Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 10:33

Російська машина придушення підкорює людей – художник


Петро Павленський виходить з будівлі суду. Москва, 8 червня 2016 року

Петро Павленський виходить з будівлі суду. Москва, 8 червня 2016 року

«На маси поширюють ті методи контролю та примусу, які змогли продемонструвати свою ефективність у тюрмах і таборах» – Павленський

Російський художник Петро Павленський сім місяців провів у московських в’язницях (спершу в Бутирці, потім у СІЗО «Ведмідь») після того, як провів акцію «Загроза», підпаливши одну з дверей будівлі ФСБ Росії на Луб’янці в центрі Москви. До вироку перекочувало разюче формулювання прокурора про те, що двері ці цінні, оскільки в будівлі колись перебували під арештом видатні діячі культури.

Кампанія на захист Павленського у всьому світі набула великого розмаху, і цим можна пояснити рішення звільнити його в залі суду. Сам Павленський спостерігав за засіданнями як за виставою, в якому йому не було потреби брати участі, і фактично він не брав участі у процесі. Після звільнення він одразу оголосив, що не має наміру платити півмільйона рублів за зіпсовані двері, і закликав своїх однодумців не збирати гроші для виплати штрафу.


Петро Павленський розповів Радіо Свобода про те, як він провів ці сім місяців у неволі.

На маси поширюють ті механіки, методи контролю та примусу, які змогли продемонструвати свою ефективність у тюрмах і таборах
Діючий могильник може одночасно бути центральним осередком влади над 146 мільйонами людей

– Я побачив нутро цієї машини. Великий згусток поліцейщини. Концентрація служб нагляду, механізми ломки особистості, механізми примусу, бюрократичні ритуали. Культ бюрократії і ціла конфесія, зведена навколо цього культу. Ритуал, який починається з підпису і закінчується тим, що колишня людина повністю знищена. Вона покорена. Кожен день – це безперервне зіткнення з поліцейським наглядом. Це перманентний конфлікт, він не розсіяний, він сконцентрований, треба постійно бути напоготові, дивитися на цю машину зсередини – я побачив її у великій концентрації. Камери відеоспостереження, прослуховування, перевірки, постійні обшуки – всі заходи спрямовані на те, щоб безперервно шукати і знаходити слабке місце. Це поле експерименту. Уже потім це можна побачити і в так званому вільному житті. На маси поширюють ті механіки, методи контролю та примусу, які змогли продемонструвати свою ефективність у тюрмах і таборах. Що стосується ФСБ, то, на мій погляд, найбільш знаковим виявилося те, що організація, яка методично нищила культуру протягом уже практично 100 років, визнала можливим на цій підставі публічно оголосити себе пам’яткою культури. І безумовно, гранично важливим залишається факт, що сьогодні в Росії діючий могильник може одночасно бути центральним осередком влади над 146 мільйонами людей.

– Але Вам усе ж вдалося знайти в цій системі слабкі місця і врешті-решт її якщо не зламати, то принаймні змусити її діяти не так, як вона діє зазвичай. Нинішній вирок – це, на думку дуже багатьох знайомих із цією системою не з чуток, справжнє диво. Як воно сталось?

– Я не можу поки про це міркувати з точки зору дива. Треба звернути увагу на те, що мене судили саме в Міщанському суді. Власне кажучи, що сталося? Необхідне судові почуття провини і подальше покарання перевели у грошовий еквівалент. Якщо згадати, наприклад, Гюстава Курбе, то влада намагалася розправитися з ним якраз за допомогою боргових зобов’язань. І в його випадку це виявилося не менш дієвим, ніж гільйотина. Принаймні, так нам каже історія. Тобто це теж метод розправи. Для чого цей маневр зроблений? Боротьба за громадську думку. Примірка маски лицемірного гуманізму. Якраз тієї самої, яку я вимагав від апарату зняти протягом більш ніж півроку. Якби влада зважилася піти на цю поступку і перекваліфікувати справу на тероризм, то обличчя було б оголене і влада постала б у світлі своєї істини. Але цією очевидністю влада могла б удавитися. Тому апарат сором’язливо продовжує переховуватися за цією маскою. Однак якщо звернутися до історії, то все це, як і раніше, вкладається в поняття «міщанський».

Саме потреби влада використовує для того, щоб маніпулювати, керувати і в принципі знищувати людські особистості

За ці сім місяців у в’язниці, окрім нагляду, в адміністрації стоїть завдання використати для управління людські потреби. Потреби – це політичний інструмент, вони навіть більш значущі і більш ефективні для управління людьми, ніж страх. Це дресирування потребами. Саме потреби влада використовує для того, щоб маніпулювати, керувати і в принципі знищувати людські особистості.

Базові потреби в їжі, ві сні?

– Ні, до базових не доходить. Принаймні, в тюрмах Москви. Телевізор, прогулянка, можливість не вставати о 6-й ранку, можливість поголитися або отримати на короткий час ножиці, щоб підстригти нігті... Можливість звільнитися трохи раніше від визначеного терміну. Все це не базові потреби, тому людина може вибирати, погоджуватися їй на запропоновані умови чи ні.

– Ця машина придушення, машина контролю Вам видається невразливою чи її можна зруйнувати, або намагатися зруйнувати так, як «приморські партизани», яким Ви віддали свою премію?

– Ні, так її не пошкодити. Я думаю, що на неї можна вплинути, але повинні впливати одночасно всі. Це буде залежати від відповідальності кожного. «Приморські партизани» – це відчайдушний вчинок. Жест відчаю. Що зробили «приморські партизани»? «Приморські партизани» відкрито позначили поліцейських ворогами суспільства, вступивши з ними в війну. Партизани стали поводити себе так, як ніби вони перебувають на лінії фронту. З одного боку – реальні озброєні вороги, а вони з іншого боку. Партизани захищають народ, а це означає, що поліція воює проти народу, який вона ніби повинна оберігати. Звісно, кілька партизанів було вбито, кілька партизанів потрапили в довічний полон. Потім полон скоротили до 25 років. Але 25 років – це теж квиток в один кінець. Ось що зробили «приморські партизани». Тому відбувається цькування, тому у ЗМІ заборонено, наскільки я знаю, навіть формулювання використовувати «приморські партизани». Владі і її поплічникам це невигідно.

– Що б Ви хотіли сказати людям, які переживали за Вас, виступали на Вашу підтримку, виходили на пікети, а один юнак у Кургані навіть заради Вас зашив собі рот? Чи є у Вас якийсь меседж для них?

Всі, хто підтримував, висловили своє ставлення до навислої над усіма загрози

– Я хочу подякувати всім за підтримку, вона дійсно була дуже важлива, без неї було б набагато важче. Я хочу всім подякувати, всім, хто не боявся. Тому що всі, хто підтримував, висловили своє ставлення до навислої над усіма загрози.

– Деякі Ваші шанувальники висловлюють надію, що наступного Вашою акцією буде щось таке грандіозне, що вже не одні двері, а взагалі весь світ згорить. Ви готуєте що-небудь таке?

Процес затвердження меж і форм політичного мистецтва триває. Але він і в тюрмі ніколи не переривався

–Я не будую ніяких планів, чесне слово. Я не знаю, що через тиждень буде, через два, через місяць. Тому я нічого не можу сказати. Процес затвердження меж і форм політичного мистецтва триває. Але він і в тюрмі ніколи не переривався.

Повний текст матеріалуна сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG