Доступність посилання

10 грудня 2016, Київ 16:59

Народ і переворот: чим Україна відрізняється від Туреччини


Революція гідності. Київ, майдан Незалежності, 19 лютого 2014 року

Революція гідності. Київ, майдан Незалежності, 19 лютого 2014 року

(Рубрика «Точка зору»)

Спочатку – про аналогії. В обох країнах звичайні люди виступали проти спроб узурпації влади, які були зроблені представниками силових структур. В обох країнах намагалися чинити опір силовикам, не маючи зброї, буквально з голими руками виходили проти «Беркута» або танків. В обох країнах здобули перемогу. В Україні тодішньому керівництву країни не вдалося за допомогою «законів диктатури» завершити узурпацію влади, яка почалася буквально з перших днів після перемоги Віктора Януковича на виборах президента. По суті, перемога Майдану означала кінець цієї узурпації, повернення до парламентсько-президентської республіки, відновлення функціонування незалежної судової влади і впливу Верховної Ради на долю країни. Головна структура узурпації – Партія регіонів – фактично розвалилася.

Практично те ж саме відбулося і в Туреччині. Народ не дав здійснитися військовому перевороту. Але якщо в Україні президент країни Віктор Янукович був мотором узурпації, в Туреччині президент Реджеп Ердоган був головною фігурою протистояння путчистам.

Стамбул, 16 липня 2016 року

Стамбул, 16 липня 2016 року

Головне питання після придушення путчу полягало у тому, як скористається президент Туреччини цією перемогою. Чи зможе він зрозуміти, що переміг тільки завдяки демократії – або ж спробує посилити свою власну владу, мотивуючи це боротьбою зі вчорашніми путчистами.

Дії Ердогана показують, що він вибрав другий варіант. Навіть якщо погодитися з тим, що в Анкарі насамперед намагаються позбутися прихильників вчорашнього союзника Ердогана, впливового проповідника Фетхуллаха Ґюлена, потрібно задуматися над питанням: чи є сам інтерес до фігури Ґюлена, згода з його ідеями або робота у фінансованих ним структурах приводом для звільнення або навіть арешту? Чи можна карати людей тільки за це – при тому, що до самого військового перевороту вони не мали ніякого стосунку?

Ердоган, здається, не сумнівається в тому, якими мають бути відповіді на ці питання. І допускає велику помилку. Його головним союзником у збереженні влади було прагнення людей до захисту цивільного правління, обраного керівництва країни. А це керівництво, в свою чергу, повинно дотримуватися норм законодавства та незалежності гілок влади.

Якщо Ердоган думає, що спроба перевороту і його провал – це привід узурпувати владу, він помиляється. Рано чи пізно він зіткнеться вже не з армією, не з прихильниками Ґюлена, а з народом. І в цьому випадку на нього чекає доля Януковича.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Віталій Портников

    Співпрацює з Радіо Свобода з 1991 року. Народився в 1967 році в Києві. Закінчив факультет журналістики МДУ. Працював парламентським кореспондентом «Молоді України», колумністом низки українських, російських, білоруських, польських, ізраїльських, латвійських газет та інтернет-видань. Також є засновником і ведучим телевізійної дискусійної програми «Політклуб», що виходить зараз в ефірі телеканалу «Еспресо». У російській редакції Радіо Свобода веде програму «Дороги до свободи», присвячену Україні після Майдану і пострадянському простору.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG