Доступність посилання

09 грудня 2016, Київ 23:38

На відміну від пострадянської Польщі, в Україні була перервана традиція конкурентної політичної боротьби, незважаючи на існування ледь не 300 політичних партій, мало яка з них спирається на ідеологію, має демократичні процедури всередині самої партії, на підтримку виборців та внески своїх членів. Але нині саме Україна може прокласти шлях до нових політичних структур не лише для себе, але і для багатьох західних країн, які також відчувають кризу своїх політичних систем, говорить український філософ Сергій Дацюк, адже українське суспільство зараз найбільш «рухливе» і може протестувати різні політичні моделі. Та вікно нових можливостей залишиться відкритим лише протягом короткого часу.

Сергій Дацюк

Сергій Дацюк

– Різниця в тому, що в Польщі спочатку виникли партії, а потім почав розвиватися вже приватний бізнес. В Україні все навпаки – спочатку з’явився приватний бізнес. Причому одразу крупний. Мається на увазі, що він інакший з державних монополій з’явитися не міг, і фірми-прилипали чи фірми-посередники, які навколо державних монополій множилися. Тому, власне, олігархи перші запустили партії.

До них перші партії були потужні, ми знаємо: «Група 39», «Рух», а от далі почалося: НДП, СДПУ, «Регіони України» – це все олігархічні партії. І лише тією мірою, якою вони, так би мовити, виражали інтереси крупного бізнесу, вони приходили до влади. А інші партії, не олігархічні, дуже швидко втратили вплив. Тобто, якщо ми подивимося на Рух, чи друга його реінкарнація в Україні «Наша Україна» – це партії, які, з одного боку, ідеологічні, а з іншого боку, менш фінансовані і менш організовані. Тому що виявилося, що організуватися щось в Україні може тоді, коли має бізнесове підґрунтя. В політичному просторі організація в Україні тільки зараз з’являється. Не така організація, яка виникає з крупного бізнесу.

Ті, хто сьогодні готовий боротися зі всевладдям олігархії, можуть створити справжні партії

І от це специфіка України і в якомусь сенсі біда, а в якомусь сенсі щастя, чи, так би мовити, перевага. Тому що зараз є можливість гартувати в боротьбі нові партії. Тільки ті, хто сьогодні готовий боротися зі всевладдям олігархії, можуть створити справжні партії.

– Те, що з’явилися зараз нові партійні проекти – чи це відображає справжній попит українського суспільства. Чи праві ті, хто кажуть, що українська політична культура ще занадто низька для того, щоби підтримувати справжні ідеологічно спрямовані партії?

Олігархія в Україні навчилася обходити партійні підходи. Вони чекають поки депутати виберуться у парламент, а потім вони всередині парламенту купують відповідних депутатів і роблять з них олігархічну групу

– Ніколи ніщо не з’явиться, якщо на неї немає попиту. А зараз олігархія в Україні навчилася обходити партійні підходи як такі. Тобто вони всього-на-всього не організовують партії, вони чекають поки депутати виберуться у парламент, а потім вони всередині парламенту купують відповідних депутатів і роблять з них олігархічну групу.

І хоч воно не партія, а воно, в принципі, виконує ту саму функцію парламентської фракції, яка нібито партія. Це квазі-партія. Цьому має бути покладено край. Тому що це глухий кут. Тобто якщо партія має бренд, має назву, тоді люди в партії несуть відповідальність. А як можна притягнути до відповідальності якусь там «групу «Відродження» чи ще там якусь групу в парламенті. Вони ж, знають, – не партія. Вона постійно чекає, коли у владі нема більшості – і тут вона приходить і говорить: «Вам потрібні голоси за такі-то закони? Добре. Але от за такі-то і такі-то переваги. Тут нам треба бізнес, тут нам треба тарифи!» Це фактично парламентська корупція, але ось так воно влаштовано.

– Чи може вирішити цю проблему новий закон про державне фінансування партій, яка з 1 липня набула чинності, і про вимогу звітування про використання коштів?

Закону недостатньо. Тут має бути політична культура громадського контролю. Вона полягає в тому, що громада і має змушувати партії ставати якісними

– Тільки разом з готовністю громади до контролю. Тому що одна справа ухвалити закон, а інша справа – а як ви перешкодите вкладати кошти незаконним чином. Має бути якийсь контролюючий орган. Нехай це буде громадська наглядова рада, нехай це буде податкова чи ще щось подібне в цьому плані. Аде це все можна обійти, як це обходилося і до цього. Але закону самого по собі недостатньо. Тут має бути політична культура громадського контролю. І ця політична культура громадського контролю полягає не в тому, що ми очікуємо якісних партій, вона полягає в тому, що громада і має змушувати партії ставати якісними.

Не так, як ми одного разу їх вибрали, і потім ми наступного разу зустрічаємося з ними на наступних виборах. Ні. Політична культура полягає саме в тому, що громада має тиснути на партії, контролюючи кожний її крок. От тільки за цих умов закон працюватиме. Тільки за цих умов партії дійсно стануть якісними.

– Тенденція, яка найбільше проявилася в Україні, типова також і для західних країн. Коли старі політичні партії втрачають свою ідеологію, перетворюється більше на піар-проекти. З іншого боку, активнішими стають сили громадянського суспільства. Наскільки взагалі майбутнє є за політичними партіями?

Політичні партії мають майбутнє. Просто їх суть має змінитися

– Політичні партії мають майбутнє. Просто їх суть має змінитися. По-перше, відбудеться доволі серйозна фрагментація партій. Буде партія, яка на всі запитання має відповіді. Тобто великих ідеологічних авангардних партій поменшає. Партії будуть спрямовані на певну аудиторію. На молодь чи на інтернет-аудиторію, чи на пенсіонерів. Будуть фрагментуватися, з одного боку. З іншого боку – вони будуть ставати все менш універсальними. І третя тенденція – вони ставатимуть менш системно організованими. Тобто все більшого значення буде набувати мережева організація, соціальні мережі. Мережевий спосіб організації як вільне членство тощо. Ось ці речі, тенденції набуватимуть більшого поширення, і відтак партії майбутнього будуть серйозно відрізнятися від партій сьогодення.

І не факт навіть, що парламентська діяльність буде основною діяльністю партії. Тому що парламент, як сьогодні показує досвід, – це фактично біржа ухвалення політичних рішень, яка працює досить неефективно. І в вочевидь ми будемо переходити, швидше, на електронну демократію, де голосуватиме та частина активного громадянського суспільства, яка в тій чи іншій сфері розбирається. Не може одна людина в усьому розібратися. Але отаке от сегментарне голосування електронне – воно трошки перебере на себе функції парламенту.

А парламент, можливо, і лишиться, але вони будуть виконувати функції влади в критичних питаннях. Тобто питання Конституції, питання зміни засадничих державних функції тощо. А більш дрібні питання – з одного боку, будуть передані на електронне голосування, з іншого боку – на місцевий рівень.

Тобто ось цей прошарок центрального для тої чи іншої громади рівня буде зменшуватися. А відтак, коли відбудеться ця фрагментація, то і партії стануть прив’язаними до громад, вони будуть партії громади, громадські. І в цьому сенсі партійна структура принципово зміниться, функції партії принципово зміняться і центр втратить таку велику вартість. Коли через центр не можна буде розподіляти ані державний бюджет великий за обсягом, ані преференції для бізнесу – центр втратить свою притягальність і менше впливатиме на політику як таку.

– В такому випадку можна говорити про те, що Україна – в авангарді цих тенденцій? Тому що деякі елементи тієї нової будови – вони проходять вже тестування в Україні?

– В авангарді, тому що в неї зараз дуже рухливий соціум. І він якраз піддається дуже великим змінам. І в неї є шанс, маю на увазі в України. Але коли не скористається, то десь років за 3-5 і політична система заскорузне так само, як, скажімо, французька, німецька чи британська і так само буде важко знову перебудовуватися. Тому поки ідуть зараз зміни, потрібно максимумально спробувати змінити ці наші уявлення про партії.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG