Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 08:01

Пиячити у військовій формі негарно, але люди мають розуміти, чому солдати це роблять – психолог


Павло Павлов, психолог-волонтер

Павло Павлов, психолог-волонтер

Самотужки з психологічними проблемами можуть впоратися близько 80% солдат, у решти вони проявляються або одразу, або за кілька років, говорить психолог-волонтер, донеччанин Павло Павлов. Він понад рік відслужив у добровольчому батальйоні «Айдар», а після цього став волонтером Психологічної кризової служби і тепер регулярно їздить на передову. Говорить, що реабілітація солдатів впродовж і після служби має бути комплексною, а причини більшості психологічних розладів полягають у ставленні суспільства і держави до ветеранів. Ще до війни Павлов отримав диплом психолога, а зараз планує стати офіцером і отримати диплом військового психолога. Радіо Свобода запитало фахівця, як він потрапив на війну і чи мав військовий досвід до цього?

– Я хотів в армію, але мене не взяли, 7 разів ходив до військкомату, потім психанув і вже хотів до Іноземного легіону їхати. Але коли приїхав до Києва, розпочався Майдан. Там, до речі, отримав перший польовий психологічний досвід. Я працював у гештальт-терапії, але це було інше. В ніч із 29 на 30 листопада, коли розігнали людей (на Майдані – ред.), я заспокоював активістів, знімав напругу. Після Майдану в мене був вибір – залишатися психологом чи їхати на війну. А я ж із Донецька, як я міг сидіти в «Десні» чи в Києві і розповідати іншим людям, що треба їхати й воювати.

– Як впоралися із власними психологічними проблемами і як почали допомагати іншим?

Я пройшов реабілітацію, індивідуальну терапію, мені прочистили мозок. На фронті я не міг нормально виплеснути агресію

– Я пройшов реабілітацію, індивідуальну терапію, мені прочистили мозок. Було велике розчарування – з війни я повернувся фактично в іншу країну. На фронті ми не могли нормально воювати, нас постійно обмежували. Я не міг нормально виплеснути агресію, дійшов до власної межі і мене вигнали з батальйону. Якщо б я там залишався, то зараз бігав би і різав сепаратистів, ніякі б накази мені не завадили. А так повернувся з фронту, одружився.

Реабілітації дуже сприяє родинна атмосфера. Мені допомогла дуже Психологічна кризова служба

Реабілітації дуже сприяє родинна атмосфера. Мені допомогла дуже Психологічна кризова служба, потім поїхав на тиждень до адвентистів. Я хоч і православний, але їхні духовні і власно психологічні практики мені допомогли, агресія почала виходити. Багато хлопців почали мені телефонувати, говорили, «ну ти ж психолог, допоможи».

Більша частин тих, з ким я служив, йшли на фронт заради перемоги. Коли її немає, то агресії дуже багато

Солдату менш за все потрібно, щоб його жаліли. Потрібно його почути, підтримати, мабуть пригадати хороше й погане. Так звані кризові інтервенції схожі в усіх випадках, але солдатам потрібне енергетичне злиття. Більша частин тих, з ким я служив, йшли на фронт заради перемоги. Коли її немає, то агресії дуже багато.

– Як організуєте поїздки на передову? Що там треба робити перш за все?

Намагаємось працювати системно по усіх підрозділах. Людей треба навчати «контейнерувати» свої домашні проблеми, відкладати їх на «після війни»

– Колеги з Психологічної кризової служби знайшли фінансування від фондів, яке забезпечує якусь зарплату для психологів. Але ми самотужки знаходимо транспорт, узгоджуємо із Міністерством оборони і їдемо десь на тиждень в «червону зону». Намагаємось працювати системно по усіх підрозділах і виїжджати за викликом, якщо є щось термінове. Людей треба навчати «контейнерувати» свої домашні проблеми, відкладати їх на «після війни». Тоді боєць може слідкувати за власним здоров’ям і залишатися боєздатним. Емоційні сили в людей обмежені, вони можуть згоріти просто на очах. Тому ніяких складних психологічних процесів, лише підтримка і розмови. Люди не до кінця розуміють, що відбувалося в 2014 році. Їх мобілізували, закинули в якісь окопи, наприклад, біля Щастя, а вони навіть не знають, якими силами ми ці позиції захопили і утримували.

– Яка робота ведеться після відведення солдат із передової?

– На пунктах постійної дислокації намагаються щось робити, але головні фактори, які підсилюють психологічні проблеми, залишаються. І в тилу вони навіть сильніші, аніж на передовій. Наприклад, від людини, яка рік сиділа в окопах, вимагають чистити взуття і ходити строєм. Це мабуть правильно, але такі речі можна сказати по-різному. Я сподіваюсь, що наша держава дійде до того, що в місцях постійної дислокації мають бути чисті казарми, душ і поступове навантаження на бійців.

– Як українці ставляться до психологічних проблем бійців? Чи змінилося це ставлення суспільства?

– Чим більше людей беруть участь у бойових діях, тим більше їхні проблеми може помітити пересічний українець. Чим більше людей у військовій формі ходять п’яними, тим більше це впливає на суспільство. Взагалі-то пиячити – це неправильно, але люди мають розуміти, чому солдати це роблять. Зараз повернеться чергова хвиля мобілізованих і в них буде відчуття, що їм нема чим пишатися, що їм не можна ходити у формі. Суспільство має замислитися над тим, що треба допомагати тим, в кого є проблеми, неважливо, чи це солдати, пенсіонери, чи тварини на вулиці. Поки що йде процес заперечення.

– Як держава допомагає із психологічною реабілітацією?

Реабілітація складається з трьох складових – індивідуальна реабілітація, реабілітація з родиною і соціалізація

– В нас є державні програми психологічної реабілітації, але є певні проблеми. Наприклад, в законодавстві досі не існує професії «психотерапевт». Я не хочу казати, що не виділяють грошей, але часто реабілітацією військових займаються ті, хто займався багатодітними матерями чи інвалідами. Ставлення наших держслужбовців не сприяє реабілітації. Взагалі реабілітація складається з трьох складових – індивідуальна реабілітація, реабілітація з родиною і соціалізація. Мабуть замість того, щоб створювати нову категорію пільговиків, варто би було віддавати пільги ветеранам грошима, як це роблять в усіх цивілізованих країнах.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG