Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 21:17

Як НАТО насправді спровокувало Путіна – коментар у Reuters


Президент Росії Володимир Путін

Президент Росії Володимир Путін

Блискавична окупація Криму Путіним і сфабриковане повстання в Східній Україні застали НАТО зненацька – колумніст Люсьєн Кім

У Польщі розпочалися багатонаціональні військові навчання – наймасштабніші за понад десятиліття. Програма вишколу «Анаконда-16», у якій беруть участь 31 000 військовослужбовців з понад 20 країн світу, у тому числі з України, покликана продемонструвати єдність і швидкість реагування сил НАТО напередодні саміту Альянсу у Варшаві. Збройні сили США відіграють ключову роль у цих навчаннях. Американський механізований полк, що базується в Німеччині, буде імітувати місію з порятунку країн Балтії від нападу з боку Росії.

Навчання стартували через кілька тижнів після того, як Сполучені Штати запустили першу з двох спірних систем протиракетної оборони (ПРО) в Східній Європі. Наступного року Пентагон планує в чотири рази збільшити військові витрати в Європі до 3,4 мільярда доларів і розгорнути бронетанкову бригаду в країнах Східної Європи на ротаційній основі – крім додаткових сил НАТО, які будуть розміщені в Польщі та країнах Балтії.

Реакція Кремля на «Анаконду-16» передбачувана, – пише журналіст Люсьєн Кім у колонці ​в інформаційному агентстві Reuters. Російський президент Володимир Путін вже пригрозив Румунії за участь у протиракетному щиті США (ПРО). Великомасштабні маневри лише підживлять побоювання Кремля про те, що Росія нібито оточена ворожими силами. Супротивникам війни в Європі також не доведеться довго шукати нових підтверджень американської войовничості.

Кремль і його союзники відповідають, що вторгнення в Україну було необхідним, щоб випередити невблаганне наближення очолюваного США Альянсу до Росії

Посилення протистояння нагадує куряче яйце-головоломку. НАТО стверджує, що повернення до політики стримування є сумним наслідком нападу Путіна на Україну в 2014 році. Кремль і його союзники відповідають, що вторгнення в Україну було необхідним, щоб випередити невблаганне наближення очолюваного США Альянсу до Росії. Всі дебати щодо українського конфлікту починаються і закінчуються питанням про роль НАТО, аргументує Кім.

У випадку України, НАТО – лише відволікаючий маневр. Членство колишньої радянської республіки в Альянсі ніколи не розглядалося серйозно, і до російського вторгнення ідею приєднання до НАТО ледь підтримувала п’ята частина українців.

Альянс фактично піддався Кремлю, коли у 2008 році Німеччина та Франція заблокували прямий шлях Грузії та України до членства. Вже через кілька місяців після того Росія окупувала два сепаратистські регіони Грузії як прелюдію до анексії Криму і створення двох маріонеткових держав у Східній Україні. Щоб стати членом НАТО, у країни-кандидата не повинно бути будь-яких невирішених територіальних суперечок.

Легко забути, що саме возз’єднана Німеччина спочатку наполягала на розширенні НАТО в перші роки після розвалу Радянського Союзу в 1991 році

Легко забути, що саме возз’єднана Німеччина спочатку наполягала на розширенні НАТО в перші роки після розвалу Радянського Союзу в 1991 році. Мова не йшла про якусь диявольську змову Пентагону. Питання гаряче обговорювалося по обидва боки Атлантичного океану. Незважаючи на те, що колишній радянський лідер Михайло Горбачов був стривожений тріумфалізмом Заходу після закінчення «холодної війни», він назвав обіцянки західних лідерів не розширювати НАТО «міфом».

Німці перебували на передовій лінії «холодної війни» більше чотирьох десятиліть, тому вони прагнули розширити безпековий щит НАТО на схід настільки, наскільки це було можливим. Захід діяв під наївним припущенням, що Росія так само хоче, щоб нові незалежні країни Східної Європи перетворилися на стабільні, процвітаючі демократії. Але насправді Кремль – ще до Путіна – волів бачити на цьому місці буферну зону слабких, роз’єднаних клептократій, без шансу приєднатися до західних інституцій і стати прикладом для Росії.

Опинившись після Другої світової війни в пастці радянської сфери впливу, поляки, литовці, чехи й угорці скористалися найкращим гарантом безпеки, який був їм доступний

Люсьєн Кім вважає, що «розширення» – не найкраще слово, щоб окреслити процес поповнення НАТО, оскільки припускає, що дванадцять східноєвропейських країн, які приєдналися до Альянсу з 1999 року, були якось пасивно залучені до його складу. Опинившись після Другої світової війни в пастці радянської сфери впливу, поляки, литовці, чехи й угорці скористалися найкращим гарантом безпеки, який був їм доступний. Зрештою, рішення про вступ до НАТО було винесене суверенними, демократичними державами тому, що вони не могли захистити себе, але збереження нейтральності не було прийнятним для них варіантом.

Москва не приречена на протистояння з Заходом, заявляє колумніст. Росія була союзником західноєвропейських держав протягом понад 200 років. У 2000 році, коли він кандидував на перший термін на посаді президента, Путін заявив, що не бачить в НАТО ворога і не виключає можливості приєднання до Альянсу – як рівного. Останні слова є ключем до розуміння тієї люті, яку він відчуває до НАТО сьогодні.

З точки зору Кремля, набагато краще бути гідним суперником, ніж бути ігнорованим

З точки зору Кремля, набагато краще бути гідним суперником, ніж бути ігнорованим. На жаль, зазначає Кім, прихід до влади Путіна збігся з президентством Джорджа Буша-молодшого, якого мало цікавили почуття як друзів, так і ворогів. Пропозиціям Путіна було дано відсіч. Перед обличчям войовничої однобічності Буша, членство Москви в Раді Безпеки ООН, G8 і Раді Росія-НАТО виявилося марним.

Зацікавлення Буша Східною Європою, в основному, було пов’язане з бажанням винагородити країни, що приєдналися до його «коаліції за бажанням» в ході війни в Іраку. Він надавав їм членство в НАТО, або обіцяв розмістити на їх території елементи планованої США системи з перехоплення ракет, запущених з Близького Сходу.

Коли в 2009 році президентом США став Барак Обама, йому довелося викопуватися з-під завалів катастрофічної зовнішньої політики Буша, пише Люсьєн Кім. Він звертає увагу на те, що тоді новий президент оголосив «перезавантаження» (фактично, на представленій символічній кнопці помилково написано «перевантаження» – ред.) у відносинах з Росією і заморозив плани з розміщення систем ПРО в Східній Європі.

Остаточно Обама схвалив модифікований варіант ракетного щита Буша, оскільки відмовитися від проекту, в який були залучені союзники зі Східної Європи, було складно з політичної точки зору.

Спочатку Обама хотів співпрацювати з Путіним з питань, які представляли спільний інтерес, і продовжувати ігнорувати його скрізь, де було можливо. Американський президент не зумів належним чином оцінити постімперські фантомні болі, які досі переслідують Росію.

Коли Обама говорив про майбутнє без ядерної зброї, Путін чув: Росію треба позбавити єдиного надійного засобу стримування

Коли Обама говорив про майбутнє без ядерної зброї, Путін чув: Росію треба позбавити єдиного надійного засобу стримування. Коли Білий дім зробив поворот у бік Азії і в 2013 році вивів останній американський танк з Німеччини, Кремль побачив в цьому зниження рівня відданості США до Європи.

Блискавична окупація Криму Путіним і сфабриковане повстання в Східній Україні застали НАТО зненацька. Навіть якщо східні європейці побоювалися намірів Москви, інші члени Альянсу були схильні розглядати Росію як сварливого сусіда, а не прихованого ворога.

За словами колумніста, зусилля НАТО щодо забезпечення безпеки східних союзників шляхом розміщення ротаційних сил США чи Німеччини – перший критично важливий крок у напрямку відновлення балансу в Європі. Проте, підкреслює Люсьєн Кім, протиракетна оборона – це політичний футбол, який не становить для Росії реальної загрози. Країни Східної Європи використовують її, щоб домогтися розміщення на їх території американських військовослужбовців, хоча Кремль може роздути з цього загрозу оточення.

Сполучені Штати, можливо, спровокували Путіна, ігноруючи його, ставлячись до нього зверхньо або недбало – але ніяк не своєю войовничістю. Саме тому НАТО настільки завзято намагається надолужити згаяне, пише у колонці інформагентства Reuters журналіст-коментатор Люсьєн Кім.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG