Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 06:15

Фельгенгауер: «Все – з військових міркувань, бо Україна – ключова ланка в обороні Росії»


Акція проти військового втручання Росії в Україну та Сирію, Москва, жовтень 2015 року

Акція проти військового втручання Росії в Україну та Сирію, Москва, жовтень 2015 року

«Мінськ-2» – це палиця, якою всі по черзі б’ють одне одного по голові»

Брюссель – «Альтернативи «Мінську» немає», – мов мантру повторюють в Брюсселі, Києві та Москві. Однак, на думку російського військового аналітика Павла Фельгенгауера, ця стратегія приречена на невиконання. Натомість Росія зайняла очікувальну позицію в надії, що Україна як держава не відбудеться. Про це, а також про плани російського Генштабу, цілі їхньої 40-тисячної армії на українських кордонах та перспективи великої війни, у розмові з Радіо Свобода розповів відомий московський оглядач та аналітик.

– «Мінськ-2» – це така формула, яку ніби всі визнають, але всі чудово розуміють, що її ніхто ніколи не виконає. Існують такі схожі резолюції щодо Близького сходу, які теж всі формально визнають, але по деяких із них вже минуло півстоліття, а вони все залишаються, і, вочевидь, вже ніколи й не будуть виконані. Дещо подібне й із «Мінськом-2».

Для Москви абсолютно неприйнятно те, що українці будуть орієнтуватися на Європу

Росія щодо України має визначені стратегічні цілі. Їх ніхто особливо й не приховує: для Москви абсолютно неприйнятно те, що українці будуть орієнтуватися на Європу, інтегруватися в якісь євроатлантичні структури. Для Росії – у всякому разі, для нинішнього режиму в Москві – це неприйнятно зі стратегічних міркувань. З цим будуть боротися. Яким чином? Можливості є різні: можна воювати, можна чинити дипломатичний тиск, можна – економічний. Можна скажімо, намагатися домовитися із різними політичними фракціями в Україні. Але виконання «Мінська-2», яке дозволило б завершити всю кампанію і всю кризу на Донбасі та відкрило б Україні «зелений шлях» до євроінтеграції – це те, чого Москва не допустить жодним чином.

Павло Фельгенгауер

Павло Фельгенгауер

– Існують твердження в експертному середовищі, що останні домовленості у Мінську більше на руку Кремлю, ніж Україні. Що з цього приводу думаєте Ви?

– Можна й так. Декому не вигідно одне, іншому – друге. А в дійсності, вони зовсім не виконуються. Ну, був якийсь обмін полоненими, але не «всіх – на всіх». Є подекуди якесь більш-менш серйозне припинення вогню, але воно переважно несерйозне. Добре те, що немає наступальних дій, лінія припинення вогню залишається приблизно на одному рівні. І більше там, власне, нічого не виконане. Що за цим стоїть? У Росії своя стратегічна мета, яка зовсім не передбачає справді незалежної України. Тобто формально, на кшталт колишніх країн Варшавського договору під час Холодної війни, вона може вважатися незалежною. Наприклад, як Білорусь: незалежна держава, союзниця Росії, «бацька» щось час від часу «викидає», але далеко втекти не може, бо «прив’язаний за ніжку». Або як Казахстан – ось такого взірця потрібна Україна. Що тим часом гадає український народ, насправді в Москві мало кого обходить.

Доки наразі немає широкомасштабних бойових дій, то й добре, бо є «Мінськ», є спостерігачі від ОБСЄ. Вони, щоправда, тільки спостерігають

Отож, формально, «Мінськ-2» перетворився на таку палицю, якою всі по черзі б’ють одне одного по голові: мовляв, «ти не виконуєш» – «ні, це ти не виконуєш». Тобто, з одного боку, це привід для бійки, з іншого, доки наразі немає широкомасштабних бойових дій, то й добре, бо є «Мінськ», є спостерігачі від ОБСЄ. Вони, щоправда, тільки спостерігають, і від цих спостережень загалом мало що змінюється на полі бою. Це притаманне спостерігачам: вони там не для того, щоб когось карати, а для того, щоб писати якісь звіти, які потім ні на що особливо не впливають.

– Згідно з даними РНБО, вздовж українських кордонів Росія зосередила понад 41-тисячну армію. Що це? Залякування чи жест готовності до великої війни?

– Сорок однієї тисячі не достатньо для якихось серйозних масштабних дій. Напевне, є елемент залякування, а оскільки військова напруга сприяє тому, що Україні доводиться витрачати багато коштів на оборону, а отже, вищою є вірогідність того, що економічно-бюджетні негаразди можливо призведуть до того, що Україна розвалиться сама.

У Москві сподіваються, що Україна розвалиться. Від економічних, фінансових проблем, внутріполітичної боротьби. А отже, не слід розпочинати великої війни, бо ж навіщо, якщо це може статися й без неї

Наразі у Москві сподіваються на те, що Україна так чи інакше не відбудеться, розвалиться. Від економічних, фінансових проблем, внутріполітичної боротьби. А отже, не слід ризикувати й розпочинати великої війни, бо ж навіщо, якщо це може статися й без неї. При цьому, військове рішення нікуди не зникає, внаслідок загальної стратегічної мети, що Україна повинна бути разом із Росією. Путін, Патрушев, інші офіційні особи вже неодноразово говорили, що, мовляв, українці та росіяни – це один народ, а кордони між ними штучні. Тому, вважають у Кремлі, можемо зачекати, доки українці, яких обдурили і які насправді є росіянами, хоча й якогось не зовсім правильного сорту, не усвідомлять цього.

Хоча українські Збройні сили озброєні приблизно так само, як і в 2014 році, але організовані вони набагато краще

Загалом, доки такі думки існують, великої війни, скажімо, цього літа може не бути. Можна буде спокійно відпочивати до наступного року. До того ж, щоб зламати фронт, 40 тисяч війська не вистачить. Хоча українські Збройні сили озброєні приблизно так само, як і в 2014 році, але організовані вони набагато краще. Це всі чудово розуміють, і там слід буде збирати до 150 тисяч війська.

В принципі, на кордоні їх розміщувати не потрібно. В європейській частині Росії транспортна система працює достатньо добре. Перебуваючи за 500 кілометрів, їх залізничними ешелонами перекинуть за кілька днів. Саме залізниця в Росії використовується для стратегічного маневрування силами, адже танки мають невеликий ресурс і розбивають дороги. А, скажімо, десантні війська можна перекидати й за тисячу кілометрів за кілька годин. Тож не обов’язково розмішувати їх на кордоні – це ж не 19-те століття, і пішими колонами вони не будуть висуватися.

Великої війни цього літа може й не бути. Сподіваюсь, що не буде

Великої війни цього літа може й не бути. Сподіваюсь, що не буде, і ми це літо переживемо. Звичайно, з постійними перестрілками, люди будуть продовжувати гинути на Донбасі.

– Як на описані Вами плани Кремля щодо повернення собі України може вплинути тенденція в ЄС до пом’якшення санкційного тиску на Росію?

До великої, загальноєвропейської війни Росія наразі не готова – не раніше 2025 року

– В Москві сподіваються, що там збагнуть, що Україна їм не потрібна, і це, загалом, «наше», і сперечатися тут безглуздо. Як свого часу було в 68-му в Чехословаччині, в 56-му в Угорщині, які теж віддали. Там мають надію, що домовитися із Заходом таки вдасться. До великої, загальноєвропейської війни Росія наразі не готова, програма переозброєння тільки розгортається, а готовність її буде не раніше 2025 року.

У Росії Україну розглядають, як основну ланку в периметрі російської оборони

При цьому Україна відіграє дуже суттєву роль. У всіх рішеннях Росії, якщо й є ідеологія, але вона не головна, а справа в обороні, де Україну розглядають, як основну ланку в периметрі російської оборони. Цей периметр будується, включно з дорогими базами в Арктиці, де тільки білі ведмеді ходили. Україна теж є частиною цього периметру. Це – приготування до можливої світової війни 2025-2030 року. Але якщо ми втрачаємо Україну, якщо вона в тій чи іншій формі відходить на Захід – не зараз, а до 2025 року – стає членом НАТО і американські й німецькі танки, ракети, літаки опиняться у Харкові, Полтаві чи Сумах, – цей периметр буде перерваний.

Відхід України – це кінець Росії

Якщо це станеться, то, як каже російський Генштаб, все програно. Тож допустити цього ми не можемо, бо відхід України – це кінець Росії. Все це дуже серйозне, засноване на розрахунках Генштабу: Україна – ключова ланка в обороні Росії.

– Тобто мілітаризація Росією Криму – це теж частина цього плану облаштування периметру оборони?

Саме з Криму, з його північно-західної частини, – менш ніж 700 кілометрів до румунської бази ПРО

– Крим взяли в України, головним чином, із військово-технічних міркувань. Бо саме з Криму, з його північно-західної частини, з цієї точки – менш ніж 700 кілометрів до румунської бази ПРО. Там можна розгорнути «Іскандери», які мають понад 500-кілометрову дальність, і тримати цю базу під прицілом. Доки Крим був українським, цього зробити було неможливо.

Прийшли нові фрегати, підводні човни – все це було замовлене для Чорного моря ще до всіх цих подій

Також там тепер є стратегічні бомбардувальники ТУ-22. Це – морські літаки, покликані тримати під прицілом вихід із Босфору, які мають топити західні ескадри, що ним проходитимуть. До того ж, туди прийшли нові фрегати з більшими калібрами, підводні човни – все це було замовлене для Чорного моря ще до всіх цих подій.

Там є дві мети. База в Румунії, яку Путін охарактеризував, як базу для нападу. Наші військові пояснювали, що ця база, власне, призначена для того, щоб убити Путіна, коли він перебуватиме на дачі у Сочі. Друга база – в Польщі, щоб потрапити в іншу дачу, під Москвою. А всі ці розмови щодо ПРО – все це лише для прикриття. Друга мета – Босфор. Румуни хочуть, аби там була присутність західних флотів у Чорному морі. Це погано, а отже, Крим – основна база боротьби з ними.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG