Україна стоїть на самому початку реформ, які можуть наблизити її до європейських стандартів. Однак і попри те, що ЄС переживає не найкращі часи, а одна з найпотужніших країн співдружності вирішила піти у самостійне плавання, українці не полишають надії колись приєднатися до ЄС. Чи варто про це говорити зараз, коли ані ЄС, ані Україна не готові вести розмову про вступ? З цього ми розпочали розмову з колишнім комісаром ЄС із питань розширення та політики сусідства, чеським дипломатом Штефаном Фюле.
– Чи Україні варто говорити про те, що її довгостроковою метою залишається вступ до ЄС? Чи краще було б зосередитися на можливостях, які дає Угода про асоціацію?
– Я не бачу жодних суперечностей між цими підходами. Вступ завжди розпочинається з переговорів. Але щодо Угоди про асоціацію, то для мене це – план реформ, який наближує Україну до того часу, коли можна буде говорити конкретніше про Статтю 49 Лісабонської угоди. Цей пункт передбачає, що будь-яка європейська держава, яка поважає європейські цінності і зобов’язується сприяти їхньому застосуванню, може стати членом Європейського союзу. На цьому етапі українські устремління до ЄС привели до укладання Угоди про асоціацію. Тож Україна може мати і те, і інше.
– Президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер заявив вже досить давно, що він передбачає, що за його урядування жодна нова країна не долучиться до ЄС. Тобто виглядає, що шансів не мають навість існуючі країни-кандидати. Чи не так?
Можу собі уявити значні результати, якщо є воля з боку українців до виконання взятих зобов’язань щодо здійснення реформ
– Мені ніколи не виходило гадати на кавовій гущі, бо кожний випадок є унікальним, кожен процес переговорів про вступ до ЄС оцінюється відповідно до його власних заслуг. Все залежить від того, наскільки люди йому віддані. Віддані не лише самим переговорам, роздаванню обіцянок, але і процесу їхнього виконання. Тому я можу собі уявити значні результати, якщо є воля з боку українців до виконання взятих зобов’язань щодо здійснення реформ.
– Ми зараз спостерігаємо за тим, що в Україні суспільство і політичний клас діють часто в паралельних просторах, і розвиток суспільства, його готовність до реформ, на думку багатьох оглядачів, випереджають здатність та волю політиків до реформ. Як, на Вашу думку, Європейський союз може допомогти суспільству, суспільним інститутам пришвидшити процес змін в Україні?
– Гадаю, що багато вже було зроблено. І, власне, Україна є дуже добрим прикладом для інших країн в регіоні і не лише, бо показала, наскільки важливо у важкі часи мати сильні недержавні організації.
Можливо, я помиляюся, але мені здається, що шукати способи їхньої подальшої підтримки – не найважливіше зараз. Важливіше зараз знайти спосіб, як використати їхній потенціал, експертів, яких має громадянське суспільство, для того, щоб ввести їх у державні структури. Щоб вони займалися не лише тим, щоб продукувати ідеї, не лише моніторингом роботи уряду, не лише для мобілізації суспільства, але і для того, щоб писати майбутні закони, щоб просувати реформи вперед, щоб керувати країною.
Найбільшим викликом України є дисбаланс між слабкою адміністрацією та орієнтованим на реформи громадянським суспільством
Гадаю, найбільшим викликом України є дисбаланс між слабкою адміністрацією та дуже міцним і орієнтованим на реформи громадянським суспільством. Гадаю, що саме цього зараз бракує: щоб люди з громадянського суспільства почали керувати державою і повели її вперед.
– Всі розмови про вступ України до ЄС, чи про її Угоду про асоціацію тоді, чи навіть зараз, ведуться так, ніби є лише дві сторони угоди: Україна та ЄС. Але у випадку України є країна, яка категорично відмовляє їй у міжнародній суб’єктності і вимагає права брати участь у суверенних рішеннях України навіть шляхом застосування військової сили. Чи Європейський союз має достатньо мужності, щоб показати Росії, що така її позиція є неприйнятною, саме для ЄС?
– Це є очевидна річ. І ми про це чітко заявляли багато разів, що йдеться про двосторонню угоду між двома суверенними партнерами, і втілення угоди, яка є результатом цих переговорів, залежить тільки від них. Цей принцип завжди був ясно артикульований.
ЄС завжди говорив, що якщо у Росії є занепокоєння щодо якихось наслідків, ми готові їх обговорити
Але одночасно Європейський союз завжди говорив, що якщо у Росії є занепокоєння щодо якихось наслідків для українсько-російських торговельних відносин від втілення аспектів цієї угоди, ми були готові їх обговорити. Ба більше, було навіть кілька раундів переговорів із цих питань, на які ми приходили з різними ідеями.
Кожна незалежна європейська країна має своє суверенне право обирати своє майбутнє, і жодна країна не може їй в цьому перешкоджати
Наприкінці минулого року у співпраці з нашими українськими партнерами члени Єврокомісії навіть підготували документ, який міг би розвіяти міфи щодо якихось негативних наслідків на українсько-російські торговельні відносини. Але цей документ ніколи не був обговорений. До речі, пропозиція далі залишається в силі, якби російська сторона мала бажання його обговорювати, ЄС далі є готовий до цього. Це зовсім не в наших інтересах створювати враження, що прогрес в наших переговорах з сусідніми країнами відбувається ціною їхніх відносин із їхніми сусідами. Це – хибне враження, і ми готові до співпраці і з Росією, і з іншими сусідами України, готові їх переконувати, що їм не лише нічого не загрожує, а навпаки – це в їхніх інтересах, вони від цього лише виграють.
Ми виходимо з того, що кожна незалежна європейська країна має своє суверенне право обирати своє майбутнє, і жодна країна не може їй в цьому перешкоджати. І з цього ми виходимо. Всі повинні мати це право, не лише українці, але і чехи, і росіяни також.
