий, за українськими сім-картками, – стверджує Олександр. – Поки фахівці з Москви не встановили спецзв'язок і не виділили спецлінії з чотиризначних номерів для зв'язку з кожним «командиром» групи, закинутої на Донбас. Таких абонентів на початку травня було приблизно двадцять».

Він скаржився, що 80 відсотків «мух» та інших гранатометів, доставлених їм на початковій стадії війни, під час бою давали збій і розкривали позиції його «бійців»

Гіркін постійно вимагав зброї. Особливо гранатометів, які масово виходили з ладу. «Він скаржився, що 80 відсотків «мух» та інших гранатометів, доставлених їм на початковій стадії війни, під час бою давали збій і розкривали позиції його «бійців».

Потік зброї постійно йшов через кордон в Ростовській області, який погано охоронявся. Потім кордон став настільки відкритим, що через нього пішов потік військової техніки всіх видів, стверджує Олександр.

Спочатку дуже багато «добровольців» з Росії і Криму прагнули потрапити на Донбас. Потім, коли назад пішов потік трун, стали повертатися поранені, які розповідали жахливі речі про хаос і безлад, що панує в практично некерованих проросійських силах, кількість охочих помітно зменшилася.

Деякі групи «партизан» просто перетворилися на банди, які займалися насильством і грабунками. Людей брали в заручники, віддавали за викуп, воювали часом одне з одним за сфери впливу

«Деякі групи «партизан» просто перетворилися на банди, які займалися насильством і грабунками, – розповідає Олександр. – Людей брали в заручники, віддавали за викуп, воювали часом одне з одним за сфери впливу».

«Казаки» були абсолютним беззаконням і найменш керованою «військовою силою», на яку ніколи не можна було покластися. Доходило до того, що «добровольців», які прибувають з Росії, брали в заручники, звинувачуючи в тому, що вони шпигуни, і поміщали в підвали, вимагаючи викуп

«Були навіть випадки зґвалтування місцевих жінок. У цих злочинах особливо відзначилися так звані «казаки», які були абсолютним беззаконням і найменш керованою «військовою силою», на яку ніколи не можна було покластися, – стверджує Олександр. – Доходило до того, що «добровольців», які прибувають з Росії, брали в заручники, звинувачуючи в тому, що вони шпигуни, і поміщали в підвали, вимагаючи викуп».

«Я зрозумів, що ситуація безнадійна, після того, коли дізнався, що наші бойовики самі розстріляли на дорозі з аеропорту до Донецька «КамАЗ» з нашими пораненими, які відступали з аеропорту 26 травня 2014-го, – журиться Олександр. – В цій м'ясорубці загинув мій найкращий друг. Я вже тоді зрозумів, що все скінчено, що людей просто підставили, послали на смерть незрозуміло для чого».

Один персонаж, який косив під «казака», попросив у Аксьонова 2000 доларів на допомогу херсонському «підпіллю». Коли «прем'єр» видав тому необхідну суму готівкою, «казацький осавул» з Херсона відправився прямо в один з кримських санаторіїв на узбережжі, де і прогуляв все до копійки

До Криму в цей же час постійно приїжджали якісь темні особи, «діти лейтенанта Шмідта», які вимагали від уряду грошей на організацію «народного повстання» то в Одесі, то в Херсоні: «Один персонаж, який косив під «казака», попросив у Аксьонова 2000 доларів на допомогу херсонському «підпіллю». Коли «прем'єр» видав тому необхідну суму готівкою, «казацький осавул» з Херсона відправився прямо в один з кримських санаторіїв на узбережжі, де і прогуляв все до копійки».

«Тим часом те, що відбувалося на Донбасі, де в зоні проросійського контролю зброя роздавалася серед іншого і наркоманам, і кримінальникам, які грабували людей, «віджимали» магазини, крамниці, будинки, машини, ситуація для «русского мира» все більше і більше ставала катастрофічною, – стверджує Олександр. – Романтик «русского мира» Гіркін вже не справлявся з анархією, яка панувала навколо нього».

Точкою кінцевого відліку для «Новоросії» стало проведення «референдуму» «а ля кримський». Гіркін стояв за «референдум». Його підтримували Шойгу і Аксьонов. Вони вірили у воєнне вирішення питання «Новоросії». В'ячеслав Володін, перший заступник керівника Адміністрації президента Росії, за твердженням Олександра, був проти «референдуму» і за здачу Донецька.

«Референдум» провели настільки непереконливо, що навіть Кремль з російським телебаченням швидко забули про нібито досягнуті на ньому результати. Для того, щоб не здати Донецьк, довелося піти на пряме військове вторгнення. Результат – збільшення європейських і американських санкцій, загострення військових дій.

Бойовики угруповання «ДНР» на Донбасі. Кінець квітня 2014 року

Бойовики угруповання «ДНР» на Донбасі. Кінець квітня 2014 року

«Росія втратила можливість створити щось на зразок «Новоросії», коли 17 липня над територією Донбасу, підконтрольній «повстанцям», був збитий пасажирський «Боїнг», – заявляє Олександр. – Після цього ідею «Новоросії» можна було закривати. Її і закрили, а війну пізніше заморозили».

Тим часом в анексованому Криму туристичний сезон в відсутність сотень тисяч українських туристів пішов криво. А корупція розквітала пишним цвітом.

Олександр в цей час був у групі, організованій в «уряді», щоб боротися з випадками контрабанди. У цій сфері відбувалося щось неймовірне. Щодня фури зі списку санкцій з продуктами з Європи перетинали Україну, в'їжджали до Криму, а звідти через поромну переправу до Росії. В Україні точилася запекла війна, а мафія по обидва боки «кувала залізо, поки гаряче».

Олександру, який керував групою «самооборони», вдалося затримати дві вантажівки з 10 тоннами санкційного м'яса з Європи. Представник мафії телефоном запропонував йому спочатку 60 тисяч доларів, а потім і 100 тисяч доларів, якщо вони пропустять вантажівки і не будуть в подальшому заважати їхньому каналу постачань. Домовилися про зустріч. Олександр зателефонував «високій особі» в «уряді» і доповів про ситуацію. Йому сказали, що краще пропустити вантаж і взяти гроші, «щоб пустити їх на допомогу біженцям». Увечері на «забиту стрілку» з Олександром з боку мафії прийшов начальник охорони тієї «високої особи», з якою Олександр раніше розмовляв по телефону.

«Русский мир», про який я мріяв, в який вірили «добровольці», загиблі на Донбасі, на моїх очах розвіявся в прах

Олександр угоду відкинув, повідомив в ФСБ Росії. Ті затримали вантаж і водіїв.

«На цьому розслідування закінчилося, а мені довелося повернутися в Москву, – каже він. – «Русский мир», про який я мріяв, в який вірили «добровольці», загиблі на Донбасі, на моїх очах розвіявся в прах».

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG