Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 18:53

Близько півтора мільйона українців втекли від війни за кордон

Ще кілька років тому українці чули про біженців, переважно, з новин. Утім, унаслідок конфлікту на Донбасі близько півтора мільйона людей виїхали з України за кордон шукати притулку. Найчастіше вони «осідають» у сусідніх Росії та Білорусі. Втім дехто доїжджає далі й просить притулку в Європі, Ізраїлі та Сполучених Штатах. Життя біженця часто «несолодке»: потрібно отримати право на проживання та роботу, вивчити мову та адаптуватись до культури. А низка країн взагалі не мають напрацьованої системи по роботі з такими людьми. Зрештою, куди би не виїхали українські біженці, вони погоджуються в одному: спокійніше жити у чужій, але мирній країні, ніж вдома, де літають снаряди.

Ігор Ясик виїхав зі сходу України до іспанського Мадрида. Залишався у прифронтовому місті Донеччини і під час активних бойових дій, і коли там уже формально настало перемир’я. Але «безгрошів’я, хамство і війна», зрештою, набридли – тепер Ігор вже півроку живе в Іспанії і чекає на статус біженця.

Таких як він у цій країні Євросоюзу багато, але донедавна притулку шукали, переважно, вихідці з африканських країн. Ще два-три роки тому українців у цих бюрократичних чергах не зустрічали.

«Тут є люди з африканських країн, я бачу, що їм важче. Українцям легше адаптуватись. Українці все-таки європейці, вони гарно тут живуть. Я би сказав, із задоволенням», – каже Ігор.

Система в Іспанії напрацьована, розповідає Ігор: із паспортом та історією свого переїзду йдеш до місцевого міністерства закордонних справ. Саме це відомство вирішує, чи отримає іноземець статус біженця на 5-10 років та всі відповідні права. Українцям, каже чоловік, рідко відмовляють. Але і охочих інших національностей не бракує. Тому, наприклад, розгляд Ігоревої справи тягнеться вже півроку.

Іспанія: проживання, харчування і курси для тих, хто подається на біженця

До того, як Іспанія ухвалить офіційне рішення – людина може перші три місяці мати тимчасове право на проживання. Держава дає житло, триразове харчування, трохи кишенькових грошей і можливість вивчити мову. На наступні три місяці іноземець ще й отримує право працювати і забезпечувати себе. Паралельно можна відвідувати професійні курси і вивчитись на бармена, повара, перукаря, механіка. І навіть наявність у біженця вищої освіти не посадить його на початках в іспанське крісло топ-менеджера.

Життям у Мадриді Ігор, загалом, задоволений. Хоч і готовий до того, що після отримання статусу біженця йому, ймовірно, доведеться переїхати до іншого іспанського міста. Так держава географічно розподіляє, де житимуть шукачі притулку. Люди в Мадриді майже не говорять про Україну і війну, каже він. І це стосується не лише іспанців, а й тих, хто переїхав із Донеччини.

«Вони вже починають забувати, що таке війна. Не сильно хочуть говорити і думати про це», – каже Ігор про тих українців, яких зустрів в Іспанії.

Повертатись на Донеччину чоловік не планує, принаймні, поки що. Каже, що європейські цінності йому ближчі і зрозуміліші. А життя на території, підконтрольній угрупованню «ДНР», зараз нагадує йому 90-ті роки.

«Як у 90-х, коли з Донбасу всі тікали. Не знали, за що хапатись, що їсти. Така еміграція була. Міста вимірали. От так само і зараз відбувається. Хто ще на плаву – може якось заробляти, решта емігрують. Так і змінилось життя в гірший бік», – розповідає він.

Без участі Росії, каже Ігор, не обійшлось: «Ну як це так, раніше нічого не було. Всі з палками ходили, а тепер на танках їздять. Де вони танки взяли?»

Ліна з Єнакієвого про життя біженців в Ізраїлі

Ліна народилась та довгий час прожила у Єнакієвому, але у серпні 2014 переїхала в Ізраїль. Шукати притулку чи подаватись на статус біженця їй не потрібно: вона вже достатньо давно має громадянство.

Країну Лінина родина обрала не випадково: в Ізраїлі жили батьки її чоловіка, а з 2000 року – і вона з близькими переїхала туди. Отримавши громадянство та облаштувавшись, у 2009 році вони повернулись на Донеччину. Ліна працювала вчителем, і коли почались бойові дії – була змушена різко все покинути й повернутись до Ізраїлю.

«Гарно і спокійно» переїхати до цієї країни можуть лише євреї, розповідає жінка. Але і біженці сюди можуть потрапити, хоч і не зовсім законним шляхом.

«Люди знаходять способи, але я знаю таких небагато. Їдуть, скажімо по туристичній путівці. А потім просять (статус – ред.). І я знаю, що дають статус біженця. Інколи навіть із правом роботи», – говорить вона.

Це не «протоптана доріжка» в Ізраїлі, додає Ліна. І ця держава, на відміну від тієї ж Іспанії, не має напрацьованої системи роботи з біженцями.

Разом із тим, в Ізраїлі настільки багато репатріантів, що суспільство дуже відкрите і зовсім невороже ставить до українців, які туди переїжджають, додає вона.

Переїхавши в іншу країну два роки тому, погляди на конфлікт жінка не змінила. На її думку, причиною подій на Донбасі став Майдан, що призвів до «громадянської війни» – формулювання, яке часто вживають прихильники Росії, і яке відкидають Україна та Захід. Українців і росіян Ліна вважає «одним народом», хоч і переїхала жити не поближче до росіян, а до ізраїльтян.

Останній рік українці біженці повертаються з Росії на Донбас

Ігор та Ліна, радше, виняток, аніж правило. Більшість тих, хто рятуються із Донбасу, – переїжджають до Росії. У комітеті Державної думи Росії нарахували 1 мільйон 11 тисяч таких осіб.

Для того, щоби мати менше юридичних проблем у цій країні, українці мають подати документи на отримання громадянства. Нещодавно зареєстрований російською комуністичною партією законопроект про спрощення такої процедури для біженців із Донбасу – відхилили. Простіший спосіб – отримати тимчасове проживання. Для координації люди обмінюються досвідом у соціальних мережах «Вконтакте» та «Одноклассники».

У перший рік бойових дій кількість тих, хто виїжджав у Росію, росла в геометричній прогресії. Але вже з осені 2015 року російські медіа пишуть лише про відтік менше, аніж півтори тисячі осіб за добу. Багато хто з них, чи то розраховуючи на перемир’я, чи розчарувавшись у соціальних благах «нової батьківщини», повернувся на Донбас.

Чітко визначити, скільки ж українців виїхали і шукають притулку досить складно. По-перше, не всі подаються на легалізовані форми проживання. По-друге, не всі країни ведуть чіткий облік по кожній окремій державі. Та і більшість тих, хто рятується від бойових дій, все ж переселяється в інші міста України.

Понад 1 мільйон 400 тисяч українців шукають притулку в сусідніх державах, і значно менше – за кордоном. Про це говорить Ніна Сорокопуд, регіональний радник із питань громадської інформації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців:

«Найбільше з них прибули до Російської Федерації – близько мільйона. У Білорусі наразі близько 140 тисяч людей. У Євросоюзі від початку кризи склали близько 20 тисяч заявок на статус біженця», – говорить вона.

Найпопулярнішими країнами Європи серед українців є Німеччина, Італія, Польща, Франція та Швеція.

Наразі у Німеччині лише кожна двадцята заява українця про надання притулку задовольняється. А от відмови супроводжуються вимогою залишити країну. Проте, ті, кому вдалось закріпитись, отримують 186 євро на місяць допомоги.

А от у Польщі статус біженця за весь 2015 рік отримали аж двоє українців. При цьому, таку заявку подали понад 5 тисяч осіб – майже усім їм відмовили.

ЄС минулого року витратив 2,4 мільярди євро на міграційну кризу

Міграційні проблеми для Європи не нові. Під час Другої світової війни та після неї світ сколихнула масштабна криза. Близько 60 мільйонів людей тоді тікали від небезпеки, голоду, розрухи і безробіття. З них близько двох мільйонів – українці. Тоді Генасамблея в ООН ухвалила Конвенцію про статус біженців (1951) – документ, що мав не лише визначити, хто ці люди, а й регулювати їхні права й обов’язки. Біженцями почали називати людей, які залишають країну через переслідування, або ж тому, що не можуть (чи не хочуть) отримувати захист саме там.

Правила, прописані тоді, діють і зараз. Уряди мають гарантувати таким людям безпеку та права на рівні з іншими іноземцями, і не можуть примусово повертати їх на небезпечну територію. Біженці ж повинні поважати закони і правила країн, де отримують притулок.

На практиці ж усе складніше. І всупереч теоретичним правилам, Європа виявилась не готова до міграційної кризи, що почалась минулого року. До Європи втекли сотні тисяч біженців із, переважно, Африки та Близького Сходу. А країни Євросоюзу досі не можуть домовитись, як рівномірно розподілити навантаження на міграційні служби різних держав. Тим часом, ця проблема обійшлась ЄС лише у 2015 році в 2,4 мільярди євро.

20 червня відзначають Всесвітній день біженця.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG