Доступність посилання

04 грудня 2016, Київ 22:28

«Волинська» постанова польського Сейму про визнання Волинської трагедії геноцидом може викликати більший інтерес українців до власної історії, дати поштовх більшій кількості досліджень та заохотити українців до критичнішого ставлення до своєї історії, в якій українці були не лише жертвами, але і злочинцями, вважає польська україністка, авторка багатьох досліджень на тему українсько-польських взаємин Оля Гнатюк. На її думку, спадщина українсько-польського примирення, яку почали напрацьовувати ще польські та українські представники еміграції у журналі «Культура» і її редактор Єжи Ґедройць, не буде втрачена, якщо українці та поляки зрозуміють, що вони не по-різні, а по один бік фронту, а з другого боку стоять противники українсько-польського примирення, передусім сучасна Росія. А розпочали ми розмову з загального контексту, в якому діяв польський Сейм, і який, на її думку, аж ніяк не можна назвати «антиукраїнським».

– Я хочу нагадати не лише про цю постанову польського Сейму, але також про іншу постанову, яка була ухвалена у той момент, коли Україна дуже потребувала підтримки з польського боку. Йшлося про визнання Голодомору геноцидом. Польський парламент ухвалив таку постанову, таку резолюцію одностайно. Це така знакова річ. І я хочу нагадати, що в вже цього року польський Сейм цього самого скликання ухвалив одностайно постанову, яка вимагала негайно звільнити Надію Савченко і усіх в’язнів сумління, які були запроторені у Росії за ґрати. Варто бачити трошечки ширший контекст.

Перш ніж звинувачувати іншого у всіх можливих і неможливих провинах, варто подумати, а яка наша провина, що ми зробили не так у польсько-українських взаєминах

Оскільки ця розмова для української аудиторії, я б дуже радила задуматись над тим, а що ми, українці, зробили? Які ми зробили помилки? І я думаю, що ці помилки, не йдеться про те, щоб влаштувати самобичування, а просто скласти такий короткий звіт перед самим собою. Перш ніж звинувачувати іншого у всіх можливих і неможливих провинах, варто подумати, а яка наша провина, що ми зробили не так у польсько-українських взаєминах.

Передовсім, це питання героїзації Степана Бандери, починаючи від відомого указу Віктора Ющенка з січня 2010 року, та ухвалення закону у квітні 2015 року українським парламентом в день візиту Броніслава Коморовського. Ці закони сприйнялися стовідсотково так, як сьогодні сприймається рішення чи резолюція польського парламенту. Це просто варто брати до уваги.

– Багато оглядачів в Україні говорять про те, що українці і поляки зараз перебувають в різних вагових категоріях, так би мовити, не лише тому, що в Україні йде війна, але й тому, що ставлення до історії в Україні ще не вироблене. Не лише до цих подій, але й до багатьох різних інших подій так само. І слово Волинь, якщо у Польщі має однозначно певні асоціації, то в Україні Волинь може щось означати хіба лише для тих людей, які там живуть зараз. І українцям ще потрібно пройти шлях, щоб зрозуміти, що насправді там сталося, щоб самим зрозуміти свою історію. Але вони погано сприймають, коли їм нав’язують погляд інших на цю історію.

– Тут потрібен, звичайно, дуже довгий шлях, який стосується українсько-українського діалогу щодо власного минулого. Тут не йдеться лише про замовчування чи про історичні прогалини.

Сьогодні, мені здається, ця постанова польського Сейму є певним шансом для України та українців. Якщо ми шукаємо хоч чогось доброго у цій поганій ситуації, то це є той момент, коли вже мало хто в Україні не буде знати, що була Волинська трагедія, як кажуть в Україні, а я називаю це іншим терміном – «волинський злочин». Мало хто вживає цей термін, але я думаю, що потрібно злочин називати злочином. Це моя позиція.

Потрібно, по-перше, набагато більше і глибші дослідження цього питання. Бо на пальцях буквально однієї руки можна порахувати людей, які це досліджували

Щодо того, що в Україні потрібно? Очевидно, що потрібно, по-перше, набагато більше і глибші дослідження цього питання. Бо насправді війну на Волині і все те, що відбувалося під час війни на Волині, досліджували … на пальцях буквально однієї руки можна порахувати людей, які це досліджували. І очевидно це теж певний недолік, і це теж потрібно буде надолужувати.

Йти шляхом змагання, хто більше потерпів, на чиїй стороні більше жертв – це шлях в нікуди

Чи вдасться зараз провести спільні українсько-польські дослідження воєнних подій на цій території, я не впевнена. Але я думаю, що треба йти саме цим шляхом. Бо йти шляхом змагання, хто більше потерпів, на чиїй стороні більше жертв, мені здається, – це шлях в нікуди. І я застерігаю і польських колег від такого шляху. І, ясна річ, українських друзів так само.

– Тобто, на Вашу думку, правильною формулою було би назвати це злочином з обох боків?

Потрібно визнати власні злочини, а вже потім вказувати на чиїсь злочини

– Я не вважаю, що це було би правильною формулою. Я вважаю просто, що потрібно визнати власні злочини, а вже потім вказувати на чиїсь злочини. Це єдина правильна формула. Інша просто не буде сприйнята.

А оскільки ми говоримо 27 липня, у день 110-річчя від дня народження Єжи Ґедройца, я хочу повернутися до спадщини Єжи Ґедройца, на якій будувалися польсько-українські взаємини в добу незалежності. Ми маємо за собою 25 дуже непоганих років. І ми маємо зробити абсолютно все, щоб не втратити цього капіталу довіри. Бо капітал довіри здобувається дуже повільно і дуже важко. На це пішло не одне десятиліття. А його можна втратити дуже і дуже швидко.

Якщо гору візьмуть емоції, а не раціональний аналіз, якщо ми не зрозуміємо, що ми самі зробили не так, тоді дуже, дуже легко це буде втратити. Ну, і зрозуміло, що розчарування сьогодні з обох боків речників польсько-українського порозуміння є страшенно велике. Є дуже емоційні реакції. Це можна зрозуміти. Але треба це пережити, йти далі і разом далі працювати. Тому що ми не маємо української і польської сторони, ми маємо спільний фронт польсько-український, польсько-українського порозуміння. І ми маємо сьогодні контрудар від тих, хто є противниками польсько-українського порозуміння. І як ви здогадуєтесь, цим противником, і про це говорить доктрина Єжи Ґедройца та Юліуша Мєрошевського, цим противником, найпотужнішим противником є Росія.

  • 16x9 Image

    Марія Щур

    В ефірі Радіо Свобода, як Марія Щур, із 1995 року. Кореспондент, ведуча, автор програми «Європа на зв’язку». Випускниця КДУ за фахом іноземна філологія та Центрально-Європейського університету в Празі, економіст. Стажувалася в Reuters і Financial Times у Лондоні, Франкфурті та Брюсселі. Вела тренінги для регіональних журналістів.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG