Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 15:54

Освіта під свист мін: випускний у Донецькому технікумі


Однією із найгарячіших точок у зоні АТО по сьогоднішній день залишається Красногорівка, що поблизу Мар’їнки на Донеччині. Ледь не щодня у звіті прес-центру АТО повідомляють про обстріли у цьому населеному пункті. Попри це, у місто повертаються люди і продовжують жити поруч із війною.

​На фоні «приходів» (саме так на армійському жаргоні означає приземлення мін та артилерійських снарядів) студенти Донецького технікуму Луганського національного університету щодня йдуть на навчання чи практичні заняття в поле.

Директор технікуму Анатолій Рибак розповідає, що раніше, до війни, в навчальному закладі мали можливість навчатися до 800 студентів, хоча по факту навчалося 435 студентів. Проте від початку бойових дій в цілях безпеки багато студентів виїхали навчатися у профільні технікуми інших міст України, Білорусі та Росії.

Антураж війни неподалік Донецького технікуму в Красногорівці. На фото будинок, куди нещодавно прилетіла міна 120-го калібру. Згоріло декілька квартир

Антураж війни неподалік Донецького технікуму в Красногорівці. На фото будинок, куди нещодавно прилетіла міна 120-го калібру. Згоріло декілька квартир

Навчання під обстрілами

Студентське містечко Донецького технікуму розташоване неподалік позицій ЗСУ. Ще влітку минулого року вздовж стадіону, який прилягає до одного із гуртожитків технікуму, були викопані окопи, й на цих місцях закріпилися українські солдати. Через це на територію містечка систематично прилітали артилерійські снаряди. Тепер силовики просунулися вперед і залишили свої позиції, однак міни й досі потрапляють у будівлі технікуму.

«Нещодавно був обстріл Красногорівки й було пошкоджено подачу електроенергії. Одна міна прилетіла між технікумом і районною лікарнею. Всі звернули увагу на неї, бо вона там застрягла. А я ж собі думаю, звідки обрив проводів зі сторони спортзалу? Я попросив одного зі співробітників подивитися на дах будівлі. Виявилося, що є отвір у даху малого спортзалу», – ділиться біля одного із корпусів своїми спогадами директор технікуму Анатолій Рибак.

За словами директора, в будівлю спортзалу прилетіла міна калібром 120 міліметрів, пробила дах і розірвалася. Ліквідувати пошкодження вдалося за 3 години. І так після кожного обстрілу, пошкодження будівель працівники технікуму ліквідовують якомога швидко.

Вікна студентського гуртожитку, пошкоджені осколками

Вікна студентського гуртожитку, пошкоджені осколками

Втім, інтенсивність обстрілів у Красногорівці, як і на лінії зіткнення в цілому, визначаються у порівнянні, адже раніше, як розповідає директор технікуму, обстріли були набагато активнішими і позиційними. Згадує, як 14 лютого, ще перед проголошенням нормандською четвіркою домовленостей в Мінську, обстріляли навчальний заклад. На той момент діти були на канікулах. Шість мін, які «приземлилися» в районі студентського містечка, пошкодили корпус механізації. Також ударною хвилею розбито 1600 квадратних метрів скла. Директор зізнається, що матеріал для відновлення пошкодженого майна є, але зберігають його у підвалах до настання повної тиші, щоб не довелося знову міняти.

На сьогоднішній день в технікумі продовжують навчатися понад 237 осіб. Частина студентів приїжджає із окупованої території Донецької області. Перш за все їдуть в Красногорівку, тому що диплом, який видають в Донецьку чи на інших непідконтрольних територіях України, не є дійсним у вищих навчальних закладах, та й багатьом додому близько.

Студенти звикли до війни

Із окупованої бойовиками Горлівки у підконтрольну Україні Красногорівку приїхав навчатися Владислав Кобрин. Він уже другий рік здобуває спеціальність ветеринара. Каже, що красногорівський технікум вибрав тому, що раніше тут навчалися його родичі і схвально відгукувалися про заклад. А те, що тут систематично стріляють – його не лякає.

«Я до війни вставлюся нейтрально, – каже він. – Коли у нас стріляли, я ніколи не ходив у підвал. Я бачив трупи, у нас вбивали людей. Звісно, батьки за мене бояться, а я – ні. Коли дійсно усіх студентів виводять у підвал, тоді я уже одягаюся й беру із собою всі необхідні речі: документи при собі, телефон завжди заряджений. У Красногорівці не спокійно. Нещодавно були обстріли. У нас в Горлівці теж зараз не спокійно. Але всі ми залишаємося людьми, все у нас гаразд, лише трішки війна, а так все добре».

Владислав показує гуртожиток і їхній побут. Там є гаряча вода, кухня, де студенти готують їсти. Ми застали навіть той момент, коли електрична плита (газ у Красногорівку не постачається, оскільки газова труба була пошкоджена) була залита миючими засобами, її якраз студенти чистили. Поряд роздягальня для брудних речей із ферми. Владислав каже, що всі студенти добре знають, якщо дзвінок, то потрібно терміново спускатися у підвал.

«У нас є викладач фізкультури, він слідкує за нами й тим, що відбувається поза межами гуртожитку. І ми знаємо, що якщо є небезпека, то він обов’язково дасть дзвінок і відправить нас у підвал», – показує на кнопку дзвінка на стіні першого поверху гуртожитку Владислав.

Волонтери спілкуються зі студентами на запасному виході, поруч із захисною спорудою із мішків

Волонтери спілкуються зі студентами на запасному виході, поруч із захисною спорудою із мішків

На запасному виході облаштована стіна з мішків із піском. Висота такої стіни в людський ріст. Дорога до підвалу веде через запасний вихід, тому доводиться декілька метрів пробігати через вулицю. Для цього й облаштована така захисна споруда. Вже в самому підвалі на землі лежать матраци, біля стінки в ряд виставлені стільці. В підвалі є освітлення.

Матраци у підвалі

Матраци у підвалі

Третього червня, каже Владислав Кобрин, теж був обстріл і студентам довелося спускатися у підвал. На матрацах, які покривають ледь не всю першу кімнату підвалу, спали студенти.

«Нам довелося заночувати у підвалі. Ми тут і розважалися і співали. Хтось спав, хтось просто сидів і спостерігав за всім. Але ми були в безпеці. З підвалу вийшли лише тоді, коли наші викладачі переконалися, що небезпека минула», – каже він.

Випуск Донбас.Реалії повністю:

У технікумі триває навчання. В одному з корпусів йде підготовка до державних іспитів цьогорічних випускників. Предмет – ветеринарія. На консультації присутні дві людини, інші, кажуть студенти, готуються до іспиту вдома.

Вже у сусідній аудиторії зібралися студенти 2-го курсу на пару з української мови. У них ще декілька днів триватиме навчальний процес, а українська мова є важливою складовою української освіти. Викладач Анна Саносян каже, що проблем із мовою у студентів немає. Втім, у зв’язку з тим, що все-таки в побуті переважає російська мова, то вивчення української мови дещо ускладнюється.

Урок української мови

Урок української мови

Вже на вулиці сидять студенти молодших курсів, збираються на практичні заняття. Стандартне запитання: «Чому Красногорівка?» У відповідь одне й те ж: «Нічого ближче, ніж Донецький технікум, поблизу немає».

Студентська ферма в Красногорівці

Ферма, де студенти щоденно проходять практичні заняття, розташована за декілька кілометрів від студмістечка. Поряд поля і трішки далі лінія фронту. В 2015 році ферма постраждала від обстрілів бойовиками. Директор Анатолій Рибак підозрює, що стріляли цілеспрямовано. Втім, це лише здогадки. При в’їзді невелика яма, в ній лежав снаряд реактивної системи залпового вогню БМ-21 «Град», який не здетонував. Таких подарунків на фронті доволі багато. Каже, що влетів у асфальтовану дорогу і не розірвався. Нещодавно його витягли. Таких вирв від снарядів різного калібру поряд дуже багато. Одна із господарських будівель ферми згоріла внаслідок обстрілу запалювальними набоями зі сторони Донецька. Тоді загинуло троє телят, яких не встигли вивести із загону. Згоріло понад 150 тонн сіна. Будівля зруйнована і потребує повної реставрації.

Свині на студентській фермі Донецького технікуму

Свині на студентській фермі Донецького технікуму

В іншій частині ферми дві будівлі, в одній із них свинарник де понад 200 свиней. Там практичні заняття із хірургії проходять студенти разом із викладачем Віктором Карпенком. Сьогодні практикуються над кастрацією кабанчика. Для того, щоб навчитися цій справі, студенти повинні пройти не менше 10 таких занять, щоб довести свої навички до автоматизму, каже викладач хірургії.

«Все залежить від кількості об’єктів, над якими працюють студенти. І скільки операцій вони роблять. Я вважаю, що для освоєння навичок, студентові потрібно провести щонайменше 10 таких операцій», – розповідає викладач під час навчального процесу.

Поруч зі свинарником – корівник. Там 45 голів великої рогатої худоби. Разом із коровами тісняться вівці й кролики.

«У нас було ще п’ятеро коней, але під час бойових дій вони були вбиті», – каже Анатолій Рибак.

Біля корівника в тюках лежить сіно. Його складають у складські приміщення студенти першого курсу за спеціальністю технолога. Кажуть, що допомагають фермі і вчаться заготівлі кормів.

Вже через декілька хвилин директор сідає у своє авто й везе показувати землі технікуму. До війни повноцінні земельні володіння Донецького технікуму Луганського національного аграрного університету становили 548 гектарів землі. Втім, бойові дії розділили земельні ділянки і відрізали володіння технікуму ледь не на третину. Тепер не кожне поле засіяне чи зоране. Десь, на одному із полів стоять ЗСУ, десь в глиб, по ту сторону поля – бойовики.

«Раніше, в цілях безпеки, на полях були виставлені протитанкові міни. Їх було дуже багато, але після передислокації військ, військовим довелося розміновувати й переносити міни вперед. Так сталося, що заклали одну кількість мін, а зняли на одну одиницю менше. Тепер ми не можемо випустити в поле техніку, бо не знаємо, чи є там та міна, чи немає», – показує на одне із своїх полів Анатолій Рибак.

Однак більше 300 гектарів землі вдалося обробити й засіяти. Кукурудза піднялася, колосся достигає. На ремонтній базі збирають відремонтований комбайн і скоро він вийде в поле на жнива.

«Минулого року ми зібрали хороший врожай із полів і намагалися його реалізувати. Але продавали його по тій ціні, за яку забирали. Сюди ж боялися приїжджати. Було таке, що коли завантажували машину, то починався мінометний обстріл, й доводилося ховатися. Потім, коли обстріл припинявся, продовжували завантаження автомобіля. А реалізовувати продукт треба було, бо завжди існував ризик, що його можуть спалити», – згадує директор технікуму, вже повертаючись до студентського містечка.

На випускному у Донецькому технікумі Луганського національного аграрного університету

На випускному у Донецькому технікумі Луганського національного аграрного університету

Тим часом в технікумі тривають останні приготування до випускного. Дітям вирішили влаштувати справжнє свято. Цього року випускаються студенти, які вступили в Донецький технікум ще в 2012 році, тобто до початку бойових дій на Донбасі. Цього року мали б випустити 108 студентів. Втім, більше половини втекли від війни.

«Так сталося, що наші студенти після початку війни почали забирати документи і їхати навчатися в інші суміжні навчальні заклади, не тільки України, а й в Білорусь та Росію. Ми не хотіли їх відпускати, але розуміємо, що безпека передусім. Цього року ми випускаємо 48 студентів зі 108. Не всі будуть на святі присутні, хтось забрав дипломи раніше і поїхав додому, хтось уже їде. Ми прекрасно розуміємо, що ситуація така, що студентам довго добиратися через блокпости й небезпечні зони. Але якась частина, думаю 60%, буде на святі. В 2014 році ми не могли провести таке свято, бо влітку в Красногорівці не вщухали бої. Ми тоді видавали дипломи випускникам дистанційно. Минулого року теж не могли видати дипломи, бо була проблема із базою. Тоді ми, згідно з мінськими домовленостями, перебували у так званій «сірій зоні», буферній зоні, яка мала б бути не підконтрольною нікому. Але знаходили способи вирішення цього питання і відправляли студентам диплом уже пізніше. Цього року ситуація більш-менш стабілізувалася, з базою проблем немає. Нам вдалося вчасно підготувати дипломи і ми можемо організувати для дітей свято. Як вийде, не знаємо», – зауважує Анатолій Рибак.

Випускний на лінії фронту

Посеред студентського містечка стоїть арка із синьо-жовтих повітряних кульок, які періодично від спеки лопаються. На цей раз ніч пройшла спокійно, лише десь на полі, в сторону Мар’їнки чули поодинокі постріли із малокаліберної зброї. Проте найбільшою проблемою стала не війна, а погода. Донбаська гроза сильно відрізняється від грози в інших областях України. Спалах над головою і сильна тріскотня десь поруч. Від звукового удару трясуться шибки в гуртожитку. Наразі спекотно. Втім, насувається хмара із Заходу. Анатолій Рибак віджартовується й каже, що якщо з тієї сторони йдуть хмари, то дощ минає Красногорівку. Але в голос думає: «Лише б минув, не треба дощу, треба випускний провести». Про всяк випадок адміністрація підготувала запасний варіант святкування. Підготували площадку у спортзалі на випадок дощу. Але все минулося. Декілька груп студентів розсілися по стільцях імпровізованого залу, прийшли батьки й випускники технікуму. Приїхали волонтери і, навіть, прийшли військові, щоб привітати випускників.

Випускники Донецького технікуму під час вручення дипломів

Випускники Донецького технікуму під час вручення дипломів

Цей життєрадісний момент надихнув і випускників, і студентів, які ще не поїхали додому на літні канікули.

«Це, напевне, були незабутні 4 роки в моєму житті. Так, тут були сумні моменти, були й веселі. Це такий час, який очорнив все навчання. Однак, все-таки, все було прекрасно», – згадує своє навчання цьогорічна випускниця Анастасія Бойцова. Дівчина із Красногорівки, вона вже вирішила, що продовжуватиме своє навчання в Луганському національному аграрному університеті, який тепер базується в Харкові. Таке ж рішення ухвалили 24 студенти, які подали документи до університету. Інші ж вихованці технікуму повертаються додому і продовжать своє життя із набутими навичками в аграрній справі вже на місці.

Увечері знову чути стрілянину на околицях Красногорівки. Вчителі дослуховуються до кожного свисту і звуку, поки випускники святкують отримання диплому. Пізніше Анатолій Рибак зазначив «Ми продовжуємо жити і чекати студентів. Продовжуємо обробляти поля, годувати худобу, бо треба жити».

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG