Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:02

Авдіївка: день у машині «швидкої» з медиками-добровольцями


Водій з екіпажу медиків-добровольців витягує ноші з реанімобіля

Водій з екіпажу медиків-добровольців витягує ноші з реанімобіля

Промзона на околиці Авдіївки вже багато місяців залишається чи не першим місцем у зоні бойових дій за кількістю втрат

За повідомленнями зі штабу АТО, за минулу добу в зоні бойових дій поранень зазнали четверо військових, один боєць загинув. Чи не основним «джерелом» так званих «200-х» та «300-х» вже багато місяців у зоні бойових дій залишається авдіївська промзона. Через брак техніки для евакуації та надання першої невідкладної допомоги солдатам та місцевим жителям, які теж постійно потерпають від обстрілів, військові змушені звертатись до медиків-добровольців. Щоб не витрачати зайвий час на збори та постійно бути готовими до виїзду, імпровізованим штабом в Авдіївці медики-волонтери зробили поруйновану мінами дев’ятиповерхівку на околиці міста. Від порогу будинку до найгарячішої точки бойових дій – 7 хвилин у машині «швидкої».

Радянська дев’ятиповерхівка на околиці Авдіївки з легкістю могла б доповнити пейзажі залишеної людьми після Чорнобильської трагедії Прип’яті. Розташування будівлі визначило її майбутнє. Тепер, на початку третього року бойових дій на Донбасі, серед її мешканців здебільшого солдати. У дворі – військовий транспорт.​

На поріг одного з під’їздів будинку з великим рюкзаком у руках поспіхом виходить чоловік у військовій формі, проте без зброї. 31-річний В’ячеслав Рибак працює в зоні бойових дій з зими 2015 року, але ще жодного разу не стріляв і навіть не тримав у руках зброю. Він – медик-волонтер на війні. Працює у бригаді швидкої допомоги в Одесі і, щоб потрапити в Авдіївку, мусив узяти відпустку на основній роботі.

«Це якоюсь мірою залежність, коли ти вже вхопив цього адреналіну, потім уже шукаєш сам гострих відчуттів. Це чіпляє і залишається в тобі. А згодом ти хочеш ще і ще. Повноцінного посттравматичного синдрому я за собою не помічав. Але після повернення додому є відчуття, що от там було по-справжньому, там було найяскравіше і справжнє життя. А тут, у тилу, все якесь не таке», – зізнається медик-волонтер.

Пошкоджена обстрілами дев’ятиповерхіка в Авдіївці, де розташувались медики-добровольці

Пошкоджена обстрілами дев’ятиповерхіка в Авдіївці, де розташувались медики-добровольці

До будинку під’їжджає «Газель». Це «карета швидкої» медиків із 58-ї бригади, що служать зараз в Авдіївці. Сьогодні В’ячеслав працює з ними в екіпажі – двоє медиків і водій. Неподалік «промки» у двір місцевого жителя влетіла міна.

«Такі реалії місцевих жителів. Люди, врешті-решт. звикають до всього. Вони звикли до того, що тут стріляють, що може щось прилетіти. Вони, в принципі, перестають звертати на це увагу», – пояснює тутешні реалії В’ячеслав.

«Одразу почув, що уламки влучили в шию і ногу» – житель Авдіївки

Поранений – пенсіонер Володимир. Міна розірвалась за п’ятдесят метрів від нього і дрібні уламки потрапили в ногу, спину та шию. Вже в машині медиків чоловік пояснює, як усе трапилось.

Медики надають першу допомогу пораненому уламками міни жителю Авдіївки

Медики надають першу допомогу пораненому уламками міни жителю Авдіївки

«Був на городі, почався обстріл. Чую – свистить. Я присів, а воно у дворі бахнуло. Одразу почув, що уламки влучили в шию і ногу. Кров пішла, я рукою шию закрив. Хотів бігти в дім за телефоном, але подумав, що можу втратити свідомість. Тому вистрибнув на вулицю», – далі чоловік іще зміг дійти до блокпосту військових, де йому і надали першу допомогу.

В’ячеслав Рибак – член добровольчого об’єднання медиків під назвою «Госпітальєри». Починали свою роботу як підрозділ «Правого сектору», що займався саме медичною допомогою добровольцям. Після розколу в організації «Госпітальєри» залишились із Дмитром Ярошем та його «Українською добровольчою армією». Зараз, розповідає В’ячеслав, медичний підрозділ переживає не найкращі часи.

Основна причина – травма засновника та ідейного натхненника «Госпітальєрів» Яни Зінкевич. Наприкінці минулого року волонтерка потрапила у важку автомобільну аварію і досі перебуває на реабілітації. За відсутності двигуна об’єднання на передовій із півдесятка залишився один екіпаж медиків-добровольців.

«У першу чергу вижити повинен я» – медик

Відтак навантаження на них добряче зросло. Не минуло й години, як В’ячеслава вдруге забирає вже знайома «Газель». Цього разу поранений військовий із «промзони». Скалкові поранення ніг. Зараз волонтери працюють здебільшого у так званій «жовтій зоні», тобто не безпосередньо на полі бою. Втім цього разу заїжджають на «передок».

«Звісно, ти розумієш, що може прилетіти і тобі, але я про це намагаюсь не думати. Фокусуюсь на пораненому, тримаюсь ближче до укриттів, не підставляюсь. І, звісно, не забуваю про те, що в першу чергу вижити повинен я. Це така жорстока теза польової медицини – краще один «200-й», аніж два», – розповідає про роботу медика на полі бою Рибак.

Поранення у військового, за авдіївськими мірками, легкі. Боєць не втратив свідомості. Одразу просить журналістів не знімати його обличчя – рідні не знають, що він на передовій. Поводиться доволі спокійно, навіть намагається віджартовуватись від запитань медиків про самопочуття. Однак, пояснює Рибак, так буває далеко не завжди.

«Бували випадки, коли людина перебуває в неадекватному стані й доводиться його десь окриком, десь силою, десь прив’язуванням навіть заспокоювати», – пригадує волонтер.

«Це все від нашої бідності» – хірург

Машина швидкої, на якій привезли пораненого військового в лікарню Авдіївки

Машина швидкої, на якій привезли пораненого військового в лікарню Авдіївки

Пораненого з «промки» медики спершу везуть у стабілізаційний пункт в Авдіївці, а згодом переправляють далі від лінії фронту в госпіталь для подальшого лікування. В авдіївській лікарні зустрічаємо Максима Іваннікова. Він – мобілізований хірург. Служить у 58-й бригаді. Останні чотири місяці – в Авдіївці. Пояснює, що у співпраці військових медиків та волонтерів головне завдання останніх – саме евакуація поранених.

«Це все від нашої бідності, оскільки Збройні сили не можуть адекватно забезпечити евакуацію своїми силами, тому доводиться просити допомоги у різноманітних добровольчих організацій. Зокрема, у «Госпітальєрів». Якщо зараз їх прибрати, то робота просто завалиться. У нас, звісно, є свій транспорт, але його буде критично недостатньо», – розповідає хірург.

Іванніков живе просто на робочому місці, в авдіївській лікарні, вже чотири місяці. Інакше, каже, щоразу довелося б їхати сюди 4-5 кілометрів, що неприпустимо в роботі з пораненими. Він розповідає, що зазвичай на день привозять дві-три людини, хоча були й пікові дні, коли допомогу доводилось надавати більш як десяток разів. Без роботи востаннє сиділи на травневі свята, тоді, пригадує хірург, було незвичне для Авдіївки затишшя.

Зазвичай наш режим дня пов’язаний із режимом роботи місії ОБСЄ. Тобто щойно місія їде звідси – одразу починаються активні обстріли

«Зазвичай наш режим дня пов’язаний із режимом роботи місії ОБСЄ. Тобто щойно місія їде звідси – одразу починаються активні обстріли. Це міномети, артилерія, перехресні обстріли з кількох сторін», – пояснює Іванніков.

Ми спілкуємось на балконі третього поверху. Звідси, каже лікар, можна напряму спостерігати за боями на «промці», звідки згодом привезуть нових пацієнтів. А ще минулого року снаряди прилітали й сюди. Як доказ, пропонує поглянути на дах, де досі лежать уламки.

Від «штабу» медиків-добровольців до «промки» – півтора кілометра

Півтора кілометра – саме така відстань, кажуть медики, від дев’ятиповерхівки, де вони зараз живуть, до авдіївської промзони. Автомобілем їхати 5-7 хвилин. Після другого виїзду з’являється час, і В’ячеслав погоджується показати, як облаштували свій штаб добровольці. Підіймаючись на другий поверх розбитої дев’ятиповерхівки, помічаємо напис на дверях: «Живуть люди».

Квартира, де ми розташувались, не була «віджата». На її дверях висів напис від хазяїв – «Для наших захисників. Живіть»

«Так, тут живуть місцеві, і чимало. Але та квартира, де ми розташувались, не була «віджата». На її дверях висів напис від хазяїв – «Для наших захисників. Живіть».

Листок із написом у прозорому файлику досі висить на стіні. Штаб медиків – звичайна трикімнатна квартира. Стіни завішені дитячими малюнками, на підлозі – коробки з медикаментами. З цим, каже В’ячеслав, проблем наразі немає. Волонтерські організації забезпечують усім необхідним. Тільки в його рюкзаку, з яким він зазвичай вирушає на виклик, – препаратів більш як на тисячу доларів.

Нещодавно видаляв уламок гранати. Він застряг у бійця у верхній губі

В одній із кімнат – ліжко для хворого. У квартирі, продовжує В’ячеслав, буває, навіть нескладні операції проводять.

«Нещодавно видаляв уламок гранати. Він застряг у бійця у верхній губі. Рана затяглась, зарубцювалась. А потім він почав відчувати його зсередини. Ну, нічого – витягли», – з усмішкою пригадує медик.

В’ячеслав Рибак – медик-доброволець

В’ячеслав Рибак – медик-доброволець

А от найскладнішим доброволець називає виїзд, який був іще під час його роботи минулої зими в Пісках біля Донецького аеропорту.

На позиції «Небо» хлопці під час обстрілу падали з висоти і летіли аж у підвальні приміщення

«Там, на позиції «Небо» хлопці під час обстрілу падали з висоти і летіли аж у підвальні приміщення. Не завжди були спеціальні тверді щити, і іноді витягувати їх доводилось на дверях і мотузках. Коротше кажучи, там була яма, в яку можна впасти, і через неї перекинуті дві жердини. І цього травмованого на ношах несуть шість чоловік по цих жердинах. І ти розумієш, що зараз в однієї людини нога зіскочить, і туди полетять усі. Буде вже не один «300-й», а одразу від 3 до 7. Але пощастило, все пройшло нормально», – ділиться В’ячеслав.

Я прийняв хрещення, коли поїхав на війну – медик

На третьому поверcі дев’ятиповерхівки, одразу над квартирою, в якій зупинились «Госпітальєри», військові облаштували каплицю. Капелан 58-ї бригади, який працює з бійцями в Авдіївці, – отець Стефан. До нього за потреби звертаються і медики. Зустрічаємо його на кухні «Госпітальєрів».

Отець Стефан готує вечерю на кухні в медиків-добровольців

Отець Стефан готує вечерю на кухні в медиків-добровольців

«Вони харчуються дуже погано. Але якось так Бог дав, що мене сюди доля привела, то я їм допомагаю. Я поверхом вище живу. Ближче до Бога. Ми здружилися, і я їм готую їсти, бо вони постійно їдуть на виклик. Треба забирати з позицій поранених бійців. Тому їли будь-що, а так я їм готую домашнє», – помішуючи борщ, що кипить на плиті, пояснює священик.

За словами капелана, тут вони з медиками доповнюють одне одного. Просто лікують зовсім різні рани. В кімнаті, де облаштували імпровізований склад із медикаментами, серед ампул, шприців та упаковок з таблетками на підвіконні лежить невелика книжечка. На обкладинці напис – Новий Заповіт.

«У групи «Гражданская оборона» є рядки: «немає атеїстів в окопах під вогнем». Я взагалі прийняв хрещення, коли поїхав на війну. Тут досить часто буває, коли хочеться звернутись до Бога», – зізнається В’ячеслав.

Медики-добровольці на даху дев’ятиповерхівки спостерігають за вечірнім боєм на території авдіївської промзони

Медики-добровольці на даху дев’ятиповерхівки спостерігають за вечірнім боєм на території авдіївської промзони

Наприкінці дня медики виходять на дах дев’ятиповерхівки. Звідси добре видно, що відбувається, на кілька кілометрів довкола. За лічені хвилини з боку «промки» знову лунають постріли. З даху добре видно, як пролітають трасери. Спалахують сигнальні ракети, на кілька секунд яскраво освітлюючи авдіївські сутінки. Медики чекають наступного виклику.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG