Доступність посилання

11 грудня 2016, Київ 16:31

Микола Міхновський: «Ми можемо обсуджувати тільки засоби і способи боротьби!»


Микола Міхновський (другий ряд, перший праворуч) серед прибічників у Харкові

Микола Міхновський (другий ряд, перший праворуч) серед прибічників у Харкові

«Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ», – проголосив у 1900 році уродженець Полтавщини, харківський адвокат Микола Міхновський. Він був одним із перших, хто в новітній українській історії заявив про необхідність створення української держави – як акту волевиявлення української нації. Попервах ця ідея видавалася багатьом сучасникам занадто радикальною і відірваною від реалій. Проте невдовзі почалися визвольні змагання, в ході яких українці намагалися здобути свою державу.

«Самостійна Україна» – так називався маніфест Миколи Міхновського. На той момент українська територія була розділена між двома імперіями – Російською та Австро-Угорською. Міхновський не був першим, хто говорив про право української нації на власну державу. За п’ять років до нього про українську державність це написав галицький громадсько-політичний діяч Юліан Бачинський.

«Бачинський був соціал-демократом, і він намагався обґрунтувати ідею самостійності з точки зору соціалізму. А натомість Міхновський, будучи адвокатом, розглядав це питання з правничої точки зору. Зважаючи на те, що Росія порушила умови Переяславської угоди 1654 року, то угода вже не чинна, і українці мають повне право на свою самостійну державу», – розповідає історик Ігор Гирич.

Чужий серед своїх

Ображене чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв’язки з російською нацією! Через те ми можемо обсуджувати тільки засоби і способи боротьби!

«Ображене чуття нації і кривда цілого народу гидують визнати моральні зв’язки з російською нацією! Через те ми можемо обсуджувати тільки засоби і способи боротьби!», – йдеться в «Самостійній Україні», яка стала програмною для Революційної української партії. Утім, невдовзі РУП перейшла на позиції автономізму.

На початку ХХ століття на території Російської імперії український рух був представлений здебільшого аполітичним культурництвом, і навіть автономістів сприймали як радикалів. А тодішні українські партії радше нагадували гуртки із декількома осередками. Їхній вплив на маси був мінімальним.

Тож, поміркований український політикум здебільшого вважав Миколу Міхновського небезпечним і дивакуватим екстремістом. Зрештою, ідеолог незалежності критично ставився до культурництва, наполягаючи саме на політичній боротьбі.

Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться

«Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули і ніколи вже не вернуться», – писав він із цього приводу у своїй брошурі, вперше надрукованій у Галичині, яка тоді перебувала в складі імперії Габсбургів.

Утім, навіть коли після початку Першої світової війни та повалення монархії в Росії, коли політичне життя значно радикалізувалося і сам розвиток подій підштовхнув українських федералістів до проголошення самостійності, Міхновський все одно не став для них своїм.

Очевидно, і людиною він був зі складним характером: занадто полум’яним, часто сварився

«Його біда, що власне серед української спільноти він не знайшов багатьох спільників. Його боялися і намагалися уникати більшість тих людей, які були задіяні в українську політику в 1917-1918 роках. Тому він більше спілкувався із військовими. Очевидно, і людиною він був зі складним характером: занадто полум’яним, часто сварився», – каже Ігор Гирич.

Відкинуті пророцтва та парадокси державотворення

Микола Міхновський був правим консерватором, тоді як провідною політичною течією на той час були ліві – соціалісти. На відміну від абсолютної більшості тодішніх українських політиків, він наголошував на тому, що українську державу необхідно буде виборювати у важкій боротьбі, а для цього потрібні насамперед добре організована та озброєна армія.

Міхновський ніколи не вірив, що сусідні великі імперські нації дадуть Україні можливість стати самостійною

«Міхновський ніколи не вірив, що сусідні великі імперські нації дадуть Україні можливість стати самостійною. І тому він завжди вимагав армії. І саме через це Міхновського почали виживати з українського політичного життя. Міхновський, на відміну від романтичних діячів Центральної Ради, був набагато далекогляднішим, але його не сприймали», – каже історик Павло Гай-Нижник.

На межі 1918-1919 років Міхновський сильно захворів і через це опинився на території, яку спочатку захопили більшовики, потім російські білогвардійці, а потім знову більшовики. Через це він був відірваний від українського політичного життя.

У другій половині ХХ століття ситуація у значній мірі повторилася. Тих, хто виступав за незалежність України, попервах вважали небезпечними диваками. Утім, наприкінці 1980-х їхні ідеї перестали видаватися занадто радикальними. А вже у 1991-му більшість жителів України – навіть на Донбасі і в Криму – проголосували за незалежність. Відтак, від написаної на межі ХІХ і ХХ століть програмної брошури Міхновського «Самостійна Україна» і здобуттям Україною самостійності минуло менше століття.

  • 16x9 Image

    Дмитро Шурхало

    На Радіо Свобода – з 2008 року. Спеціалізуюсь на політиці та історії.Народився в 1976 році у Сумах. Закінчив факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працював у газетах «Пост-Поступ», «Київські відомості», «Вечірні вісті», журналі «Власть дєнєг». Автор книжок «Українська якбитологія», «Міфи Другої світової війни» та «Скоропадський, Маннергейм, Врангель: кавалеристи-державники»

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG