Гульнара Бекірова
(Рубрика «Точка зору»)
У Криму ніколи не було небезпечно жити. Не було такого явища, як викрадення людей. Сьогодні окупований Росією український Крим – територія особливої небезпеки і ризику...
Кілька років тому аргентинський фотограф Густаво Германо створив приголомшливий фотопроект «Відсутність», який привернув увагу громадськості до проблеми безслідного зникнення людей. Проект автобіографічний і стосувався родини самого Германо. Його старший брат Едуардо був цивільним активістом, за опозиційну діяльність кілька разів затримувався владою. У грудні 1976 року він був викрадений співробітниками аргентинської армії і поліції. Як стало відомо вже набагато пізніше, Едуардо зазнав жорстоких тортур, після чого був убитий і похований в січні 1977 року в загальній могилі на кладовищі Ла П'єдад.
Фотохудожник відтворив знімки з 25 сімейних альбомів: зліва помістив старовинну фотографію в минулому, а праворуч – точну копію цього ж кадру через багато років. На більш пізніх знімках не вистачає багатьох людей, а іноді й цілих сімей – всі вони стали жертвами військових диктатур в Аргентині та Бразилії.
Бразилець Луїс Еуріко Техеро Лісбоа належав до групи спротиву «Національний альянс звільнення». На фото 1969 року він знятий з дружиною і тещею. За припущеннями, він був заарештований у 1972 році, після чого зник безслідно...
В Аргентині лише за кілька років, з 1976-го до 1983 року, зникли безвісти та були вбиті військовою диктатурою приблизно 30 тисяч осіб. Ці пронизливі фотографії – кращі за всі слова. Дивлячись на ці фотографії Густаво Германо, розумієш, наскільки беззахисна людина перед лицем страшної репресивної державної машини...
У Бразилії, як відзначають автори книги «Право на пам'ять і правду», за часів військової диктатури були вбиті понад 400 людей; близько 160 осіб зникли безвісти. Втім кількість жертв тут була набагато меншою, ніж в інших латиноамериканських країнах, наприклад, у Чилі та Аргентині.
У книзі опублікований офіційний список злочинів, які були скоєні за часів військової диктатури в країні впродовж 1964-1985 років. Автори пишуть, що представники офіційної влади вдавалися до тортур, зґвалтувань і страт для придушення інакодумців. Доходило до того, що урядові агенти відрубували людям голови і ховали тіла.
Викрадення і насильницькі зникнення людей – одна з найпоширеніших форм грубого порушення прав людини на Північному Кавказі. Як сказано в доповіді російського правозахисного центру «Меморіал» і російського комітету «Громадянське сприяння» у 2011 році: «Обставини переважної частини викрадень, що відбуваються на Північному Кавказі упродовж останніх десяти років, ясно вказують на причетність до їх вчинення співробітників державних силових відомств. За ці роки склалася ціла система незаконного насильства, що включає в себе як невід'ємні елементи – практику викрадення людей, утримання їх у незаконних секретних в'язницях і здійснення позасудових страт частини викрадених. Часто в конкретних випадках ми не знаємо, представники якого саме з цих відомств викрали людину. В такому випадку ми вживаємо слово «силовики», маючи на увазі співробітників невстановленого силового відомства». Викраденою ми називаємо людину, яку насильно вивели або вивезли, найчастіше – озброєні люди в камуфляжі, часто в масках. Викрадачами ми вважаємо тих, хто не надає документів про свою приналежність до офіційних структур так само, як і документів, на підставі яких людину затримують, – ні їй, ні її родичам. Вони не говорять, куди її буде доставлено і, як правило, не ставлять до відома про свої дії місцеві органи внутрішніх справ. Викраденого, як правило, розміщують у місцях, не призначених для утримання затриманих, або не оформляють відповідно до закону. У наявності всі ознаки злочину, що підпадає під статтю 126 Кримінального кодексу Росії – «викрадення людини».
За останні роки ситуація на Північному Кавказі не змінилася...
До березня 2014 року – до окупації – в Криму не знали такого явища, як насильницьке викрадення людей. Кримськотатарський ресурсний центр провів дослідження, надавши список і відомості про зниклих і загиблих з березня 2014 року. Ми проаналізували ці та інші матеріали, і ось які страшні події відбулися впродовж останніх 28 місяців.
3 березня 2014 року кримськотатарський активіст Решат Аметов був викрадений людьми в камуфляжній формі в самому центрі Сімферополя, де він проводив одиночний пікет проти окупації Криму. Через дванадцять днів його тіло виявили в селі Земляничне Білогірського району з виколотими очима, зі слідами тортур, на руках були наручники. Незважаючи на наявність відеозапису, на якому видно, як Аметова ведуть до машини і садять в неї – слідство так не встановило імена вбивць.
Викрадення Решата Аметова:
7 березня 2014 року в Криму зникли безвісти активісти Майдану Валерій Ващук та Іван Бондарець.
15 березня 2014 року кримський активіст Автомайдану Василь Черниш востаннє вийшов на зв'язок із родичами.
З різницею в кілька днів у травні 2014 року в Криму зникли три (!) активісти громадської ініціативи «Український дім».
22 травня 2014 року зник Леонід Корж (пізніше був знайдений – ред.), 26 травня – його соратник Тімур Шаймарданов, 30 травня Сейран Зінедінов, який займався їхнім пошуком, востаннє вийшов на зв'язок. До сьогодні про їхню долю нічого не відомо.
27 вересня 2014 року в Білогірську кримських татар Ісляма Джеппарова та його двоюрідного брата Джевдета Іслямова невідомі особи із застосуванням зброї посадили в автомобіль і вивезли в невідомому напрямку. Пошук братів досі не приніс жодних результатів.
Через два дні, 29 вересня 2014 року, зник ще один молодий кримський татарин, житель Євпаторії Едем Асанов. 6 жовтня його знайшли мертвим в одному з покинутих санаторіїв Євпаторії зі слідами тортур.
На початку жовтня 2014 року сталась нова трагедія. 3 жовтня 2014 року 23-річний пекар, кримський татарин Ескендер Апселямов прямував на роботу, але туди так і не дійшов. Більше про нього нічого невідомо.
Федір Костенко, батько активіста Євромайдану, кримського політв'язня Олександра Костенка, 1 березня 2015 року в'їхав до Криму, після чого зв'язок з ним припинився.
Кримські татари Осман Ібрагімов і Мемет Селімов зникли ввечері 21 серпня 2015 року, через кілька днів їх знайшли вбитими (трупи були закопані в селі Богданівка під Сімферополем).
27 серпня 2015 року кримський татарин, учитель фізкультури Мухтар Арісланов вийшов з дому за продуктами на ринок «Заліський» у Сімферополі. Є свідчення, що Арісланова заштовхали в мікроавтобус і вивезли в невідомому напрямку люди у формі поліцейських. До сьогоднішнього дня про нього нічого невідомо.
Житель Керчі, кримський татарин Арлен Терехов увечері 14 грудня 2015 року пішов з дому і більше не повернувся. Наступного дня в цьому ж регіоні Криму зник ще один кримський татарин: Руслан Ганієв 15 грудня 2015 року прямував до батьків в гості в село Глазовка Ленінського району.
Перша половина 2016 року відзначена трьома трагічними зникненнями кримських татар, про долю яких досі нічого невідомо.
11 лютого 2016 року зник підприємець Марсель Аляутдінов – востаннє його бачили увечері цього дня в районі вулиці Кубанської селища міського типу Молодіжне Сімферопольського району.
Через два місяці, 11 квітня 2016 року, Арсен Алієв виїхав з Бахчисарая в Саки на похорон. О 12 годині він зателефонував друзям, після чого його місце перебування невідоме.
І, нарешті, останнє за часом зникнення людини – викрадення члена Виконавчої ради Всесвітнього конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова.
Події реконструюються не тільки зі слів очевидців, але й з двох наявних відеозаписів. 24 травня 2016 року о 22:20 на об'їзній дорозі Бахчисарая машину Ібрагімова зупинили невідомі особи у формі (можливо, співробітники ДПС). Після цього його почали заштовхувати в мікроавтобус, він намагався втекти, але його зловили і посадили в машину. Минув майже місяць, а про місце перебування Ервіна Ібрагімова нічого невідомо...
Ервін Ібрагімов (праворуч) під час засідання Виконавчої ради Всесвітнього конгресу кримських татар 12 квітня 2016 року. Зйомка телеканалу ATR:
Навіть первинний аналіз матеріалів, зібраних Кримськотатарським ресурсним центром, свідчить про те, що загадкові зникнення і викрадення людей стають буденністю і «нормою» в Криму, а хронічне нерозслідування цих злочинів правоохоронними органами наводить на сумні роздуми, що знаходити викрадених і їхніх викрадачів їм просто невигідно...
Гульнара Бекірова – кримський історик, член Українського ПЕН-клубу
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конце відображають позицію редакції
Оригінал публікації – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»
