Розкол Європейського союзу, «гра на рівних із США», знищення України як суверенної держави – головні геополітичні завдання Кремля, переконує «Український тиждень». Суттєву статтю кремлівського бюджету становлять гроші для «друзів Путіна», для хабарів та підкупу, які за розрахунками Кремля окупаються геополітичними та стратегічними дивідендами. Україна не виняток. Саме тому прагматичний Путін дав пільговий, неринковий, економічно та інвестиційно безглуздий «кредит» Януковичу. Видання переконує, що російський президент чудово розумів, що Янукович грошей не поверне, і на це розраховував, бо в тій ситуації для Путіна ставки були значно вищими, ніж 15 мільярдів американських доларів пенсійних грошей росіян. Про те, чи мусить повертати Київ цю позику «Український тиждень» аналізує в статті «Хабар із зашморгом від Путіна».
Зараз Україна перебуває перед своєрідним «моментом істини» у конфлікті з Росією. А нинішнє сприйняття ситуації як «затишшя» криє в собі макронебезпеку, попереджає дописувач «Дзеркала тижня». Насправді, на його думку, перспектива масштабних бойових зіткнень вимальовується дедалі чіткіше. Однак, Україна досі практично не займається стратегічною діяльністю. А тим часом Кремль намагається втягнути Київ у зрозуміле й комфортне для нього симетричне протистояння. Дописувач переконаний, що Росія, найімовірніше, буде довгостроковим дестабілізуючим супутником, що постійно підводитиме Україну до межі масштабної війни. І виживання країни залежить від того, чи буде вона до неї готова. А це – завдання стратегічне. Потрібно займати активнішу позицію – не тільки захищатися, а й контратакувати, щоб не виявитися беззахисними перед ворогом. На цьому дописувач «Дзеркала тижня» наголошує в статті «2017-й: далі буде…»
«Український тиждень» із настороженістю поставився до старту двох нових ліберальних політичних проектів, позаяк про них заявили люди, яких усі очікували побачити в одному човні імені Міхеїла Саакашвілі. Йдеться про озвучене рішення соратника Саакашвілі – Давіда Сакварелідзе про старт побудови своєї партії і про створення своєї політичної структури, про яке заявили Мустафа Найєм, Сергій Лещенко і Ко. Попри заяви обох сторін про те, що ці проекти дружитимуть, очевидно, що все буде з точністю до навпаки, переконує видання. Адже «топтатися» цим командам доведеться на тому самому електоральному полі, яке чи не на всі 100% збігається з аудиторією Facebook, а це посилює песимістичні прогнози. Відтак, маємо сумну реальність: українці, як завжди, особливо в умовно прогресивно-демократичному таборі, не вміють домовлятися. І тому постійно програють згуртованішим антиукраїнським чи просто провладним силам, зазначає «Український тиждень» у публікації «Розмноження діленням».
Держава давно обіцяє поставити законодавчий хрест на «бурштинових війнах», але динаміка переходу від озвучення обіцянок до їхнього втілення залишає бажати кращого, наголошує «Дзеркало тижня». Проект відповідного рамкового закону «Про видобування та реалізацію бурштину» понад рік розглядається в парламенті, але досі не ухвалений. Закон має стати першою ластівкою нового порядку господарювання – прозорого і відкритого. Адже практика неконтрольованого користування багатством надр і природних ресурсів не обмежується бурштином: воно ведеться, починаючи зі звичайного браконьєрства і закінчуючи вирубкою карпатських лісів. Тижневик зазначає, що бурштину під землею не більшає, а його видобуток назавжди залишиться питанням державного значення. Можна перевести всі стрілки на органи місцевого самоврядування, які в умовах децентралізації отримали широкий набір повноважень, але відповідальність держави, центру від цього не зменшиться, зазначає «Дзеркало тижня» у матеріалі «Україна vs бурштин: хто кого?».
Сьогодні Україна бореться за своє виживання – і як демократія, і як нація. Але поки бійці ЗСУ гинуть за незалежність, в тилу зріє «побутовий сепаратизм», стверджує «Ділова столиця». Він має різні форми: від побиття бійців АТО, які повернулися з війни, до толерантності щодо російських туристів, які поводяться не вельми шанобливо до України. Найнеобачніша ілюзія, якій можна зараз піддатися – це ілюзія про можливість миру зараз, оскільки його не може бути, поки нинішня імперська Росія не понесла покарання за свій мілітаризм, переконує видання.
