Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 11:39

Олекса Бик – музикант, стрілець, командир медичної групи


Олексій Бик (фото зі сторінки у Facebook: Володимир Осипенко)

Олексій Бик (фото зі сторінки у Facebook: Володимир Осипенко)

Київ – Олексій Бик – один з виконавців сучасної авторської пісні, учасник і призер багатьох всеукраїнських конкурсів і фестивалів. Впродовж останніх двох років Олексій співає здебільшого про героїв бойових дій на сході України, про тих, хто захищає Україну від російської агресії. Адже сам Олексій Бик влітку-восени 2014 року воював у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», і отримані враження та емоції музикант перевтілює у слова та мелодії, про що і розповів Радіо Свобода.

­– На передову я потрапив у липні 2014 року. Був фактично до зими. У першу ж ніч побратим, друг «Мольфар» передав мене Яні Зінкевич, а вона нагодувала і поселила у кімнату «Госпітальєрів». Я тоді більше нікого, крім згаданих вище осіб, не знав. Обов'язки я мав на передовій різні – від стрільця до водія і командира медичної групи.

­– Коли взагалі у Вас з'явилось відчуття, що може розпочатись війна?Або ж спитаю інакше: коли Ваша особиста війна розпочалась?

­

9 березня 2014 року на Перекопі, на в'їзді до АРК нашу машину зупинили, нас усіх поклали обличчям в землю. З цього моменту для мене почалась війна

– Я працював журналістом. Сказати б, усередині інформаційного простору. Коли почалась окупація Криму, ми з друзями поїхали до Криму, щоб розібратись, що там відбувається, і написати звідти якісь статті. Якщо не помиляюсь, 9 березня 2014 року на Перекопі, на в'їзді до АРК нашу машину зупинили, нас усіх поклали обличчям в землю. З цього моменту для мене почалась війна. Тому що я тоді побачив місцевих «ополченців» у капцях і шортах, але з автоматами в руках, а поруч з ними стояли «зелені чоловічки», люди з військовими поставами, хоч і без шевронів. Вони були озброєні автоматами Калашникова, як я потім дізнався, то була сучасна модель цієї автоматичної зброї, якої в Україні не було, але яка є на озброєнні лише російської армії.

­– І які враження лишились від спілкування з «ввічливими» «зеленими чоловічками»?

­

Колеги-журналісти повідомили, що у добровольчому батальйоні «Айдар» формують жіночу роту, і я збагнув, що моє місце на передовій, я ж – сильний чоловік, і нема чого відсиджуватись у тилу

– Ці «чоловічки» були значно адекватніші, ніж «ополченці». Зрештою, якраз вони нас і пропустили далі, і ми з друзями три дні провели в уже окупованому фактично Криму. Тоді я збагнув, що почалася війна, що Росія окупувала цілий півострів, який входить до складу України. І я чітко розумів, що Україна перебуває у стані війни з Російською Федерацією. За інерцією ще якийсь час (всю весну 2014 року) я продовжував працювати журналістом, але коли на Донбасі почали розгортатись потужні військові дії, збагнув, що сидіти у Києві для мене неприйнятно. А тут ще колеги-журналісти повідомили, що у добровольчому батальйоні «Айдар» формують жіночу роту, і я збагнув, що моє місце на передовій, я ж – сильний чоловік, і нема чого відсиджуватись у тилу. Вирішив їхати на передову.

­– До військкомату звертались?

­

Я поїхав у Добровольчий український корпус (ДУК) разом з Борисом Гуменюком і Миколою Коханівським

– Звертатися до військкомату у той час було марно: черги охочих піти боронити країну, здивовані і часто розгублені працівники військкоматів... Правда. Я все-таки туди звернувся, районний військовий комісар записав мій телефон й пообіцяв передзвонити. Епопея скінчилась тим, що я сам кілька разів до військкомату передзвонив і не отримав від них конкретної відповіді, ба більше, зі мною перестали спілкуватись. Тоді я плюнув на цю справу і вирішив долучитись до добровольців. Про те, що я вирішив їхати у зону бойових дій, знала лише моя дівчина, щоправда. Вона була шокована, побачивши у моїй квартирі бронежилет і каску, які я підготував для свого «військового походу». Паралельно я домовився зі знайомими націоналістами, що буду з ними їхати в «Айдар». Але у них постійно поїздка відкладалась з різних причин, зрештою, мені стало складно жити у Києві (я з'їхав з квартири, яку знімав, розвіз речі до друзів) і я поїхав у Добровольчий український корпус (ДУК) разом з Борисом Гуменюком і Миколою Коханівським, які туди їхали на переговори з керівником «Правого сектору» Дмитром Ярошем, щоб долучити батальйон «ОУН» до складу ДУК. Ось така у мене вийшла складна схема, завдяки якій я все-таки потрапив на передову.

­– Як Ви, журналіст і музикант, стали стрільцем?

­

Не можу сказати, що я був готовий воювати, хіба що психологічно. Але у зоні бойових дій все якось логічно вийшло, мене побратими навчили, а потім я власний досвід здобув

– У Добровольчому українському корпусі я справді знав лише кількох людей. Так. З Дмитром Ярошем я раніше писав інтерв'ю, знав ще у мирному житті друга «Мольфара», тобто поета Олега Короташа. Несподівано на передовій ще і колегу, журналіста Олену Білозерську зустрів. Як я вже казав, відразу після приїзду на місце познайомився з Яною Зінкевич. Гуменюк і Коханівський якраз провели переговори з Ярошем і проти ночі поїхали забирати свою сотню з полку «Азов». Як я став стрільцем? Я людина без попередньої військової підготовки, хіба що у школі нам, учням, показували, як розбирати і збирати автомат, як з нього стріляти. Не можу сказати, що я був готовий воювати, хіба що психологічно. Але у зоні бойових дій все якось логічно вийшло, мене побратими навчили, а потім я власний досвід здобув.

­– Чим займались після того, як повернулись до Києва?

­– З зими 2014-2015-го я вже епізодично наїжджав в АТО, тому що ми з побратимами мали інше завдання, ми з побратимами почали формувати тринадцятий запасний батальйон ДУК для оборони Києва, який тепер переформатований як резервна сотня особливого призначення. Рушійною силою був друг «Хорват», який після серйозного поранення, ледве вставши на милиці, приїхав до Києва нам допомагати. А потім мали місце кілька подій на Закарпатті за участю «Правого сектору», і я залишився у Києві як речник організації.

­– Ви продовжуєте писати пісні?

­

Музикантом я був і ним залишаюсь, написав на передовій цілий музичний цикл, присвячений українським добровольцям

– Звісно! Музикантом я був і ним залишаюсь, написав на передовій цілий музичний цикл, присвячений українським добровольцям. Виступаю на фестивалях сучасної авторської пісні та на фестивалях патріотичної музики, допомагаю побратимам. Пісню «Добровольці Божої чоти» знайомі бійці просять співати чи не на кожній зустрічі.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG