Доступність посилання

05 грудня 2016, Київ 21:15

В окупованому Криму має бути інформаційна присутність України – психолог


Ілюстративне фото

Ілюстративне фото

Олександр Голубов

Через два роки кримська реальність відрізняється від того, чого від неї очікували прихильники анексії. Проблеми з бізнесом, зростання цін, провал обіцяних інфраструктурних проектів – у багатьох це мало б викликати розчарування. Чи може такий дисонанс змусити людей відмовитися від своїх переконань, чи може реальність перемогти міфологічну свідомість, яка, на жаль, переважала серед кримчан на момент анексії? І чому ідеологія часто виявляється сильнішою за реальність? Про це говоримо із завідувачем лабораторією психології мас і спільнот Інституту соціальної й політичної психології НАПН України – професором Вадимом Васютинським і кримчанкою, соціальним психологом Ольгою Духнич.​

– Вадиме Олександровичу, нещодавно Кремль вирішив приєднати Крим до Південного федерального округу, і міф про «особливий статус Криму» в рамках Російської Федерації отримав ще один удар. Чи може реальність, у якій забирається бізнес, відбуваються суцільні розчарування, змусити прихильників анексії змінити свої погляди? Чи є прецеденти в історії, коли психологам вдавалося побачити, як реальність змінює переконання людей?

Кількість задоволених життям у Криму, ось ця цифра в 95 відсотків, названа в результатах опитування ВЦВГД – це «туфта»

Васютинський: Ідеться про ейфорію, а вона не може тривати довго. У нас теж була ейфорія – наприклад, після першого Майдану, коли вона тривала дуже недовго. Масова свідомість втомлюється, щастя й радість згасають. Важливим є те, наскільки змінюється думка. Що стосується кримчан – не думаю, що думки змінилися принципово. Звісно, кількість задоволених життям у Криму, ось ця цифра в 95 відсотків, названа в результатах опитування ВЦВГД (Всеросійського центру вивчення громадської думки – ред.) – це «туфта», вибачте. Інша справа, що, на мою думку, й до всіх цих подій, і зараз у Криму переважає помірно проросійська позиція. Думаю, якби 2013 року, до анексії, в Криму провели легітимний референдум і запитали кримчан, хочуть вони бути з Україною чи з Росією, з невеликим відривом перемогла б російська ідея. Я спираюся на власні відомості від 2008 року – тоді я організовував опитування в Криму за участі трьох тисяч респондентів. За Росію було 48 відсотків, за Україну – 43 відсотки. Якщо говорити про нинішній момент, усе залежить від того, якою була позиція людини до й під час подій весни 2014 року.

Ми, проукраїнськи налаштовані громадяни, із задоволенням читаємо про те, як у Криму все погано. Але суб'єктивне відображення того, що відбувається, зовсім інше. Якщо людина, образно кажучи, мріяла померти в Росії – а таких 20-30 відсотків – вони бачать усе інакше, їх не переконати, вони віритимуть, що все погане в них відбувається через міфічних «бандерівців». Проукраїнського населення у Криму завжди було небагато, найактивніші майже одразу поїхали з півострова. Говорити про проукраїнськість кримських татар можна, це буває зворушливо, але це дуже умовно, і цілком логічно, що кримським татарам потрібно піклуватись у першу чергу про власні інтереси. Україна не була їм рідною матір'ю, з Росією взагалі все складно, і їм треба думати насамперед про виживання. З огляду на всі ці моменти, говорити про зміну настроїв у Криму складно. Думаю навіть, що проросійські настрої посилилися.

– Для спроби оцінити настрої потрібні результати достовірних опитувань. Ми згадували опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки, згідно з яким 86 відсотків кримчан задоволені життям, а 95 відсотків опитаних підтримали б «приєднання» до Росії знову. Ви говорите, що довіряти цим результатам не варто. У чому проблема – в методиці опитування ВЦВГД чи ж у тому, що кримчани просто дають відповіді, яких від них чекають?

Васютинський: Думаю, проблема і в тому, і в іншому. Може, 86 відсотків задоволених життям – не така вже нереальна цифра. Адже люди не живуть увесь час політикою. Є багато речей, які викликають у них почуття задоволеності. Наприклад, пенсії в Росії вищі, й пенсіонери задоволені. Що стосується 95 відсотків, які підтримали б повторно «приєднання» до Росії – думаю, тут більше впливає страх, і не стільки перед тим, що прийдуть із органів, скільки боязнь тиску громадської думки. Це, як в Україні зараз складно бути явно проросійськи налаштованою особистістю, тільки в Криму бути проукраїнськи налаштованим складніше й небезпечніше. Тим більше, що за російськими законами така позиція карається. Так що цифра 95 відсотків викликає в мене великі сумніви, але реальних відомостей я не знаю.

– Ольго, у нас є припущення, що реальність мала б підкоригувати міфологічну свідомість кримчан. Чи може неприваблива реальність привести до розчарування і зміни ідеологічної орієнтації проросійськи налаштованих кримчан, які свого часу підтримали анексію?

Духнич: Думаю, вся проблема в тому, що в багатьох, хто підтримав анексію Криму, не було певних очікувань. Це були неясні очікування, інспіровані тим, що відбувається, очікування, що життя стане кращим, але як саме кращим, які мають відбутися зміни – незрозуміло. Думаю, чіткої картини того, що мало б відбуватися, у більшості проросійськи налаштованих кримчан не було. Тому я сумніваюся, що будь-які погіршення – з нашої точки зору – в Криму будуть сприйняті саме як об'єктивні погіршення рівня життя. Люди знайдуть приводи для радості, і це нормально – якщо переконання, картина світу наражається на ризик, людина її захищає, адже вона прямо пов'язана з її власним «Я». Ми не хочемо здаватися слабкими, програти, не хочемо відчувати, що нас зрадили. Так що я б не говорила про різку зміну настроїв у проросійськи налаштованих кримчан. Вони все одно вам розповідатимуть, мовляв, у Криму роблять дороги, з'являються нові пам'ятники, місцева «влада» погана, проте центральна хороша.


– Наскільки, на Вашу думку, реальна названа ВЦВГД цифра в 95 відсотків кримчан, які знову підтримали б «приєднання», а в українському формулюванні – анексію Криму?

Духнич: Думаю, через три роки на «референдумі» росіяни отримали б ту ж цифру. Тому що методи, якими проводяться такі «референдуми», інформаційна кампанія, прихована загроза, яка витає в повітрі, цьому сприяють. Люди голосують, а які цифри намалюють у результаті – неясно. Цифри були б приблизно ті ж, а що люди думають насправді – інше питання. Може, приблизно на 10 відсотків більше б виявилося тих, хто мислить більш-менш критично й сумнівається, що в Росії буде так уже добре. Ті ж, хто щиро вірить у те, що Крим «російський», навряд чи змінили б свою думку.

– Ми припустили, що охочих, образно кажучи, померти в Росії – приблизно 10-15 відсотків. Чи близька до реальності ця цифра?

Духнич: Думаю, їх більше. Хоча б тому, що до Криму переїжджають люди з Росії. Але взагалі це ворожіння на кавовій гущі. Тут потрібне повноцінне соціологічне опитування. Ми не дуже розуміємо, яка картина світу кримчанина, котрий пережив усі ці події. Люди в Криму дуже люблять стабільність. Так що, думаю, якусь стабільність вони б і підтримували в будь-якому випадку.

– Вадиме Олександровичу, Ольга передбачає, що для великої кількості людей важливі стабільність і добробут, а хто буде їхнім постачальником, Україна чи Росія, не настільки важливо. Що може змусити цих людей змінити своє позитивне ставлення до анексії Криму?

Повний вихід із Криму призведе до того, що масова свідомість узагалі забуде про Україну

Васютинський: Коли 1991 року Україна стала незалежною разом із Кримом, Росія не пішла з України, не відмовилася від свого впливу, вона робила все, щоб позначати свою присутність у Криму. Україна має два варіанти. Або відрубати Криму світло, воду, щоб він виживав як завгодно, в надії, що вони ще пошкодують. Це не дуже виходить. Або, навпаки, нарощувати свою присутність у Криму. Це здається нелогічним. Я не знаю, що краще. Але повний вихід із Криму призведе до того, що масова свідомість узагалі забуде про Україну. Думаю, потрібна хоча б інформаційна присутність України.

– А якщо буде зустрічний жорсткий вплив Росії на цю доволі пасивну категорію населення?

Васютинський: Це вже питання ідентичності. Якщо ідентичність чітко сформована, вона вже не зміниться. Людина може переїхати, адаптуватися до обставин, але свою ідентичність, позицію навряд чи змінить. Сподіватися, що Україна буде доброю, успішною, і кримчани пошкодують про скоєне, наївно.

Оригінал – на сайті проекту Радіо Свобода «Крим.Реалії»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG