Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 15:44

Ставлення в ОБСЄ до Росії змінилося після подій в Криму і на сході України – Ріхтер


Андрій Ріхтер

Андрій Ріхтер

Роман Супер

Доктор філологічних наук, завідувач кафедри історії та правового регулювання російських ЗМІ факультету журналістики Московського державного університету Андрій Ріхтер у 2011 році з сім'єю переїхав до Відня, де йому запропонували посаду директора офісу Представника з питань свободи ЗМІ ОБСЄ. В інтерв'ю Радіо Свобода Андрій Ріхтер розповів, як виглядає сучасна Росія в очах співробітників ОБСЄ і чому засідання цієї організації стали нагадувати гостросюжетне кіно; чи існує в дійсності антиросійська пропаганда в західних ЗМІ і чим українські журналісти відрізняються від російських.

– Ставлення в ОБСЄ до Росії ускладнилося після введення санкцій?

Ставлення до Росії змінилося після подій в Криму і після подій на сході України

– Ставлення до Росії змінилося після подій в Криму і після подій на сході України. Різко підвищився градус того тону і запалу, з яким відбуваються політичні дискусії в ОБСЄ. Щотижневі засідання до цього були досить тужливими. Зараз кожне засідання – це завжди дуже емоційна подія, велике випробування для нервової системи.

Крику не буває. Але відвертий тон висловлювань та вказування пальцем одне на одного (що зовсім не прийнято в дипломатичних відносинах) – це вже майже норма. Дискусія в формі відповіді на відповідь тієї чи іншої делегації – це нескінченна спіраль емоцій.

– Тон підвищується, коли мова заходить про українські події?

– Так. До України зараз додалася ще й Туреччина. Дискусії часом зводяться до риторики на рівні «сам дурень». Коли діти говорять «сам дурень» – це смішно. Але коли йдеться про дипломатичні виступи – це сумно і боляче чути.

– Російські журналісти – Ваші випускники в тому числі – впродовж останніх років стали чесно публічно зізнаватися, що зараз не час для об'єктивної журналістики: мовляв, проти російського суспільства розгорнули інформаційну війну, а на війні потрібно використовувати важку артилерію – пропаганду. Ось коли світ заспокоїться, тоді і поговоримо про журналістику, а зараз на західну пропаганду ми просто змушені відповідати своєю. Така логіка здається Вам справедливою хоча б частково?

Я не вважаю, що ведеться якась інформаційна війна проти Росії і росіян. Є гостра інформаційна критика політики Кремля

– Ні, в цій логіці немає правди. По-перше, я не вважаю, що ведеться якась інформаційна війна проти Росії і росіян. Є гостра інформаційна критика політики Кремля, це так. Кремль критикується західними ЗМІ різко, систематично і цілеспрямовано. Але Росія – це далеко не Кремль, так само як Америка – не Білий дім. По-друге, навіть якщо стверджувати, що існує «західна антиросійська пропаганда», то вона вже точно не ведеться в російських ЗМІ. Щось я не бачу в російських ЗМІ засилля західних журналістів і експертів, які б критикували і атакували Росію. Ті нещасні представники західної журналістики, які іноді миготять у ток-шоу на російських каналах, на мій погляд, – просто хлопчики для биття. Як можна говорити про них як про стражників західної пропаганди в російських ЗМІ? Тоді навіщо розгортати артилерійську відповідь на західну пропаганду? Це нелогічно. Ні, так мотивувати те, що російські журналісти стають бійцями, яким немає діла до об'єктивності і які повинні боротися з Заходом, не можна.

– Живучи на Заході, Ви, напевно, дивитися і читаєте європейські та американські ЗМІ у великих кількостях. Чи відчуваєте, що на Заході ставлення до Росії упереджене? Чи відчуваєте, що ставлення це формується західними журналістами, які зловживають своєю особистою думкою?

Я живу на Заході. Ніякої антиросійської пропаганди тут немає

– Я живу на Заході. Моя сім'я живе на Заході. У мене з'явилися знайомі росіяни, які тут живуть. Ніхто з нас за всі ці роки не може навести жодного прикладу ворожості до нас – до росіян, до російськомовних. Ні на вулиці, ні в громадських місцях, ні на конференціях, ні в міжнародних організаціях – ніякої сегрегації, дискримінації, ворожості просто не існує. Інакше я б зараз не сидів в міському парку Відня і не розмовляв би з вами голосно російською. Якби дійсно була якась пропаганда в місцевих ЗМІ проти Росії і росіян, повірте мені, ситуація була б іншою. Люди б тікали звідси, вивозили б сім'ї, дітей в безпечне місце. Ніякої антиросійської пропаганди тут немає. Ні на телебаченні, ні в газетах. Повторюю: є критика Кремля через Україну, через порушення прав людини, через порушення тих чи інших правил і домовленостей. Справедлива ця критика чи ні – це предмет для іншої розмови.

Андрій Ріхтер

Андрій Ріхтер

– З точки зору права в російських ЗМІ цензури немає. Вона є на практиці, але, як Ви думаєте, чи узаконять її в Росії, як це було в СРСР? Що підказує Ваше професійне чуття і досвід?

– У Радянському Союзі цензура ж не була узаконена. В Конституції та в законах вона не була прописана. Але був орган цензури: головне управління у справах захисту державних і військових таємниць у пресі. Цей орган формально не був цензурою. Але існував порядок, коли ЗМІ направляло його представнику, який сидів в тій же редакції, гранки шпальт, які повинні були вийти в друк, на узгодження, і він мав право відхилити той чи інший матеріал.

В країні зараз виникла традиція, коли журналіст і редактор постійно займаються самоцензурою

На мій погляд, в країні зараз виникла традиція, коли журналіст і редактор постійно займаються самоцензурою. Вони бояться гострих тем і матеріалів в силу їх негативних для себе наслідків. Їх можуть звільнити або покарати в той чи інший спосіб. І це породжує страх. Цей страх сильніший за нові закони і поправки. Ніхто нічого вписувати в Конституцію не буде: самоцензура працює і без конституційних норм. Питання в іншому: як довго буде діяти конституційна норма про заборону цензури на практиці? Тому що, на мій погляд, все-таки сьогодні вона працює. Сьогодні говорити про цілісну державну машину, яка в чистому вигляді займається цензурою, не можна. Швидше, сформувався певний клімат, при якому більшість редакторів бояться цензури при її відсутності.

– Ви народилися і закінчили університет у Харкові. Відомі події в Україні якимось чином вплинули на Вашу професійну і особисту долю?

Відбулася справжня війна, яка розділила родини й друзів навпіл. Що цікаво, обидві половинки мого кола друзів (умовно кажучи, за Київ і проти Києва), які живуть в Харкові, звинувачують у всьому ОБСЄ і мене, через те, що я тут працюю

– На професійну долю – навряд чи. На особисту – звичайно ж. Харків – це не просто Україна, це східна Україна. До того ж, у мене мама з Луганська. У Харкові у мене до цих пір багато друзів. Відбулася справжня війна, яка розділила родини й друзів навпіл. Що цікаво, обидві половинки мого кола друзів (умовно кажучи, за Київ і проти Києва), які живуть в Харкові, звинувачують у всьому ОБСЄ і мене, через те, що я тут працюю.

Обидві сторони хочуть знайти в ОБСЄ віддушину, яку можна критикувати за те, що відбувається в країні і в рідному місті

Одні кажуть мені: чому ваші спостерігачі не бачать російських військ, чому ви не можете зупинити російське вторгнення на схід України? Інші кажуть: всі ваші монітори «продалися» Заходу і не в змозі встановити мир і забезпечити статус-кво. Обидві сторони хочуть знайти в ОБСЄ віддушину, яку можна критикувати за те, що відбувається в країні і в рідному місті. Деякі друзі через це перестали зі мною спілкуватися, це дуже сумно. На самому початку подій дружина мого брата – людина далека від журналістики і політики – говорила мені: «Андрію, а чому так відбувається? Я посварилась з усіма своїми подругами. Все, що їх цікавить, – це коли російська армія «прийде» до Харкова. Коли ж я їм відповідаю, що не хочу бачити тут ніяку армію, спілкування припиняється». При цьому вона сказала, що всі подруги дивилися виключно кабельні російські канали. А у неї самої не було на кабель грошей, вона взагалі не любитель телебачення.

– А Ви спостерігаєте за ефірами українських телеканалів? Як Вам здається, українські журналісти зараз з більшою повагою ставляться до професійних стандартів, ніж російські?

Я дивлюся і російські, і українські канали. Якщо ми говоримо про політичну журналістику на телебаченні, то умовний Шустер професійніший за умовного Соловйова. Дивно, але я не бачив жодної наукової статті на цю тему, яка могла б достовірно розібрати це питання по кісточках. Але повірте особистому погляду людини, яка подивилася в своєму житті, напевно, мільйон випусків новин і писала про журналістику багато разів.

Повний текст матеріалу – на сайті Російської редакції Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG