Доступність посилання

07 грудня 2016, Київ 22:26

«Бульбобандерівці»: науковці досліджують історію білорусів у лавах УПА


Листівка УПА із архіву Служби безпеки України

Листівка УПА із архіву Служби безпеки України

Білоруська редакція Радіо Свобода продовжує вивчати матеріали з нещодавно відкритих архівів СБУ про участь білорусів у війнах за незалежність України

Олена Литвинова

У Білорусі, як і в більшості пострадянських країн, навколо діяльності Української повстанської армії та Організації українських націоналістів у воєнні та повоєнні роки (1939-1954) з радянських часів залишилося багато легенд і міфів. Тому іноді складно повірити, що цей рух складався з тисяч реальних доль, бажань і прагнень конкретних людей, в тому числі і білорусів. Їхні імена тільки зараз стають відомими завдяки дослідженням українських істориків.

Ігор Бігун

Ігор Бігун

За словами Ігоря Бігуна, історика з Центру досліджень визвольного руху, присутність білорусів в українському визвольному русі обумовлена насамперед тим, що цей рух розвивався на землях, які межують з Білоруссю – у Волинській і Рівненській областях. Мережа ОУН і загонів УПА діяла і на території сучасної Брестської області.

Етнічні білоруси теж досить часто, порівняно з іншими національностями, фіксуються в рядах УПА і навіть в підпіллі ОУН

– Не завжди можна відрізнити національність бійців ОУН-УПА, джерела не дають такої можливості – з’ясувати, чи була людина етнічним білорусом, чи українцем. Однак і етнічні білоруси теж досить часто, порівняно з іншими національностями, фіксуються в рядах УПА і навіть в підпіллі ОУН.

У 1939 році осередки ОУН, які діяли на етнічних білоруських землях, були підпорядковані Поліському повітовому проводу (проводами називалися керівні органи ОУН – ред.) – це сучасна Брестська область. В українсько-білоруському Поліссі діяло і ще одне невелике військове формування – Поліське лозове козацтво: деякі члени ОУН на чолі з Петром Башуком утворили озброєний загін з 200 осіб.

У період безвладдя, за часів німецько-польської війни, коли польська держава вже розвалювалася, влади не існувало, а Червона армія ще не встигла прийти на ці землі, вони на кілька годин чи навіть днів захопили, зокрема, Дорогичин.

Після радянської окупації це формування розцвіло, діяльність проти Радянського Союзу його учасники продовжили в підпіллі. Тоді ОУН ще була єдина. А вже з 1940 року вона розкололася на дві окремі організації – «бандерівців» і «мельниківців».

Бандерівці, готуючи свою революцію – повстання проти Радянського Союзу, спиралися на співпрацю з іншими народами, як вони говорили, поневолені Москвою. У тому числі розраховували і на допомогу білорусів. Степан Бандера на своїх нарадах акцентував увагу саме на співпраці з білорусами. У 1941 році, коли Німеччина напала на Радянський Союз, то бандерівці, намагаючись відновити українську державність, створюючи адміністрацію і власне військо, поширювали листівки білоруською мовою. Однак німці швидко придушили всі подібні спроби, і бандерівці змушені були піти в підпілля і розвивати вже антинімецький рух опору. З початку 1943 році рух вже оформився в Українську повстанську армію.

– І саме в цей час білоруси починають з'являтися в загонах УПА? Як вони потрапляли в цю армію?

– Найпоширеніший шлях – з радянського полону. Переважно з таборів для військовополонених на території Західної України – у Володимир-Волинському, Дубні та інших. Втікачі з таборів і опинялися серед українських повстанців. Або, щоб врятувати життя, йшли на службу до німців в різні допоміжні або поліцейські підрозділи, і вже з цих німецьких формувань дезертирували і приходили на службу в УПА.

Всього в лавах УПА воювали представники 26 різних етносів. Бандерівці намагалися використовувати присутність іноземців в своїх лавах, щоб пропагувати ідеї спільного фронту поневолених народів – загального фронту боротьби проти німецького і радянського імперіалізму

Білоруси почали формувати серед українських повстанців свою, так би мовити, діаспору. Всього в лавах УПА воювали представники 26 різних етносів. Бандерівці намагалися використовувати присутність іноземців в своїх лавах, щоб пропагувати ідеї спільного фронту поневолених народів – загального фронту боротьби проти німецького і радянського імперіалізму. Це вони підкреслювали у своїй пропаганді.

Українські повстанці не були шовіністами, вони брали допомогу інших народів і в міру своїх сил намагалися направити їх також на боротьбу проти двох імперій за свою незалежність

21-22 листопада 1943 року в селі Ілляшівка Острозького району Рівненської області вони провели конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії. Там зібралося 39 делегатів від 13 народів. Білоруську делегацію представляли капітан Єрмакович і старший лейтенант Малиновський. Вони представляли Білоруську незалежну партію, яка в той час діяла на Поліссі. Саме на цій конференції була розроблена ідея спільного фронту і схвалене звернення до всіх народів, поневолених Берліном і Москвою, із закликом боротися за свої національні держави на своїх територіях і проводити визвольні революції. Звичайно, ми не можемо говорити про якийсь глобальний вплив цієї події. Навіть не думаю, що вона мала якесь відлуння на землях Білорусі. Але ця подія дійсно показує, що, по-перше, іноземці, в тому числі і білоруси, були в Українській повстанській армії, а по-друге, що українські повстанці не були шовіністами, вони брали допомогу інших народів і в міру своїх сил намагалися направити їх також на боротьбу проти двох імперій за свою незалежність.

– Чи проводила УПА спеціальні компанії, щоб залучати білорусів до своїх лав?

– Відомо, що в 1943 році була випущена листівка, чи навіть брошура на декількох сторінках, під назвою «За що бореться Українська повстанська армія». Вона була написана білоруською мовою і містила короткий виклад програмних ідей УПА.

Українські повстанці закликали білорусів до боротьби

Ще один подібний зразок пропаганди і повстанської агітації – російськомовна листівка «Білоруси», видана в 1944 році. У ній українські повстанці зверталися до білорусів, проводили аналогії між Радянським Союзом і Російською імперією як державами, які просто захоплювали чужі землі, в тому числі і Білорусь, позбавляючи білорусів власної національної ідентичності, грабуючи національні багатства і ресурси. Відповідно українські повстанці закликали білорусів до боротьби.

– Чи вдавалося білорусам досягти високих керівних посад у складі Української повстанської армії?

В основному білоруси представлені в рядовому і середньому складі УПА і ОУН

В основному білоруси представлені в рядовому і середньому складі УПА і ОУН.

Боротьба УПА і ОУН в підпіллі на білоруських землях тривала аж до початку п'ятдесятих років. Білоруси взяли активну участь в українському визвольному русі як на українських, так і на білоруських землях. І боролися відчайдушно

Боротьба УПА і ОУН в підпіллі на білоруських землях тривала аж до початку п'ятдесятих років. Останню групу повстанців органи держбезпеки ліквідували 6 лютого 1951 року в Іванівському районі Брестської області. Тому ми можемо стверджувати, що білоруси взяли активну участь в українському визвольному русі як на українських, так і на білоруських землях. І боролися відчайдушно, про що свідчить тривалість цієї боротьби, адже навіть не на всіх українських землях визвольна боротьба УПА змогла дотерпіти до початку 50-х років. Це досить довго, і це привід для того, щоб, по-перше, пам'ятати цих людей, а по-друге, пишається ними.

– Сучасні білоруси, які змагаються на Донбасі, також використовують псевдоніми. Чи можна говорити, що традиції визвольного руху тривають?

– Ця традиція почалася з підпілля Української військової організації, яка була попередницею ОУН в 20-х роках минулого століття. Щоб ефективно протистояти польській контррозвідці і поліції, кожен підпільник мав псевдонім, і через це владі набагато важче було дізнатися його особисті дані, про те, де він живе, про його родичів, друзів і так далі. Ймовірно, вони дбали про свою безпеку. Далі ця традиція перейшла і в Українську повстанську армію. Зараз це елемент загальновійськовий традиції: позивні використовуються для радіообміну, і, крім того, в боях набагато легше користуватися короткими іменами, коли все вирішують секунди. До того ж, таким чином сучасні солдати намагаються застерегти своїх рідних від можливої помсти з боку ворогів.

– Мабуть, ще є шанс почути нові білоруські імена активістів українського визвольного руху?

Сподіваюся, що в майбутньому можна буде видати такий мартиролог або біографічний довідник саме білорусів, які брали участь в українському визвольному русі, які загинули чи постраждали, бо підтримували його

– Безумовно. Те, що я розповів, вдалося з'ясувати під час загального дослідження визвольних змагань, тому що ця інформація про білорусів не згрупована в якусь окрему папку чи справу, яку можна подивитися. А оскільки процес досліджень майже нескінченний, тому будуть і нові білоруські прізвища. Сподіваюся, що в майбутньому можна буде видати такий мартиролог або біографічний довідник саме білорусів, які брали участь в українському визвольному русі, які загинули чи постраждали, бо підтримували його.

Повний текст матеріалуна сайті Білоруської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG