Шпигуноманія у Росії

Антон Смирнов

Російське суспільство переживає найпомітніший період шпигуноманії з часів Радянського Союзу. Тільки за останні два роки у справах про держзраду проходили кількадесят людей, абсолютна більшість з них були засуджені до тривалих термінів ув'язнення. Серед них є вчені, підприємці, поліцейські і навіть багатодітні матері. Про такі суди громадськості, як правило, нічого невідомо, такі справи відбуваються під грифом секретності. Тому юристи і правозахисники підозрюють, що значна частина подібних кримінальних переслідувань просто фабрикується російськими спецслужбами.

Показовим є випадок Петра Парпулова – 60-річного пенсіонера і члена партії «Единая Россия» з Сочі. За версією слідства, у 2010 році Парпулов, який працював тоді авіадиспетчером, поїхав на відпочинок до Грузії і там нібито «розголосив державну таємницю», яка пізніше була передана його співрозмовником уряду Грузії. Через чотири роки Петро Парпулов, який вийшов на пенсію, був затриманий, йому було висунуто звинувачення за статтею 275 Кримінального кодексу Росії «державна зрада». При цьому справі було присвоєно гриф «здійснено таємно», і обвинуваченому залишалося тільки гадати, в чому саме полягає суть претензій до нього. Тривалий час слідство фактично шантажувало чоловіка – спочатку до нього не пускали родичів, обіцяючи побачення в обмін на визнання провини, потім літньому чоловікові, який страждає хронічними захворюваннями, відмовляли в медичній допомозі.

Вже на суді стало відомо, що «секретні» відомості, які Петро Партулов розголосив, перебували у відкритому доступі, наприклад, на сайті газети «Красная звезда», друкованого органу Міністерства оборони Росії. Ба більше, за словами його адвоката Олега Єлісєєва, слідством була доведена і сама зустріч з іноземними громадянами. І все ж Краснодарський крайовий суд визнав пенсіонера винним і засудив його до 12 років позбавлення волі. Адвокат Парпулова намагався оскаржити рішення крайового суду через Верховний суд Росії, але і він підтвердив первинний вирок. Адвокат Олег Єлісєєв розчарований в подібному апеляційному визначенні:

– Суд погодився в принципі, що дії, які Петро Іванович зробив, не злочинні, а його зустріч з будь-яким іноземним громадянином судом не доведена і не встановлена. Разом з тим, суд погодився, що ті особи, про які йдеться, знали про «секретні» відомості задовго до того, як Петро Іванович поїхав за кордон. Все, що було в справі, так і було під грифом «секретно». При цьому публікації, на які ми посилаємося, в тому числі і на сайті «Красной звезды», все також є у відкритому доступі і не були видалені.

– Як Ви вважаєте, кому і навіщо потрібна така справа?

– На жаль, ця справа не єдина, її необхідно розглядати в низці подібних справ. Багато людей зараз перебувають у в'язниці, а хтось на стадії слідства в СІЗО. Таких, як Петро Іванович, у мене зараз шість осіб. Я не знаю, з чим пов'язане виникнення таких справ. Справи ці всі в чомусь схожі: у всіх справах адвокатам відмовляють в залученні якихось документів, допитів осіб, на що адвокат має право. Все зводиться до того, що в усіх справах досягається граничний термін утримання під вартою, далі вони йдуть до суду.

– Чи можна очікувати, що таких справ стане ще більше?

– Динаміка наразі стабільна. Кількість таких справ не знижується в Росії, але з приводу збільшення сказати нічого не можу, адже матеріали справ перебувають під грифом «цілком таємно». Вони особливо не афішуються в пресі, на жаль, у будь-якому разі ті особи, про яких я дізнаюся, вже були засуджені. На жаль, не всі засуджені та їхні родичі звертаються до адвокатів, у багатьох донині залишаються чергові захисники (адвокати, надані російською державою – ред.). У зв'язку з цим дуже проблематично моніторити поточний стан справ в Росії, – каже Олег Єлісєєв.

Дочка Петра Парпулова Юлія бачить в справі свого батька та інших подібних справах спроби залякати населення країни:

– Змушували і папери підписувати, затикатися, і слідчий до себе викликав. Вони з першого дня змушували тата відмовитися від адвоката. Тобто мета у них була одна – позбутися нашого адвоката: вони говорили: зізнайтеся і візьміть нашого адвоката. Мабуть, у них завжди так. Тиснули, намагалися заткнути нас, щоб ми нічого не сказали нашим родичам у Грузії. Сказали нам, що ми повинні тихо і мовчки сидіти.

– Як Ви самі вважаєте, навіщо завели таку справу і чому звернули увагу на Вашого батька?

– Чесно кажучи, це залишається загадкою для нас всі ці два роки. Було багато версій, думали, що на роботі могли «підставити», може, політики у нас вирішили народ залякати і вибрали тата жертвою... Ми досі не знаємо, чому саме він. Коли я з ним розмовляла, він також як і ми був шокований, не розумів, чому саме він. Сидить і сам розмірковує, – говорить Юлія.

Журналіст, правозахисник, член Громадської спостережної комісії Москви Зоя Свєтова розповіла Радіо Свобода про можливі причини шпигуноманії в Росії, її жертви і методи захисту:

– Впродовж останніх двох років велика кількість вироків, які ми фіксуємо в Москві і регіонах, як мені здається, пояснюється дуже просто. Путін прийшов до влади 16 років тому, і невідомо, коли він піде. Разом з ним до влади прийшла корпорація ФСБ/КДБ, і їх чекісться ментальність нікуди не поділася. Звичайно ж, завжди шукають ворогів і «держзрадників». Тільки в Москві минулого року у справі про держзраду були заарештовані понад двадцять осіб. І це виключаючи ті, хто проходить за статтею 276 Кримінального кодексу Росії, тобто іноземці, звинувачені у шпигунстві. Кілька років тому був змінений закон і тепер за статтею 275 Кримінального кодексу Росії за «держзраду» можна залучати людей, які не мають ніякого допуску до державної таємниці. Тобто можна залучати людей абсолютно різних професій.

Ми бачили знамениту справу багатодітної матері Давидової, яку звинувачували в зраді, справу Петра Парпулова, авіадиспетчера з Сочі, якому дали 12 років за держзраду, справу Валерія Селянина, підприємця, якого засудили на 15 років. Також була справа Геннадія Кравцова, який, будучи колишнім співробітником ГРУ, в пошуках роботи послав резюме до Швеції. Він теж не розкривав жодної держтаємниці, але йому спочатку дали 14 років, потім Верховний суд скоротив термін до 6 років. І ось таких справ багато, я просто перерахувала ті, про які є хоч якась інформація.

Біда справ про держзраду і шпигунство полягає в тому, що ми не знаємо, в чому цих людей звинувачують. Тому що справи засекречені, адвокати і самі підсудні про них рідко розповідають, і ми не знаємо, чи дійсно людина скоїла щось, чи це плід уяви спецслужб.

– Як в таких умовах суспільство може чинити опір?

– У нас є позитивний приклад – історія Світлани Давидової. Це якраз приклад того, як суспільство чинило опір. Її чоловік не став мовчати, а відразу ж написав про це в соціальних мережах, став розповідати журналістам про те, що трапилося. Піднявся дуже великий галас, все суспільство стало на її захист. Її звільнили через півтора місяці, і тепер Світлана Давидова повністю реабілітована. Але це – унікальний випадок, інших таких ми не знаємо. Люди, про яких ми чули, отримують дуже великі терміни, навіть незважаючи на те, що вони визнають свою провину.

Є приклад Максима Людомирського, вченого і підприємця, у якого була фірма, пов'язана з літакобудуванням. Йому дали 9 років, він визнав свою провину. Ні його родичі, ні його адвокат нічого не розповідали журналістам. Відомий випадок, коли в Краснодарі засудили одну жінку: вона повідомила в Грузію про те, що Росія збирається воювати, що російські війська направляються до кордону. Це приблизно те ж, що і в справі Давидової, тільки це сталося раніше, і її посадили. Коли людину арештовують за цією статтею, слідчі пропонують їй адвоката за призначенням, і, як правило, ці адвокати стають «другими слідчими» для обвинуваченого.

Необхідно домагатися, щоб був свій адвокат, який буде знати, як можна витягти людину на перших стадіях слідства. Це дуже поширена схема, коли людину заарештовують, садять в одиночну камеру на десять днів, висувають їй сфабриковану справу. Вона, звичайно, приголомшена і в цей момент їй підсовують адвоката за призначенням. Адвокат каже, що краще зізнатися, щоб пом'якшити вирок і людина починає погоджуватися, підписувати все, що їй підсунуть. Всі ці методи добре відпрацьовані, люди ламаються, погоджуються зі звинуваченнями і потім дуже важко відіграти все назад. Головна зброя тут – гласність. Не треба вірити слідчим, бо завжди обдурять, і дадуть великий термін, навіть якщо людина визнала провину.

– Чому обвинувачені за цією статтею, їхні родичі та захисники часто мовчать?

– Тому що їх дуже сильно залякують. Адвокати дають підписку про нерозголошення, вони бояться, що якщо вони щось розкажуть, то на них теж заведуть справу. Родичів залякують тим, що на них теж заведуть справу. Я впевнена, що більшість цих справ – звичайно ж, «дуті».

– Як Ви вважаєте, чому Верховний суд підтвердив вирок Парпулову, незважаючи на розголос і суспільну підтримку, чому він не став другою Давидовою?

– Все це існує в рамках шпигуноманії для того, щоб люди боялися, не спілкувалися з іноземцями. Дуже часто такі справи порушуються за доносом. Верховний суд же не розбирається в суті цих справ, тому що така політика. Єдиний випадок, коли суд знизив термін покарання – справа Кравцова. Людина подала резюме в іноземну компанію, написала, що колись працювала в ГРУ, ніяких секретів не розголошується. Мабуть, Верховний суд розумів, що його потрібно виправдати, але ж у нас ніколи не виправдовують, і йому просто знизили термін, «зрізали» вісім років. Ось таке виправдання по-російськи. Зараз виходить багато документальних книг про те, хто такі справжні шпигуни. Але в цих справах немає нічого шпигунського, як правило, це якісь провокації і відомості, які давно вже не є держтаємницею. Складно ловити справжніх шпигунів, а сфабрикувати справу не так важко: оскільки це все секретно, то суспільство і не перевірить. За це дають зірочки, а співробітники повинні давати план.

– Невже люди у владі не розуміють, що Росія вже проходила всю цю планово-розшукову історію?

– Влада нічого не розуміє, влада бореться з ворогами. І силовики борються як можуть, виконуючи це замовлення влади. Виходить, що будь-який громадянин, який зачіпає болючі теми для держави, потрапляє в групу ризику. Тут і авіадиспетчер, і підприємці, і поліцейські, і вчені. Звичайно, хотілося б дізнатися більше про ці справи, але ми зможемо зробити це не скоро. Може, лише коли ці люди звільняться і якщо вони захочуть про це говорити.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода