Доступність посилання

logo-print
02 грудня 2016, Київ 20:25

(Рубрика «Точка зору»)

Деякі вельми поважні політичні аналітики, як-от радник президента і директор Національного інституту стратегічних досліджень, академік Володимир Горбулін, заявляють про високу ймовірність початку найближчим часом повномасштабної війни Росії проти України. Горбулін наводить на користь своєї думки чимало вагомих фактичних аргументів.

У такій війні силами лише обмеженого контингенту регулярного війська Україні не встояти, потрібна всенародна участь в обороні держави. У таких процесах у 2014 році першими взяли участь і дали приклад іншим добровольці, чимало яких брали участь у подіях на Майдані. Фактично ці люди були і є озброєним народом, воюючим Майданом. Вони продемонстрували і нині демонструють найвищий рівень мотивації. Їх не треба змушувати захищати Батьківщину, вони самі без усяких повісток йдуть на фронт.

Це справді, без жодного перебільшення, золотий фонд нації. Коли, над усе після кримської ганьби, Збройні сили перебували в глибокому шоку, а влада в стані паралічу, саме добровольці врятували країну в цей критичний період. Варто нагадати, що саме добровольці звільнили Маріуполь, захоплений бойовиками, заступивши шлях «російській весні» на Запоріжжя, Херсон і Одесу. Ціною своїх життів вони виграли дорогоцінний час, потрібний на те, щоб влада, армія та суспільство загалом могли отямитися, сконцентруватися і почати робити якісь кроки.

Якби в Криму в лютому-березні 2014 року було щось подібне, коли б у цій ролі добровольців виступила хоча б частина кадрових військових ЗСУ, то ситуація на самому півострові і загалом стратегічно могла б скластися суттєво по-іншому. Але там добровольців не виявилося за винятком беззбройних кримських татар і українських активістів.

Проте нині влада в Україні має великий клопіт із добровольцями, як і вони мають з нею. Ці справжні герої національно-визвольної війни, як президент Порошенко час від часу називає АТО, стали об’єктом владних атак і феноменальної активності правоохоронних структур, що ніяк не зіставна з аналогічною рішучістю і принциповістю прокурорів, слідчих і суддів щодо державних зрадників, сепаратистів і ворожої агентури. Що ж відбувається?

Страх і правовий хаос

Очевидним (ще з часів Майдану) є патологічний страх чинної кланово–олігархічної номенклатури перед народом, озброєним і здатним самочинно діяти. Влада понад усе боїться нового Майдану, що міг би її прибрати, як прибрав режим Януковича. Тим більше, що в українців накопичилося багато питань до чинних лідерів. Тому діячі з Печерських пагорбів Києва дуже б воліли, щоб добровольчий рух в Україні зник один раз і назавжди, і можна було і надалі обмежити суспільну активність улюбленими апаратно-бюрократичними методами ухвалення всіх рішень, як це робилося за Кучми, Ющенка і Януковича.

До цього додається юридичний абсурд ситуації – фактично іде війна, а формально її немає – маємо тільки АТО. Проте антитерористична операція за визначенням не може тривати два роки за участі десятків тисяч людей, із використанням артилерії, танків і так далі. Всупереч українському законодавству, глава держави не оголосив у реаліях війни зовнішнього агресора проти України воєнний стан, і тому тепер людей, що воюють, судять за законами мирного часу, що є абсолютно неадекватними воєнній ситуації. Тому будь-якого бійця України можна звинуватити в порушенні закону. Наприклад, хтось будував бліндаж чи рив шанці на приватній землі, що диктувалося бойовою доцільністю. Але в мирний час – це порушення права власності. Захопив у полон озброєного сепаратиста – викрадення людини. Взяв автомобіль, щоб відвезти у шпиталь пораненого – крадіжка чи навіть пограбування. Воювати за законами мирного часу практично неможливо. Це гарантована поразка.

Нині проти добровольців і військовослужбовців ЗСУ розпочато велику кількість кримінальних справ. Водночас жоден чиновник у Луганській і Донецькій областях не покараний (за винятком Нелі Штепи, яка стала цапом- відбувайлом за всіх) за сепаратизм, натомість у в’язницях сидять сотні добровольців. Успішні «сепари» на керівних посадах, які створювали у своїх районах і містах «ДНР» і «ЛНР», невтомно пишуть на них доноси на радість «матіосам» (так від імені Анатолія Матіоса в народі нині називають всіх військових прокурорів, котрих очолює цей пан). Добровольців відправляють до СІЗО в той час, коли визначні діячі нищення Української держави, якщо їх формально переслідують, комфортно перебувають на підписці про невиїзд або під домашнім арештом.

Що ж далі?

Переслідування добровольців є надзвичайно шкідливим для української справи. І цілком справедливо один із організаторів батальйону «Айдар» Валентин Лихоліт, якого також намагаються кинути за ґрати, заявив представникам чинної влади: «Ви вбиваєте патріотичний дух в Україні». Ці переслідування деморалізують не тільки добровольців, а всіх українських військовослужбовців, бо вони також є жертвами цього спрямованого проти них правого хаосу і неадекватності. Владі вже дуже багато вдалося зробити у сфері зниження рівня патріотичних поривань пересічних українців. Нині біля військкоматів уже не спостерігається таких черг добровольців, як у 2014 році. У випадку (цілком на даний момент реальному) повномасштабної російської агресії, саме добровольці могли б стати основою масового партизанського руху, про можливість якого нещодавно публічно заявив президент Порошенко.

Тільки влада України і законодавці повинні розуміти, що будь-яка війна – це суцільний форс-мажор. І треба діяти й оцінювати дії інших, виходячи з цього факту. На жаль, поняття форс-мажору українським суддям де-факто не відомо. Нещодавно Галицький суд міста Львова засудив на великі штрафи волонтерів, які не розмитнювали автомобілі, привезені з Європи для українських військ у зоні АТО. Ось вам ще наслідки неоголошеного воєнного стану, далі наслідки ставатимуть ще тяжчими…

Зрозуміло, ми зовсім не є прихильниками комуно-радянської «мудрості» – «війна все спише», проте не варто забувати й французької – «на війні як на війні». До війни не можна підходити з позицій мирного часу, тому потрібні воєнні закони і військові суди, штрафні батальйони, щоб покараний за справжнє порушення закону військовий не сидів у в’язниці, а воював, спокутуючи свою провину з користю для України. Та й дати справедливу оцінку діям військового значно більше можливостей має військовий суддя, ніж страшенно далекий від реалій війни цивільний.

Якщо Україна хоче встояти і вижити, то готуватися до драматичних подій, що на неї так чи інакше очікують (навіть якщо найближчим часом пряме російське вторгнення не відбудеться), треба відповідально і належним чином.

Ігор Лосєв – кандидат філософських наук, доцент кафедри культурології НаУКМА

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG