Доступність посилання

08 грудня 2016, Київ 22:53

Подорож туристичними місцями Київщини, про які мало хто знає


Коростишівський кар’єр, комплекс водяних млинів середини 19-го століття, ландшафтний парк у селі Буки, Святопокровська церква у селі Пархомівка – це все чарівні, але мало кому відомі куточки Київщини. Замість хмарочосів 21-го століття – старовинні церкви, замість людних площ – красиві ландшафти. По невідомих місцях Київщини команда «Молодь Плюс» подорожувала разом із Олегом Годиною – співзасновником сайту «Україна Інкогніта».

Скажіть, будь ласка, дійсно на Вашу думку Україна інкогніта? Тобто невідома ні українцям, ні світові?

Останніми роками все ж таки зацікавленість Україною у наших співвітчизників виросла

​–​ Кілька років із упевненістю можна було так і сказати. Останніми роками все ж таки зацікавленість Україною у наших співвітчизників виросла. Це пов’язано частково з патріотичним піднесенням. З іншого боку, трохи фінансові можливості поменшали, та й інфраструктура потрошку покращується, і фірми, які займаються подорожами возять по Україні. Сьогодні ми, наприклад, можемо відвідати кілька місць недалеко від Києва, які можна за один день об’їхати. Виїхати зранку, наприклад, із Києва, а ввечері повернутися.

Перший пункт нашої екскурсії – це Святопокровська церква у селі Пархомівка поблизу Білої Церкви. Розкажіть, будь ласка, найцікавіші факти про неї. Хоча я вже бачу, що вона просто чудова, неймовірно красива.

До речі, є цікавий момент, що архітектор – Покровський і церква Покровська теж
Знаючи людей, що займалися цією церквою, можна сказати, що вони в це вкладали якийсь таємний смисл

​–​ Спочатку треба розповісти про людей, які тут жили. Це були землі Голубєва, який був досить відомим і заможним інженером. Відомий меценат, зробив тут навіть бібліотеку для місцевих жителів, школу, чайна навіть була. За фінансування цією родиною Голубєвих була збудована ця чудова церква в 1906 році. Син Віктора був відомий вчений сходознавець, і він долучив до роботи людей, яких особисто знав. Це Микола Реріх, який зробив ескізи для мозаїк у цій церкві. До речі, є цікавий момент, що архітектор – Покровський і церква Покровська теж. Дзвіниця 50 метрів – досить висока. Можна побачити, що тут змішані різні стилі. Офіційно вважається, що це модерн із візантійським акцентом, а ще є східні елементи. Також були використані давньоруські букви, як ми бачимо. І різні знаки, які трактують по-різному. І знаючи людей, що займалися цією церквою, можна сказати, що вони в це вкладали якийсь таємний смисл.

Ми прибули на нову локацію. Тут дуже гарно. Олеже, розкажіть, будь ласка, що це таке.

Це були землі родини Підгірських – це старовинний князівський рід, вони були вихідцями з Польщі

–​ Зараз навколо нас комплекс водяних млинів 19-го століття на річці Рось. Як ми бачимо, вона тече через український кристалічний щит: багато виходів, кам’янистих берегів і вода досить стрімка. Взагалі для Росі та її долини характерна велика кількість водяних млинів, які забезпечували роботу тих чи інших підприємств. Наприклад, у цьому випадку цукрового заводу, який теж побудований ще в середині 19-го століття. Це були землі родини Підгірських – це старовинний князівський рід, вони були вихідцями з Польщі.

– Тут дуже гарно, але я бачу, що інфраструктура зовсім не розвинута. Для туризму, в принципі, нічого немає.

–​ Так, це дійсно об’єкт, на якому не розвинута інфраструктура, про нього мало хто знає. Тобто інформаційно незабезпечений належним чином. От, наприклад, ми були в Пархомівці – останніми роками про неї трохи знають туристи. А цей комплекс водяних млинів невідомий, екскурсії сюди возять, але набагато менше, ніж у ту ж саму Пархомівку.


Щоб тут можна було б зробити, як Ви уявляєте ідеальний варіант? Перше – потрібен вказівник на трасі: «Ось туди – цікавий туристичний об’єкт».

Я вважаю, тут повинен бути музей млинарства, тому що тут залишилися механізми ще з 19-го століття

​–​ Основні елементи інфраструктури – це харчування, проживання, правильно? Тобто тут повинно бути якесь кафе, якийсь ресторан, невеличкий готель. Обов’язково, я вважаю, тут повинен бути музей млинарства, тому що тут залишилися механізми ще з 19-го століття. Можна їх якось гарно показати для туристів.

Тут є – пам’ятка археології – давньоруське місто або городище Бакожин, а також там є, якщо далі проїхати, млин десь середини 19-го століття

– Це ландшафтний парк у селі Буки. Олеже, розкажіть нам, будь ласка, що ж це таке. Невже це все нове?

–​ Ось ми бачимо – щось схоже на напівзамок, напівмлин старий. Можна побачити водонапірну вежу, схожу на Музей води у Києві

Так, все, що навколо нас – майже все нове. Єдине, що тут є – пам’ятка археології – давньоруське місто або городище Бакожин, а також там є, якщо далі проїхати, млин десь середини 19-го століття. А так – все навколо – це нове, з середини десь 90-х років минулого сторіччя. Його побудував Іван Суслов, який займався агрокорпорацією Сквира, тобто він, в принципі, місцевий.

Агрокорпорація Сквира поряд біля міста Сквира. Він вирішив розбити тут чи ландшафтний парк, чи місто відпочинку для співробітників своєї агрокорпорації. І почав закладати – ось ми бачимо – щось схоже на напівзамок, напівмлин старий. Можна побачити водонапірну вежу, схожу на Музей води у Києві.


Які призначення мають ці будівлі?

–​ Для початку, це місце для відпочинку. В першу чергу, тут відпочиває Іван Суслов. А ось місце, де ми зараз перебуваємо – більше для туристів. Це церква святого Євгенія, за яку її автор отримав у 2007 році, здається, державну премію. Тут розбитий ландшафтний парк, є певна інфраструктура: є ресторан, навіть перенесли фонтан «Дружби народів» з центра Києва, з майдану Незалежності. Все досить симпатично, туристам подобається: вони їдуть-їдуть – провінція, і тут таке от раптом виростає перед ними.

У цьому випадку це зробив підприємець, це приватна ініціатива. Водночас в Україні є багато місць, де цієї ініціативи все-таки не вистачає. Чарівні місця не мають ні інфраструктури, ні дороги, ні інформації.

Є місця, де є ініціатива, але немає грошей. Тут збіг відбувся: що є і що вкладати, і є розуміння у що вкладаєш. Тобто взагалі для туризму не тільки об’єкти важливі, але і розвиток інфраструктури

​–​ Є місця, де є ініціатива, але немає грошей. Тут збіг відбувся: що є і що вкладати, і є розуміння у що вкладаєш. Але буває, що є гроші, але щось робиться як попало, або є ідеї цікаві, але немає ресурсів. Тобто взагалі для туризму не тільки об’єкти важливі, але і розвиток інфраструктури, дороги, про які ви казали. Тож дуже потрібна інформаційна підтримка до того всього, що я сказав: і сайти, і ваша передача.

Скажіть, будь ласка, яка роль держави у цій сфері нині?

–​ Держава, в першу чергу, повинна не заважати. У деяких моментах, коли її щось просять, – допомагати, ті ж самі вказівники ставити, дороговкази. Можливо якось підтримувати інформаційно, у неї ж є якийсь вплив на ЗМІ. Тобто вона повинна всіляко підтримувати різні ініціативи, якщо вони, звісно, не суперечать законодавству України.

Яка роль малого і середнього бізнесу?

Фахівці працюють не на внутрішній туризм, а більше на зовнішній. Тому що він більш прибутковий, там легше грошей заробити. Мода на Україну розпочалася не так давно

–​ Величезна, тому що туризм – це взагалі, на мою думку, в основному і є малий і середній бізнес. Тобто це якась сфера послуг, в якій повинна бути конкуренція між ними і тоді й послуга буде краща. Ще я думаю, якщо вже ми заговорили про послуги, дуже важливий момент, що, можливо, ще треба трошки підтягнути освіту. Тому що немає профільної освіти, дійсно професіоналів. Бо фахівці працюють не на внутрішній туризм, а більше на зовнішній. Тому що він більш прибутковий, там легше грошей заробити. Мода на Україну розпочалася не так давно.

– Сайт «Україна інкогніта» показує людям невідомі чарівні місця України і возить їх туди. Яку роль Ви вбачаєте отаких ентузіастів туризму внутрішнього? Чи більша до вас увага з часом?

Є навіть один француз, який працює в Україні, він з десяток разів точно їздив із «Україна інкогніта» і знайшов своє кохання з однією з туристок, яка теж постійно брала участь у поїздках

​–​ Увага більша, роль велика. Взагалі я вже казав, що інформаційна підтримка дуже важлива річ, і чим більш якісною вона буде, тим краще. Наш ресурс розпочинався більше як інформаційний суто, ми спочатку хотіли робити журнал. Але журнал дуже багато ресурсів потребував і ми просто зробили сайт. А потім якось так вийшло, що вже почали набирати групи, возити. Зараз уже є і туроператор «Україна інкогніта», який возить туристів. Іноземці їздять, але не так багато, як хотілося б. В основному, це іноземці, які тим чи іншим чином пов’язані з Україною. Наприклад, вони тут довго працюють на контрактах, або це люди в яких батьки були емігранти або їхні родичі, і вони хочуть приїздити, подивитися на Батьківщину батьків. Є навіть один француз, який працює в Україні, він з десяток разів точно їздив із «Україна інкогніта» і знайшов своє кохання з однією з туристок, яка теж постійно брала участь у поїздках.


Бачите, це надихає дійсно. Треба відкривати Україну і шукати близьких собі, цікавих людей.

Під час подорожі людина навіть трошки по-іншому себе відчуває, відкриває якісь ресурси

​–​ Звісно, під час подорожі людина навіть трошки по-іншому себе відчуває, відкриває якісь ресурси, тобто вона не «замилена» на чомусь постійному. Вона не в системі, ніби виходить із зони комфорту і в неї, можливо, починаються якісь процеси, які не характерні для неї у звичайний час.

  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG