Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:34

Нове життя переселенки: від травми втрати до втілення мрій


«Мене врятувала ідея, що я хочу нести життя людям» – Світлана Шпак

Травма втрати – це те, що переживають всі вимушені переселенці. Психологи зазначають, що мінімальний термін для реабілітації – півроку, а в середньому – рік. Та переважна більшість переселенців зі сходу України після адаптації починають бачити можливості для нового життя. Крізь які труднощі доводиться проходити зі свого досвіду знає Світлана Шпак, жителька Луганської області. Вона відкрила свій центр розвитку і відновлення людини за дуже незвичайною методикою. Але перед цим Світлані довелося виснажено працювати і переїжджати від одного міста до іншого.

Світлана Шпак

Світлана Шпак

Центр відновлення та розвитку людини, який заснувала Світлана Шпак, – це маленька кімната, зі стелі якої звисають троси та карабіни, посередині кімнати висить гамак, а навколо – чимало приладдя, наче для фітнесу. Кабінет нагадує міні-клас з підготовки акробатів чи гімнастів. Проте займатися тут можуть всі, незалежно від віку. Часто приходять родинами.

«Тут можна побачити такі інструменти, як альфа-гравіті, бета-гравіті – це такий інструмент, в якому є мотузочки, сандалі та все, що треба людині для початку розвитку свого тіла, свідомості й для того, щоб стати повноцінним в сенсі контролю емоцій, відчуття свого тіла та життя. Багато хто втрачає це відчуття життя, в когось причиною є сильні потрясіння, як, наприклад, було в мене та багатьох людей, які виїхали. В цьому центрі ми повертаємо до себе, повертаємо впевненість у собі, розкриваємо творчі здібності, відновлюємо спілкування один з одним», – пояснює призначення обладнання Світлана Шпак.

«Залежно від того, яка людина приходить, завжди можна чимось допомогти»

Цю методику Світлана Шпак почала вивчати, коли ще викладала дітям у Луганську хореографію. Вона працювала у великому колективі, який невпинно радував перемогами. Тож на мирній землі з таким досвідом знайшла роботу без проблем, але не змогла працювати з іншими дітьми, бо занадто скучила за своїми.

Ще коли була в Луганську, я побачила альфа-гравіті, і мені захотілося вивчити цю методику та привезти своїм діткам. Ця практика об’єднує і хореографію, і театр, і здоров’я, і тілесно-орієнтовану терапію, й езотерику

«Я загорілась ідеєю. Ще коли була в Луганську, я побачила альфа-гравіті, і мені захотілося вивчити цю методику та привезти своїм діткам, як можливість відновлення для дітей та дорослих, які серйозно займаються спортом. Хореографія – це теж спорт. Мене врятувала ідея, що я хочу нести життя людям, і собі в тому числі. Ця практика об’єднує і хореографію, і театр, і здоров’я, і тілесно-орієнтовану терапію, й езотерику, бо вона працює з енергетичними тілами. Залежно від того, яка людина приходить, завжди можна чимось допомогти», – каже переселенка.

У програмах для переселенців та грантових конкурсах Світлана участі не брала. Починала свою справу зі створення центру з одного комплекту мотузок та сандалів.

«Починала я в Дніпропетровську, потім я поїхала до Москви, туди приїхала з цим же одним комплектом. Я поїхала до своєї сестри і ми разом розвивали цей напрямок, теж самотужки. Потроху ми купували ще комплекти. Далі я все залишила своїй сестричці з чоловіком, взяла знову один комплект і приїхала до Києва», – згадує переселенка.

В Москву до сестри Світлана перевезла хвору матір, якій там зробили операцію.

«Москва – чудове місто, але в Київ я закохалась»

Ще з дитинства я була патріоткою. Багато вивчала історію України, багато фактів, про які не пишуть у підручниках

«Я дуже скучала. Москва – чудове місто, але в Київ я закохалась. Ще з дитинства я була патріоткою. Багато вивчала історію України, багато фактів, про які не пишуть у підручниках, мені дуже пощастило із вчителями. Починаючи з 5-го класу я дуже глибоко вивчала Трипілля і все, що було до того», – зізнається Світлана.

Згодом подію, яка змусила Світлану покинути рідне місто і улюблену роботу, вона почала сприймати як поштовх до дій. Довелося подолати свої страхи і присвятити себе новій справі.

Я сприйняла ці події як можливість рухатися далі. Проблеми є завжди. Питання в тому, як на них дивитись і як вирішувати

«Я сприйняла ці події як можливість рухатися далі. Я взяла це як ресурс до розвитку і можливість пізнати інших людей, досягти чогось більшого і рухатися вперед. Мені здається, це дуже важливо для кожного – не залишатися в своєму руслі. Проблеми є завжди. Питання в тому, як на них дивитись і як вирішувати», – стверджує засновниця Центру.

Світлана розповідає, що планує розширювати центр та відкривати його філіали не лише в Україні, а й у Європі.

Чого не можна казати переселенцям – поради психолога

Травму втрати переживають всі переселенці, зазначає психолог Аліна Котенко.

На новому місці, особливо якщо людина переїжджає не до рідних, ця травма втрати найбільш виразна. Аби це пережити, необхідно мінімум півроку

«На новому місці, особливо якщо людина переїжджає не до рідних, немає друзів та звичних зв’язків, ця травма втрати найбільш виразна. Аби це пережити, необхідно мінімум півроку, а максимальний термін може затягуватися, залежно від того, в якому фізичному та психологічному стані людина, куди вона переїхала та як її прийняли на новому місці. Це може бути 2 роки, а іноді й більше», – зазначає психолог.

Переважна більшість переселенців, яких консультує Аліна Котенко, врешті сприймають зміну обставин як можливості. Таке сприйняття виникає після того, як вони оговтуються від психологічної травми, здебільшого в молодих людей.

Людей, які перебувають у стані адаптації, ні в якому разі не можна порівнювати з іншими, особливо з тими, в кого, на ваш погляд, більше горе, каже психолог. Також радить утриматись від звинувачувальних реплік, наприклад, «ви мали себе захищати», «ви самі дозволили подіям так розвиватись». Натомість перша психологічна допомога – це спроможність вислухати людину без оцінок, радить спеціаліст.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG