Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 08:20

Олена Сергєєва

(Рубрика «Точка зору»)

Гібридна війна Росії проти України (або «гібресія», за влучним висловом одного з українських експертів) породила дивну реакцію на все, що відбувається, яка не вкладається у традиційну логіку сприйняття військових дій і образу ворога.

Про те, що Росія напала на Україну, окупувала Крим, а її солдати воюють на Донбасі, відомо всім, але офіційної війни з Москвою немає. Росія начебто і ворог, але якийсь несправжній: хіба можна вважати ворогом двоюрідного брата, який живе під Смоленськом, хоч він і голосував регулярно за Путіна і підтримав «Кримнаш»? Ще складніше йде справа з виявленням колаборантів, причому не лише в Криму і на Донбасі, а й на решті території країни.

Чи можна вважати колабораціоністами українців, які продовжують вести бізнес із російськими партнерами, їздять до Росії на заробітки або ж просто купують російські товари? І так, і ні.

Відповідно до юридичного трактування, колабораціонізм – це усвідомлене, добровільне і умисне співробітництво з ворогом на шкоду своїй державі.​

Якщо ти торгуєш з Росією військовими двигунами, то ти, безумовно, колаборант і зрадник, а якщо шоколадними цукерками або сирами – вже навряд чи: ти ж не наносиш шкоду економіці України, навпаки, отримуєш прибуток і платиш податки в бюджет своєї країни, забезпечуєш роботою своїх співгромадян.

Ті, хто їдуть на заробітки до Росії, теж не зовсім підходять під визначення – вони ж не збираються завдавати шкоди Україні, а, навпаки, зароблені кошти витрачатимуть у своїй країні, стимулюючи свою економіку. Тому купівля російських товарів в Україні, напевно, виглядає великим злом, оскільки приносить прибуток російським компаніям, спонсоруючи тим самим війну Кремля проти України. Хоча всі ці дії навряд чи можна назвати навмисною співпрацею.

А як же бути з кримчанами в цьому випадку? Хто з них потрапляє до категорії «посібників окупантів»? Нинішній кримський колабораціонізм настільки складний і багатогранний, як і сама гібридна війна.

З одного боку, однозначно можна сказати, що ті, хто порушив присягу, яку давав Україні (військові, співробітники СБУ, правоохоронних органів, прокуратури, держслужбовці), – це, в першу чергу, зрадники Батьківщини, а вже потім колаборанти, оскільки пішли на службу до ворога. А таких виявилось не просто багато, а катастрофічно багато.​

Приблизно 80% українських військовослужбовців, дислокованих у Криму, залишились на півострові. Лише деякі звільнились – інші перейшли на службу до ворожої армії. Хоча яка ж вона ворожа, скажуть вам ці вояки, – адже ж росіяни по нас не стріляли, на паради ми з ними разом ходили, а те, що Крим окупували, – так це ж велика політика.

Із кримського і севастопольського управлінь СБУ практично 90% особового складу перейшли на бік ворога. Аналогічна картина і у правоохоронних органах, судах, прокуратурі.

Абсолютна більшість державних чиновників також зберегли свої посади, але вже в органах окупаційної влади. Щоправда, багато хто з них не визнає сам термін «окупація» щодо ситуації в Криму, а розглядає події «кримської весни» крізь призму російського трактування як «історичне возз'єднання». А значить совість у них чиста, і вони можуть спокійно служити новій / старій «батьківщині» . І найголовніше, що вони в це щиро вірять або ж змусили себе повірити. Хоча і тут все не так однозначно, про що оповідають реальні історії кримчан.

Кримський військовий, який не зміг переприсягнути і звільнився, розповідає про те, що серед його товаришів по службі далеко не всі хотіли служити Росії. Але сім'я, квартира, налагоджений побут... А на новому місці все довелося б починати з нуля. До того ж, до пенсії залишилось усього нічого, а в Росії вона набагато вища... Загалом, усе за Марксом – буття визначило свідомість.​

Або інша історія. Колишній співробітник українських правоохоронних органів спробував у березні 2014 року перевестись на материк – телефонував, дізнавався, а йому відповіли, що вакансій для переведення немає. Залишився в Криму, продовжив службу в «органах», спивається.

Але якщо з цією категорією більш-менш зрозуміло, то з іншими ситуація набагато складніша. Чи вважати колаборантом кримського лікаря, який врятував життя бойовику з Донбасу, який вбивав наших військових? З одного боку, клятва Гіппократа, з іншого – він лікував вбивцю наших солдатів...

А як бути з учителем історії, який тепер розповідає на уроках дітям про «київську хунту» і «рятівницю» Росію? І це не плід його хворої уяви – так написано в підручнику. І інакше він тепер не може, тому що колеги, які навіть ніколи не жили в «совку», прекрасно навчилися «стукати», мимохідь підслухавши під дверима. Чи віднести цього вчителя до числа колаборантів? Швидше за все, так, адже він добровільно погодився вчити дітей такій «історії», а шкоди від таких «уроків» може бути навіть більше, ніж від слідчого, який, надівши російську форму, шукає злодіїв. Учителям математики або фізики в цьому сенсі пощастило більше: таблиця множення і в Росії залишається всього лише таблицею множення, а біном Ньютона навряд чи стане біномом Путіна.

І не поспішайте закидати мене камінням – я нікого не виправдовую, просто колекціоную історії і констатую факти. Можна згадати ще й про працівників оборонних підприємств Криму, які тепер працюють на російську армію. Але у них немає іншого джерела прибутку, яке може зникнути, якщо їхній завод закриють. Тому вони пишуть слізні листи Путіну, розповідаючи, скільки користі зможуть принести Росії та її воєнпрому. Хоча, з іншого боку, в їхній свідомості міцно укорінився міф про те, що Росія зовсім «не анексувала» Крим, а просто забрала те, що їй «належить по праву». Та й на Донбасі російських військ немає і в помині – там триває «громадянська війна». Які ж вони після цього колабораціоністи?​

Мабуть, єдині, до кого претензій найменше, – це кримський бізнес, який змушений виживати в російських драконівських умовах. Хоча і тут є нюанси. Не скажу, що знайомий бізнесмен радів анексії – здогадувався, чого чекати його бізнесу. Але коли став отримувати прибуток, на перших порах навіть більший, ніж до анексії, зізнався, що йому абсолютно «все одно під ким бути, головне – солодко їсти і солодко спати». Тепер справи йдуть не дуже, тому він відчайдушно лає Україну і за те, що не відстояла 2014-го, і за те, що вимкнула воду і світло, і в пориві відвертості навіть розповідає, що чекає звільнення від «російського ярма». Хто він – зрадник, колаборант або простий кримський бізнесмен, якому «жити ж якось треба»?...

До речі, таких простих бізнесменів чимало й на материку, які тепер страждають, що «прикрили» торгівлю з Кримом. Тому що там, звісно, окупанти, але ми ж своїм українським громадянам веземо товари. Або їдемо до них відпочивати, тому що треба підтримати кримчан – їм там і так погано. І начебто логічно, все в дусі гібридної війни, яка є, але її ніби немає... А інакше як пояснити закон про вільну економічну зону в Криму, який дозволяє вести бізнес на окупованій території і з окупантами, сплачуючи їм податки, які потім підуть, зокрема й на снаряди для російських «Градів»?

Загалом гібридний колабораціонізм – річ дивна і незрозуміла, його по поличках не розкласти. І те, що один назве колабораціонізмом, для іншого – всього лише бізнес. Як кажуть, тільки бізнес і нічого особистого.​

При цьому переживати кримським колаборантам теж поки нема чого, адже в українському кримінальному законодавстві відповідальності за співпрацю з окупантами зовсім немає. Щоправда, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров пропонує запровадити кримінальне покарання за колаборацію, вважаючи, що під її дію в Криму потрапить лише кілька тисяч людей, які «привели до Криму окупантів».

«Я думки не допускаю, що сотні тисяч людей можуть бути покарані за те, що держава не змогла їх захистити. Але серед них є ті, хто привів окупантів до Криму. Я думаю, що таких людей набереться кілька тисяч», – зазначив Чубаров.

Кримський блогер, який ховається під псевдонімом Алі Татар-заде, пропонує карати посібників окупантів у держустановах пенсійним рублем, викресливши роки окупації зі стажу роботи.

«Ті, хто працював у держустановах окупанта, але не був держслужбовцем, не обіймав керівні посади, цим людям не лише не зараховується цей стаж, навпаки, рівно на суму цього стажу зменшується пенсія», – пропонує він.

У нинішніх реаліях поки складно собі уявити, як відбуватиметься деокупація і що чекає на тих, хто так чи інакше співпрацював із агресором. Безумовно, найбільш одіозні встигнуть залишити Крим раніше, ніж там з'являться українські війська. А решта дістануть свої українські паспорти і підуть отримувати довідку про те, що вони виявились невинними жертвами російської окупації. Хоча, можливо, вони такими і є?

Олена Сергєєва – кримський історик і політолог

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції

Оригінал матеріалу – на сайті «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG