Доступність посилання

logo-print
06 грудня 2016, Київ 20:10

«Медіа перебувають на стадії становлення, якщо говорити , зокрема, і про фінансову складову» – експерт

Українська журналістика як інститут сьогодні знаходиться в перехідному стані, вважає політолог Олеся Яхно. Головною ознакою цього періоду є дифузність – коли медіа переплітаються з політикою та бізнесом. Про стан та роль журналістики сьогодні експерт розповіла в інтерв’ю Радіо Свобода.

– На Ваш погляд, журналісти в Україні після першого і особливо другого Майдану стають 4-ю владою?

Олеся Яхно

Олеся Яхно

– Я б хотіла привітати наших журналістів зі святом. Як ми знаємо спочатку було слово. По-друге, журналістика як «четверта влада», якою вона має бути і я вважаю, що сьогодні вона, до речі, як і багато інших наших відомств і гілок влади, знаходиться в певному перехідному стані. З одного боку ми пам’ятаємо, що до першого Майдану, коли журналістика була в певній мірі контрольована, може більш орієнтована на одну вертикаль влади – президентську. Після Майдану першого і другого у нас немає контролю державного, але майже всі медіа належать, за винятком «Першого суспільного» і ще кількох радіокомпаній, належить приватним власникам. Тому виходячи з цього, у нас є певна конкуренція, як в політиці, так само вона є в медіа.

Проблема в тому, щоб самі журналісти ставали подекуди вище над поточними політичними скандалами

Я думаю, що основна проблема наших ЗМІ, наших журналістів не в тому, що може бути цензура десь зверху, державна чи з боку власника, або якась зарегульованість, а все-таки проблема в тому, щоб самі журналісти ставали подекуди вище над поточними політичними скандалами. Їх, звичайно, потрібно висвітлювати, але, мені здається, інколи треба на три кроки бути попереду і тоді, до речі, і питання, і позиція будуть гострішими.

Але загалом я вважаю, що це певний період перехідності, коли ми маємо певну дифузність: коли в нас політика, бізнес, медіа, соціологія, політологія так чи інакше між собою переплітаються. І це не ознака гарного чи поганого, морального чи неморального політика, журналіста, соціолога чи політолога. Це ознака того, що у нас дуже слабка інституційність. Інститути влади і суспільства. І медіа – це безумовно окремий інститут, вони все-таки ще перебувають на стадії становлення, якщо ми говоримо в тому числі і про фінансову складову.

Медіа, які теж знаходяться на певному перехідному етапі, мають здебільшого ті самі проблеми, які притаманні іншим інститутам

Тому в цьому сенсі я б сказала, що медіа, які теж знаходяться на певному перехідному етапі мають здебільшого ті самі проблеми, які притаманні іншим інститутам, які знаходяться в цьому перехідному періоді. Інколи ми бачили, до речі, коли багато свободи, коли ніхто не обмежує, як ця свобода використовується.

– Ви берете участь у політичних ток-шоу в Москві. Справді, між Росією та Україною кардинальна відмінність у роботі журналістів? Чи в Україні хоч і в значно менших масштабах, але преса теж маніпулює?

– Тут є інша проблема: ми повинні розуміти, що у нас технічно немає ресурсів. Українських телеканалів немає на окупованому Донбасі, їх, до речі, немає і в Східній Європі. Взагалі іномовлення нашого немає, ми маємо обмежені ресурси, це по-перше. А по-друге, на рівні тактики, конфлікт недарма називають гібридним, тому що, з одного боку, йде війна, яка вимагає ситуації «друг-ворог», де ми не можемо загравати і казати, що ми маємо бути толерантними і таке інше. А з іншого – ми маємо якусь частку суспільства, якщо ми говоримо про схід і частково південь, яка не довіряє, яка розчарована в окупованих територіях, в Росії, але вона не довіряє й Києву. І тому тут така позиція: якщо ми хочемо привернути усе-таки цих громадян, чорно-біла тактика «друг-ворог» теж не працює.

Для України дійсно є певні складнощі навіть на рівні змістовному: як правильно вибудовувати свою інформаційну політику, вже не кажучи про ресурси

У цьому сенсі для України дійсно є певні складнощі навіть на рівні змістовному: як правильно вибудовувати свою інформаційну політику, вже не кажучи про ресурси. Але, звичайно, ми не можемо порівнювати, тому що російська журналістика ввійшла в ту стадію, коли її не можна вже назвати журналістикою. Це та стадія, коли не лише є дуже специфічна пропагандистська інтерпретація фактів, а коли підробляються самі факти. От останній скандал з французькою програмою, коли начебто збиралися коментарі від французьких громадян, а насправді вписувався інший текст, я особисто сама спостерігала, коли в статті «Таймс» в російському перекладі на першому каналі дописувалися фрази, яких в реальності не існувало. Тому жахливим є факт переінтерпритації в певному пропагандистському ключі, це вже навіть не пропаганда.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG