Доступність посилання

03 грудня 2016, Київ 20:19

В Україні пропустили багато попереджувальних сигналів з Варшави, що ситуація погіршується, і потрібно щось робити, вважає польська публіцистка, співзасновниця польського Комітету Солідарності з Україною Боґуміла Бердиховська. На її думку, Києву потрібно звернути серйозну увагу на співпрацю з Варшавою і чіткіше формулювати свої політичні месиджі, щоб вони не підгодовували антиукраїнські сили у Польщі.

– До кого була звернена резолюція польського Сейму про визнання геноцидом вбивства поляків на Волині під час Другої світової війни?

Передусім вона звернена до польського слухача, польського обивателя, а другий адресат цієї резолюції – це українські політики.

– Але українські політики, президенти України – від Кучми і навіть до Януковича, впродовж цих майже 25 років якраз робили багато кроків, декларувати, закликали до примирення з поляками. Можливо, претензії до українських істориків, суспільства загалом?

– Ні. Я не погоджуюся з Вами. Ці 25 років, які ми пройшли, це є дорога, але ще не мета. І українці, і поляки робили крок за кроком якийсь прогрес. Але українські політики не розуміли до кінця важливість теми, яка в Польщі називається «Волинська різанина». Ви згадали президента Кучму. В його виступі на відзначенні 60-х роковин він висловив лише співчуття родинам загиблих. Нічого більше там не було.

Я дуже ціную вклад кожного політика, кожного історика, завдяки яким, попри справді складне спільне минуле, нам вдавалося протягом цих 25 років підтримувати цей діалог. Але останні рік-півтора сталося також і щось погане.

– В Україні говорять, що в Польщі змінюється політична кон’юнктура, і це, можливо, позначиться на довгострокових відносинах з Україною, бо Польща поки що змінила лише тон свого спілкування з Україною, а потім змінить, можливо, і порядок денний.

– Коли йдеться про Україну, я б назвала наступні пункти. По-перше, брак систематичної роботи з польськими партнерами. Я здивована, як можна було так легковажно ставитися до такого партнера, який багато разів у минулому доводив, що йому насправді залежить на Україні.

Кілька місяців тому у Варшаві була конференція, яку організовував Фонд Баторія, і там виступав також український політолог Володимир Горбач, який сказав, що українські політики переконані, що Варшава зробить все, що скаже Берлін. Тож, на їхню думку, не варто витрачати час на Варшаву, краще їхати прямо в Берлін.

Другий пункт, коли йдеться про Україну, це – ухвалення декомунізаційних законів, а не таких самих законів, як визнання ОУН і УПА в день, коли в парламенті України виступав польський президент. Це сприйняли у Польщі дуже болісно. При чому я кажу про речі, про які також писали і українські політологи і публіцисти. Це також діяльність пана Володимира В’ятровича як директора Інституту національної пам’яті.

Ми, зі свого боку, попереджали українське суспільство, що може щось погане статися. Про це писали Мирослав Чех, Адам Міхнік. Я не знаю, чи хтось читав ці тексти в Україні. В кожному разі, жодної реакції не було.

Збільшення ролі наших націоналістичних політиків. Вони не мають великого представництва в Сеймі, але вони дістали трибуну, де можуть публічно проповідувати свої ідеали, які не завжди для польсько-українського примирення є позитивні

З польського боку, також збіглося кілька чинників. По-перше, поширилося таке переконання, що Україна не трактує Польщу як серйозного партнера. По-друге, збільшення ролі наших націоналістичних політиків. Вони не мають великого представництва в Сеймі, але завдяки тому, що вони стали членами парламенту, вони дістали трибуну, де можуть публічно проповідувати свої ідеали, які не завжди для польсько-українського примирення є позитивні.

І по-третє, послідовна і багаторічна діяльність відкрито українофобських середовищ, пов’язана з тим, чого ми не можемо, на мою думку, ще вповні оцінити, тобто пов’язана з організованою діяльністю російських тролів. Ми ще не усвідомили, наскільки це явище є важливе, і скільки проблем воно може додати нам проблем і тепер і в майбутньому.

– Українські оглядачі, які реагували на постанову Сейму, дійсно, мало звертали увагу на те, що Київ перестав приділяти важливу увагу Варшаві, натомість вони зупинялися доволі розлого на історичних моментах. Вони говорили про те, що українцям потрібно провести ревізію власної історії, побачити, що українці були по різні боки добра і зла в різні часи, і щодо Волині, і щодо Голокосту. Але для того, щоб провести ревізію, треба спочатку мати якусь візію, і цієї візії власної історії в Україні бракує досі. Українці лише зараз починають відвойовувати свою державу, в буквальному сенсі слова – воюють. Чи реалістично очікувати від них таку раціональну роботу над собою в цей момент?

Коли є війна, дуже важко очікувати спокійної зосередженої праці над реінтерпретацією історії

– Я б сказала так, що коли держава стоїть перед такими викликами, які стоять перед Україною, коли є війна, дуже важко очікувати спокійної зосередженої праці над реінтерпретацією історії. Але з другого боку, і так багато говорять в інтелектуальних середовищах у Польщі, ми чекали і готові були чекати роки, але зараз ціла державна політика націлена на те, щоб звеличити людей, які в польському контексті не будуть в Польщі героями, бо вони пов’язані з одним з трагічних моментів польської історії, який називається «Волинська різанина».

– Так, зрозуміло, що поляки це сприймають дуже болісно, але, можливо, вони не завжди аналізують нинішню ситуацію, не розуміють, що не вони є адресатами цих послань, бо ними є українське суспільство в нинішній момент і сусідня Росія, проспект Бандери був перед тим Московським, а не Варшавським.

– Я абсолютно з Вами погоджуюсь, що ці послання не були скеровані в бік Варшави. Але коли з’являється цей месидж, то в ефірі його дуже важко обмежити до східного контексту. І велика частина польского суспільства прочитала його так, що цей месидж був адресований Польщі в особі польського президента.

Я б дуже хотіла сказати інше, але я хочу реально давати собі справу щодо тієї ситуації, яка відбувається.

– Звісно, потрібно реально бачити речі для того, щоб зрозуміти, чому польсько-українське примирення зазнало такого удару, чи цей процес зупинився, чи він буде відкинутий назад, і що потрібно зробити, щоб він продовжився.

– Очевидно, що теперішня ситуація є складною, але я це трактую, як виклик. Коли польсько-українське примирення було модним і стильним, то в чому була твоя громадянська та інтелектуальна відвага, якщо ти був за це примирення?! Тепер є трошки важча ситуація, я маю на увазі передовсім Польщу. Треба придумувати нові способи комунікації з власним суспільством і також з Україною.

Одним з ефектів того, що відбувається, буде, можливо, усвідомлення з боку наших українських друзів, що варто прислуховуватися до друзів з Польщі

Гадаю, одним з ефектів того, що відбувається, буде, можливо, усвідомлення з боку наших українських друзів, що варто прислуховуватися до друзів з Польщі, і якщо вони про щось попереджають, то треба серйозно трактувати ці речі.

Також я зараз всім рекомендую відключитися від соціальних мереж, від «фейсбуків», щоб дали собі трошки часу, щоб заспокоїти емоції, зупинити нестерпну спокусу висловити свою позицію, бо зараз це не принесе нічого доброго.

Я завжди пам’ятаю одну з рекомендацій Єжи Ґєдройця, який добре працював задля польсько-українського примирення. Він казав, що нам, полякам і українцям треба говорити про серйозні, в тому числі і про темні сторінки нашої історії, але тільки до такого моменту, коли градус цієї дискусії не стає деструктивним для самих польсько-українських дебатів. І я думаю, що зараз якраз маємо таку ситуацію, що треба витримати дистанцію, зупинитися на хвилину, щоб завтра, чи післязавтра взятися до роботи.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG