Доступність посилання

logo-print
08 грудня 2016, Київ 16:43

Голодомор 1932-33 років: число жертв. Ще одна спроба


Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік

Жертви голоду. Харківщина, 1933 рік

(Рубрика «Точка зору»)

Володимир Сергійчук – професор історії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Він – один із найбільш видатних дослідників радянських архівів. А з точки зору публікацій його результатів, він, мабуть, найбільш плідний із дослідників.

Однією з тем дослідження професора Сергійчука є український голод 1932-33 років. Протягом довгого часу він просто приймав ту кількість жертв, яку наводили історики на Заході. Коли число 7 мільйонів було оскаржене в недавніх публікаціях як в Україні, так і на Заході, професор Сергійчук вирішив провести своє власне дослідження, щоб з’ясувати – наскільки це можливо – найточнішу кількість жертв українського Голодомору. Наскільки це можливо, тому що радянська влада сумновідома своїм приховуванням правди. Прискіпливо переглянувши власні дослідження архівів і ознайомившись з дослідженнями і висновками інших, він визначив, що є серйозні недоліки в методології їхньої підготовки.

У той час, як історики і демографи зазвичай називають три переписи – 1926,1937 і 1939 років – при спробі з’ясувати кількість жертв голоду, ніхто, наскільки я знаю, не використовував документи, які Сергійчук недавно віднайшов і котрі датовані 1932 роком. Це додаткові документи, які проливають світло на масштаби жертв.

Володимир Сергійчук зміг розкопати радянські документи, які свідчать, що в січні 1932 року налічувалося 25 553 000 сільських жителів в Українській РСР (у 1926 – 23 663 113). Це було пов'язано з нормальним темпом зростання народжуваності, що перевищує смертність. До 1937 року ця цифра різко впала – до 18 825 842 осіб.

Дехто може припустити, що кричуще зниження кількості сільських жителів сталося не тільки через смертність, а й у зв’язку з міграцією населення в міста в пошуках хліба. Цікаво відзначити, що не всі переписи можуть бути використані для підтримки будь-якої певної відповіді. Хоча перепис 1926 року таки включав питання про міграцію, в 1937 і 1939 роках у переписах населення цього питання не було, відтак ми не можемо знати, скільки українських селян перебралися в українські міста, а скільки їх змогло виїхати за межі УРСР. Крім того, є дані про велику кількість росіян, котрі переселилися в міста України в період з 1926 по 1937 рік, в той час, коли до голодомору 1932-33 років українські селяни не дуже поспішали залишати свою землю й осідати в містах.

Крім того, Сергійчук на конкретних документах спростовує версію про мільйон депортованих куркулів з УРСР до Голодомору 1932-33 років, велику кількість переселенців у цей час з українського села за Урал і далі на схід. Тобто документально він доводить, що перед початком голоду, а саме – станом на 1 січня 1932 року, в українському селі було набагато більше селян, ніж це зафіксовано переписом 1926 року і на який винятково посилаються ті історики й демографи, які вважають остаточною цифру втрат від Голодомору у 3,9 мільйона осіб. Відтак і кількість жертв Голодомору збільшується.

Ці його знахідки в колишніх таємних архівах підтверджуються даними з відкритих джерел 1930-х років, до яких не звертаються інші дослідники. Так, опублікована в Харкові, тодішній столиці Української РСР, «Інформація про територію і населення станом на 1 січня 1932 року, відповідно до висновків Центральної адміністративної територіальної комісії Всеукраїнського центрального виконавчого комітету», зазначає: загальна чисельність населення Української СРР станом на 1 січня 1932 року була 32 680 700 осіб, з них 7 127 700 – міські жителі, 25 553 000 – сільські. Крім того, станом на 1 жовтня 1932 року, відповідно до доповідної до Центрального комітету Комуністичної партії України, було 31 909 000 осіб у цілому, з них 7 235 000 – міські жителі, 24 674 000 – сільські. Цей другий набір чисел важливий, щоб показати серйозне зниження сільського населення з січня по жовтень 1932 року і помірне збільшення міського населення. Зменшення сільського населення не відповідає темпам зростання кількості жителів у місті.

Вкладаючи ці цифри в те, що ми знаємо на сьогоднішній день, така парадигма буде враховувати наступне:

Загальна чисельність населення Української РСР:

перепис 1926 року – 28 925 900

січень 1932 року – 32 680 700

жовтень 1932 року – 31 909 000

перепис 1937 року – 28 213 800

Загальна різниця населення між січнем 1932 року і 1937 роком становить 4 466 900 прямих втрат.

А я додам, що якщо ми включимо темпи зростання між 1926 роком та січнем 1932 року у розмірі 12,98% (2,16% щорічно, й сюди справді могли входити вибірково і неукраїнці) і застосуємо його тільки до 1934-1936 років, коли голоду вже не було, до чисельності загального населення згідно з переписом 1937 року, то саме зростання повинно було бути 1 828 254 осіб. Таким чином, загальне скорочення чисельності населення в Українській РСР – пряме і непряме, з січня 1932 року, коли голод починає вступати в силу, по грудень 1936 року, до чисток Сталіна та Єжова, – є 6 295 154 осіб.

Сільське населення Української СРР:

перепис 1926 року – 23 663 113

січень 1932 року – 25 553 000

жовтень 1932 року – 24 674 000

перепис 1937 року – 18 825 842

Загальна різниця сільського населення в період із січня 1932 року до 1937року є 6 727 158 осіб.

А якщо ми зважимо на темпи зростання між 1926 роком та січнем 1932 року у розмірі 7,99% (1,33% щорічно, що є дуже реальним, бо росіяни й інші неукраїнці не селилися у селі) і застосуємо їх тільки до 1934-36 років, коли голоду вже не було, до чисельності сільського населення згідно з переписом 1937 року, то саме зростання повинно було бути 753 034. Таким чином, загальне скорочення чисельності сільського населення в Українській РСР – пряме і непряме, з січня 1932 року, коли голод починає вступати в силу, до січня 1937 року, – становило 7 480 192 осіб.

Документи від січня 1932 року найкраще ілюструють рух населення Української РСР на його піку, оскільки голод, по суті, почався кілька місяців потому. Крім того, важливо, що, по суті, розглянуто питання втрат окремо між сільським і міським населенням, оскільки селянство постраждало найбільше.

Зрештою, важливо визнати, що, оскільки постанова від 22 січня 1933 року заборонила сільським жителям залишати територію Української СРР, загальна чисельність населення УСРР не могла дуже постраждати від зовнішньої міграції.

Необхідно наголосити й на іншому. Професор Володимир Сергійчук до жертв Голодомору зараховує не тільки тих, хто поіменно зафіксований у документах про смерть, а й тих безіменних голодних, хто не зміг виїхати до Росії за хлібом і похований біля залізничних станцій у великих могилах, досі ніким не досліджених. Чи в таких же могилах біля великих заводів і шахт, керівники яких не взяли на роботу знесилених голодом місцевих селян, а вербували робочу силу за межами УСРР. Наприклад, у Запоріжжі біля майданчика ДніпроГЕСу.

Окремо Сергійчук зупиняється на такій категорії жертв Голодомору, як розстріляні або померлі в тюрмах в’язні, засуджені за так званим «законом про 5 колосків», тіл яких не видали родичам для поховання в рідному селі. Ніхто й донині не порахував, скільки засуджених цієї категорії померло в концтаборах на теренах Росії.

Крім того, невідомо, скільки безіменних прохачів хліба стали жертвами канібалів, скільки трупів невідомих померлих порозтягали здичавілі собаки. Немає також статистики тих, хто загинув від куль радянських прикордонників, коли пробували перебратися через кордон до Польщі чи Румунії.

Тільки після ретельного вивчення всіх обставин, вважає Сергійчук, можна визначити остаточні втрати українського селянства під час Голодомору 1932-33 років. А цього, на жаль, не зробили ті дослідники, котрі досі бралися за це діло.

Наведені вище цифри стосуються лише Української РСР. Додатково до кількості українських жертв варто розглядати й жертви з регіонів Російської РСР – зокрема на Кубані, густо заселеній українцями, міграція яких також була заборонена постановою від 22 січня 1933 року. Відомий історик Роберт Конквест, без використання радянських архівів, підрахував, що близько одного мільйона українців загинули в результаті голоду 1932-33 років за межами Української РСР.

Простіше кажучи, загальноприйнята мінімальна цифра українських жертв голоду 1932-33 років в загальній кількості 7 мільйонів підтверджується документами. Що ж до того, що голод 1932-33 років був геноцидом українського селянства, то тут немає і найменшого сумніву.

Аскольд Лозинський – колишній голова Світового конгресу українців, юрист

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...

FACEBOOK КОМЕНТАРІ

XS
SM
MD
LG