(Рубрика «Точка зору»)
Останнім часом в соціальних мережах знову почали активно з’являтися пости про добрі дії пересічних українців, про відчуття позитивних змін, котрих не помічаємо за щоденними клопотами. Іноді автори таких повідомлень прив’язують їх до теми Майдану, мовляв не дарма все це було – країна змінюється.
Зазвичай різке збільшення пошуку позитиву в простих речах означає проблеми в суспільстві, зневіру, втрату ґрунту під ногами, потребу на щось опертися. Так само по цьому можна зрозуміти, що в країні назріває невдоволення.
Ці сигнали дуже добре вловлюють лідери думок. Саме вони першими відчувають цю саму потребу, адже швидше розуміють процеси, котрі відбуваються в країні і до чого все хилиться.
Подібна хвиля ширилася в соціальних мережах за кілька місяців до початку Євромайдану. Пости про переведення бабусі через вулицю набирали сотні поширень і тисячі вподобань. Негатив, котрий визрівав в суспільстві потребував врівноваження, люди мали необхідність у підтвердженні того, що не все так погано. Принаймні, не із самими українцями, а лише із вітчизняною владою.
Все це свідчило про негативні тенденції в суспільстві, передчуття якихось важливих змін. І вони не забарилися, втілилися в життя Євромайданом, на котрому знайшлося місце сотнями і тисячам добрих вчинків. Майже кожен день, проведений на Майдані, супроводжувався цілим оберемком спостережень, пронизаних людською добротою та теплом.
Після Майдану
Зараз чергове загострення, пов’язане не тільки з війною, бідністю українців, політичними конфліктами, а й тому, що озираючись на Майдан, люди намагаються зрозуміти, чи не дарма тоді люди поклали своє життя чи стали каліками?
Справді дуже складно зрозуміти, чи за ці майже два роки щось в країні змінилося. Чи відбувається такий необхідний поступ? Скажений ритм війни, тисячі змін в законодавстві, величезний потік новин й інформації, що тоннами ллються зі всіх щілин, не дозволяють людям розібратися в ситуації. На фінансовому рівні все гірше, хоча дно наче економіка вже пройшла. Від старту реформ минуло надто мало часу, аби робити висновки. Тому українці й вдаються до порівнянь у міжособистісних стосунках, котрі найтонкіше відчувають.
То ж чи дарма відбувався Євромайдан? Не дарма. Зміни є і вони творяться самими людьми. Ті, хто час до часу їздить Україною, бачать десятки нових низових ініціатив. Так само чимала кількість таких починань уже діє не перший місяць, що говорить про певну сталість, навіть попри те, що багато українців виїжджає на заробітки. Так само вони й помічають, як люди допомагають одні одним. Якось водій маршрутки не хотів брати старшу жінку безкоштовно, бо усі пільгові місця були вже зайняті. Її до салону покликала інша пані, котра заплатила за її проїзд. Сказала, що нещодавно поверталася з церкви і забула вдома гаманець, то якась випадкова незнайомка заплатила за неї, тому треба триматися одні за одних й допомагати.
Різноманіття можна побачити і в кількості нових проектів, в тому числі навіть медійних, котрі постали після Євромайдану. Про активних людей, котрі змінюють свої міста і села можна прочитати в постах, котрі писав у соцмережі Богдан Логвиненко, подорожуючи країною, чи в репортажах з різних регіонів держави, що стають все популярнішими. Там багато надії. Біль врівноважується добротою.
Після Помаранчевої революції люди розійшлись по домівках, віддалися спокусі патерналізму. Після Євромайдану ж багато українців відчули приплив сил, зрозуміли, що несуть відповідальність за власні дії й тепер мають не дати спуску владі. Хтось просто мав перенаправити емоції в позитивне русло, аби не сидіти без діла.
Далеко не у всіх все вдаватиметься. Багатьох очікують розчарування на своєму шляху, зустрічі зі старою реальністю, котра все норовить повернути собі втрачені позиції. Але процес змін запущено, це потужна лавина, котру спинити можуть лиш самі українці. Силою своєї байдужості.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
