Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 02:43

ГУЛАГ-online: чехи рятують від забуття сторінки радянської історії


Залишки спостережної вежі одного з таборів ГУЛАГу. Фото з експедиції Штєпана Черноушека

Залишки спостережної вежі одного з таборів ГУЛАГу. Фото з експедиції Штєпана Черноушека

«Ми дістались до першого покинутого ГУЛАГу, рубаючи мачетами зарослі тайги»

Прага – Задокументувати історію радянських концтаборів узялись активісти чеського громадського об’єднання Гулаг – Gulag.cz. Кілька років вони їздять до Росії, у Сибір, продираються хащами тайги, щоб віднайти залишки покинутих таборів. Таким чином робота чеських дослідників є сьогодні чи не останнім шансом врятувати від забуття один з найстрашніших злочинів комуністичного режиму. Керівник експедиції Штєпан Черноушек дав інтерв’ю Радіо Свобода.

– Де, враховуючи Вами побачене, залишилось найбільше покинутих таборів, ще не до кінця знищених часом?

Штєпан Черноушек

Штєпан Черноушек

– Відносно велика кількість покинутих таборів знаходиться в різних регіонах Росії. Чим віддаленішими були табори від цивілізації, тим вони краще збереглись, коли були ближче до села чи міста, тоді їх протягом часу розібрали або ж на їх місці звели заводи, фабрики, чи навіть житлові будинки. Тобто табори можемо знайти в місцях далеко від цивілізації.

Багато таборів збереглось вздовж залізниці Салехард – Ігарка

На основі моїх досліджень можу сказати, що багато таборів збереглось якраз вздовж залізниці Салехард – Ігарка. Це десь 1200 кілометрів залізниці, яка так ніколи і не була добудована, веде вона майже покинутою місцевістю, де залишилось ще кілька десятків таборів. Звичайно, що є ще табори на Колимі, у віддалених долинах є ще їх залишки. Є також залишки таборів в Пермському краї, на Чукотці, тобто в тих віддалених районах Росії їх ще можна знайти.

– Що з того, що Ви побачили чи віднайшли під час своїх експедицій до радянських таборів, що справило найсильніше враження?

Там ще й досі є нари в доволі доброму стані
За тими речами проглядали конкретні людські долі

– Найбільше здивувало і це було дуже сильне емоційне переживання, коли під час першої поїздки ми дістались до першого покинутого ГУЛАГу, до нього ми дістались, рубаючи мачетами зарості тайги. Ми дійшли до колючого дроту, побачили перші бараки, увійшли всередину, а там ще й досі є нари в доволі доброму стані. Також ми знаходили різні речі – рукавиці, миски, а в печі ми знайшли зім’яті листи в’язнів чи листи, які хтось написав до них з волі. Дивлюсь на це і думаю собі: адже це не музей, це реальність, тут лежать покинуті 60 років тому речі, їх ніхто досі не переписав, не вивчав. Це було справді дуже сильне переживання – знайти предмети, які доповнюють життя цих в’язнів. З тих покинутих будов, з того дроту, який сам по собі виглядав жахливо, за тими речами проглядали конкретні людські долі, які доповнили ці відчуття. Це було перше найсильніше враження.

– Чи під час Ваших експедиції до покинутих концтаборів були спроби з боку влади Росії чи окремих осіб Вам перешкодити, чи були випадки, що за Вами хтось стежив?

Ми завжди співпрацювали з місцевими музеями. Ніхто нам не створював перешкод

– Ні, точно я цього не боявся. Навпаки, під час наших експедицій до таборів, вздовж залізниці, а їх було три, ми завжди співпрацювали з місцевими музеями. Працівники нам радили, наприклад, з Музею вічної мерзлоти в місті Ігарка, де є експозиція, яка відображає репресії. Правда, музеї не мають достатньо засобів, щоб самим проводити великі експедиції до покинутих таборів. Музейники нам допомогли, так само і мер міста Ігарка. Ніхто нам не створював перешкод. Також місця, де ми були, не мають статусу теренів під охороною держави, тобто проблем ніколи у нас не було.

– З досвіду Ваших експедицій і спілкування з місцевим населенням, хто в Росії офіційно займається вивченням історії ГУЛАГу, фотофіксацією, описом того, що збереглось? Чи це функція музеїв, чи адміністрації краю, може існує державна програма в Росії, яка опікується цією сторінкою історії?

– Цих музеїв є відносно досить багато, говорю про регіональні музеї, краєзнавчі музеї, які мають експозиції про табори, вони різного характеру і якості, часто розповідають про табори як про якусь локальну річ. В Москві є великий Музей ГУЛАГу, який тепер переїхав до нової будівлі. Є також музей Перм 36 – єдиний створений на основі колишнього табору, з колонії, яка працювала ще в 80-х роках. Відомою є історія, коли місцеві органи влади перебрали на себе контроль над цим музеєм, усунули з музею експозицію, яка розповідає про дисидентів, які там були ув’язнені, а прославляють там працю наглядачів.

– Пане Черноушку, Ви задокументували побачене, провели навіть заміри бараків. Але чи якийсь з тих музеїв, про які Ви розповідали, взяв під свою опіку хоча б один з багатьох сотень таборів, вартові вишки, автентичний колючий дріт?

Так виглядає, що жодний з тих таборів ближчим часом не стане музеєм

– Знаю, що Музей ГУЛАГу в Москві організовує експедиції на Чукотку і якимось чином це фіксує, знімає з дронів покинуті табори. Само собою, також товариство Меморіал довший час організовує різні поїздки, займається фотографуванням об’єктів. Також була спроби в місті Надим – це місто вздовж залізниці, там є один з тих покинутих таборів, створити там музей, але кілька років тому розмови з місцевою адміністрацією закінчились, на жаль, безуспішно. Тобто так виглядає, що жодний з тих таборів ближчим часом не стане музеєм.

– Тобто в Росії зараз таких намірів немає?

– Вони є, але не мають зараз надто великої підтримки з боку державної влади, наскільки я зараз інформований.

– Який з таборів, які Ви бачили, зберігся найкраще, де він знаходиться?

Нереально, щоб туди могли дістатися пересічні відвідувачі

– Їх є відносно багато, тих таборів, які добре збереглись. Наприклад, біля міста Єрмакова недалеко Єнісея, або ж табір за 40 кілометрів від міста Надим, до нього можна дійти і залізницею, яка також у доволі непоганому стані. І там, звичайно, можна було б створити такий музей. Є й багато інших таборів глибоко в тайзі, але нереально, щоб туди могли дістатися пересічні відвідувачі.

– В ГУЛАГу загинуло понад 2 мільйони людей. Чи під час експедицій до цих таборів натрапляли Ви на цвинтарі, поховання в’язнів?

Там напевно цвинтарі є, але протягом наших експедицій ми їх не виявили

– Жодних цвинтарів ми не виявили, але можливо, це пояснюється тим, що у нас не було достатньо часу і оснащення, щоб детально дослідити кожний табір. За тих умов це доволі тяжко, в Сибіру, в тайзі все заросло. Щоб робити детальне археологічне дослідження, для цього потрібний щонайменше тиждень на один табір, а в нас було лише кілька годин. Там напевно цвинтарі є, але протягом наших експедицій ми їх не виявили.

– Чи звертаються до Вас колишні в’язні ГУЛАГу, їх родини по допомогу знайти інформацію про табори, чи Ви в контакті з цими людьми?

– Звичайно, що так. Ми співпрацюємо з Інститутом з вивчення тоталітарних режимів у Чехії, який вивчає долі чехословацьких громадян, які були в’язнями ГУЛАГу. До нашої роботи ми залучаємо історії життя колишніх чехословацьких в’язнів, ці історії ми вносимо до мапи, де вказані місця наших експедицій. Наприклад, коли хтось із в’язнів на нашому відео розповідає про життя в бараках, ми додаємо до цієї розповіді перегляд нашої 3D реконструкції бараків, щоб людина могла уявити, як це було. Ми звичайно також в контакті з нащадками в’язнів.

– Чи плануєте нові експедиції до колишніх радянських таборів?

– Будемо раді продовжити наші дослідження, і не тільки в Росії, але і в Казахстані, де розташовані рештки деяких таборів. Так що напевно в майбутньому роботу продовжимо.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG